Проблема національної вдачі у одному з творів сучасної російської літератури

Проблема національної вдачі у одному з творів сучасної російської літератури"

Национальный характер у твори А. И. Солженицына.

Основной темою творчості А.І. Солженіцина є викриття тоталітарної системи, доказ неможливості існування у людини.

В такі умови, по А. І. Солженіцину, найяскравіше виявляється російський національного характеру. Народ зберігає силу духу, і моральний ідеали при такі обставини — у його велич. Слід зазначити, що герої Солженіцина поєднують у собі граничний трагізм буття й життєлюбність, як і у творчості письменника поєднуються трагічні мотиви і краще життя, на силу народного духу.

Чисто народні характери показані письменником вісі оповідань «Матрёнин двір» і «Один день Івана Денисовича» в образах бабусі Матрёны і ув’язненого Щ-854 Шухова. Розуміння народної вдачі у Солженіцина набагато ширші цих двох образів і включає у собі рис чи лише «простого людини», чи представитеоей інших шарів суспільства. Але саме цих двох образах автор показав те, що створює справжню могутність Росії, на що ж тримається Русь. Хоча герої Солженіцина пережили багато обманів, розчарувань у житті - і Матрёна, і Іван Денисович зберігають дивовижну цілісність, собі силу й простоту характеру. Своїм існуванням вони стоять ніби кажуть, що Росія є, є якась надія відродження.

Повесть «Один день Івана Денисовича» — це опис дня нашої історії, а й повість про опір людського духу насильству. Іван Денисович у тому страшному, перевёрнутом світі зберігає людську гідність. При цьому табір Солженіцина — це буде непросто реальний табір, а символ втілення зла, ненависті, насильства.

Условие виживання — опір табірному порядку. І весь сюжет повісті - оповідання про опір живої людини неживому, людини — табору. Іван Денисович прагне непросто до фізичному виживання, а до виживання духовному крізь ці спокуси табору. Шухов чимало; із ним цій боротьбі перемагають кавторанг, каторжник Х-123, Алёшка-баптист, Сенька Клевшин, бригадир Тюрин. Не з тих, хто «здихає: хто миски лиже, хто санчастину сподівається, і хто до кума ходить стукати».

Лагерь щокроку пригнічує людини, робить безглуздим будь-яке людське дію. Цей світ не узгоджується з будь-який розумної роботою. Тому більшість ув’язнених належить на роботу так: «для людей робиш — якість дай, для начальника робиш — дай показуху». У Шухове ж зберігається народний дух працьовитості. Не може селянський син, як і покоління його предків, працювати абияк. У його роботі - протистояння табору. Тим, що Іван Денисович й почасти вся бригада Тюрина працюють на совість, вміло й скоро, він пручається несвободі табору. «Так влаштований Шухов по-дурацкому, і поза вісім років надійшло табору його відучити що неспроможні: будь-яку річ і праця всякий шкодує він, щоб даремно не зникли». Бригадир, сміючись, каже Шухову, повідомивши їм про його завзяте бажання закінчити роботу після съёма: «Без тебе ж в’язниця плакатиме!».

Есть в Івана Денисовича ще одна характерна національна риса — відстоювання своєї внутрішньої свободи. Він намагається як можна менше внутрішньо залежати від режиму табору, бодай кілька хвилин належати собі. «Не підставлятися» табору ніде — у тому тактика опору Івана Денисовича. «Мить — наш! Поки начальство разберётся…» — принцип Шухова. Так під загрозою десяти діб карцеру він проносить на «шмон» «шматок ножёвочного полотна» — це її заробіток, хліб.

Иван Денисович просто, відкритий, природний, совісний, звик «все брати він». Він «нікому б не давав і брав ні з кого, і у таборі не навчився». Шухов живе за принципом нікого не обтяжувати, розраховувати лише себе. Він «розуміє життя й на чуже добро бруюхо не распяливает». Це внутрішня сутність російського селянина — людини глибинної народної породи. У повісті бачимо, як каже, думає, діє простий російський селянин Шухов. Табір показує нам марнотратство народних сил: у Шухова «восьмирічна котушка на размотье», бригадир Тюрин, селянський син, вже дев’ятнадцять років сидить, а «Кильдигеу двадцять п’ять дали». У цьому «адже часу немає подумати: Як сіл? І як вийдеш?» Усі ув’язнені вирвані з відерця самій глибини російській народній життя. Абсурдним духу табору може протистояти лише здоровий народний інстинкт самозбереження, врождённое моральне почуття.

У Івана Денисовича немає ненависті ні до кого. Він у охороні бачить жертв табору. Охоронці, російські люди, зайняті безглуздою роботою.

Завершается повість суперечкою Івана Денисовича з Алёшкой-баптистом. Алёшка знаходить розрада в Бога. У Шухова немає цієї втіхи: він людина від цього не хоче задовольнятися свідомістю своєї праведності. Земний людина, селянин Шухов, не може з цим погодитися.

В пошуках народної вдачі Солженіцин заглядає у «саму нутряную Росію» і знаходити характер, чудово зберігає себе у туманних, нелюдських умовах дійсності. Шухов забувається в роботі, віддаючи їй лише себе.

Именно цю роботу рятує його від антигуманного світу. Вона несе «просвітління», повертає «добре настрій».

По Солженіцину, природні для народної вдачі незалежність, відкритість, щирість, доброзичливість стосовно до людей, і до своїх, і до чужого.

Заслуга А.І. Солженіцина у виконанні народно-национального характеру у тому, що він спустив з героїчних нот схематичний образ простої людини. Росія, за Солженіциним, стоятиме, поки що варто «посеред неба» хата праведниці Матрёны. Він довів, що могутність Росії створює не человек-монумент, а мільйони скромних Іванов Денисовичей. Росія.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet internet.