Розділ 1. Словоскладання як спосіб словотвору

мовознавство німецькій український мова Найголовнішим засобом збагачення лексики сучасної німецької та українських мов є творення нових слів, тобто словотворення. Слова в мові не творяться з довільно взятих звуків — їх створюють, керуючись певними закономірностями [1, с. 6].

Словоскладання є одним з могутніх джерел розвитку й поповнення словникового складу за рахунок наявного в його розпорядженні арсеналу функційно-структурних одиниць і яке особливо розвинулося в германських та інших індоєвропейських мовах [15, c. 2]. Словоскладання було предметом дослідження багатьох українських і зарубіжних учених. Завдяки цьому виду словотворення у німецькій мові у великій мірі поширюється лексичний склад.

Відомо, що німецька мова належить до таких мов, у яких словотвір відіграє важливу роль у поповненні складу мови. Найбільш поширеним способом словотвору німецької мови є словоскладання, оскільки саме в галузі словоскладання особливо наочно виступає один із головних законів розвитку мови — принцип мовної економії.

Словотвір як розділ мовознавства

Словотвір являє собою шлях розвитку словника, де провідну роль відіграє зміна морфологічного складу вже існуючих в мові слів і лексичних основ. Такі зміни зумовлені наявністю в мові особливих словотворчих моделей, за аналогією з якими створюються нові слова [3, с. 95].

Термін «словотвір» має два основних значення, які потрібно чітко розрізняти. У першому значені він використовується для позначення процесу утворення нових слів, що називаються похідними або складними. Зазвичай вони утворюються на основі однокореневих слів, за існуючими у мові зразками та моделями, за допомогою афіксації, словоскладання, переходу, тощо. В цьому аспекті словотвір розглядається як один з найважливіших засобів поповнення словникового складу мови. Нові слова в мові утворюються за правилами, моделями, схемами, за певними зразками, які утворюють цілий мовний механізм, який і називається словотвором. В другому значення словотвір позначає розділ мовознавства, що вивчає всі аспекти утворення, функціонування, будови та класифікації похідних і складних слів. Похідні слова також мають назву деривати (лат. derivatum, «вироблене»), а процес їх утворення називають деривацією [5, c. 48]. В українському мовознавстві словотвір став самостійною галуззю лише в 60-х рр. XX ст. Засновником української дериватологічної школи є І. І. Ковалик (у його працях розбудовано теоретичний апарат словотвору, визначено одиниці словотвірної системи мови, способи словотворення, основні тенденції його розвитку тощо) [8]. Традиційно словотвір розглядався або як частина лексикології, або як частина морфології. З одного боку, словотворення є основним джерелом поповнення лексичної системи мови. Морфемно-словотворчі зв’язки є важливим чинником, що визначає системність лексики. Не випадково в зарубіжній лінгвістиці словотвір нерідко розглядається як розділ лексикології. З іншого боку, нові лексичні одиниці у багатьох мовах утворюються, в першу чергу, навколо наявних у мові морфем. Розрізняють синхронний та діахронний словотвір. Під діахронним (історичним) розуміють історичні зміни в словотворчій системі, встановлення часу та способу утворення похідного слова, вивчають розвиток його словотворчої структури та зв’язків. Синхронний словотвір — це вчення про похідну лексику, морфемну та словотворчу структуру слів, сучасну будову словотворчої системи, про зв’язки і взаємини споріднених слів на певному етапі розвитку мови (частіше на сучасному) [17].

Тобто, основним завданням синхронного словотвору є дослідження похідних слів за їх станом на певному етапі розвитку мови, не враховуючи їх змін, а діахронний вивчає різноманітні ознаки, пов’язані з утворенням та зміною відповідних словникових одиниць.

Словотвір німецької мови розвивався дуже динамічно. Велика кількість елементів слів, як власне німецьких, так і запозичених, дозволяє «конструювати» найрізноманітніші слова. Наприклад, у 1999 році парламент німецької землі Мекленбург — Передня Померанія розглянув проект закону під назвою «Rinderkennzeichnungs — und Rindfleischetikettierungsьberwachungsaufgabenьbertragungsgeset» («Закон про передачу обов’язків контролю маркування яловичини»). Це слово офіційно є найдовшим у німецькій мові (63 літери, 7 частин). У Німецькій Bікіпедії наводяться посилання на слово з 79 літер, створене за всіма правилами німецького словотвору — «Donaudampfschiffahrtselektrizitдtenhaupt-betriebswerkbauunterbeamtengesellschaft» («Товариство службовців молодшої ланки органу з нагляду за будівництвом при головному управлінні електричного обслуговування дунайського пароплавства»). В останньому слові за новими правилами правопису слід додати ще одну літеру (… schifffahrt …). Подібних складних слів у німецькій мові дуже багато.

Словотвір тісно пов’язаний, насамперед, з лексикологією. Зв’язок словотвору з лексикологією прямий і безпосередній: саме лексичні одиниці мови в аспекті їх морфемного складу, структури і способів деривації (тобто словотворення) і є конкретним предметом власне словотвору [9]. Крім того, історичний розвиток словникового складу, коли одні слова, що виражають застарілі поняття, відмирають, а інші слова на означення нових понять нашої дійсності з’являються, часто супроводжується зміною продуктивності певних засобів словотворення.

Словотвір також тісно пов’язаний і з граматикою, бо нові слова оформляються за граматичними законами даної мови, кожна частина мови має властиві засоби словотворення, у різних частинах мови створюються неоднакові словотворчі моделі тощо [9, с. 10].

Між синхронним і діахронним словотвором не завжди легко провести межу. Саме тому деякі сучасні мовознавці, наприклад, О. М. Трубачов, взагалі заперечують синхронний словотвір. Не дивно, що до середини XX ст. практикувався тільки діахронічний підхід до словотвору.