Выносливость. 
Удари, застосовувані в настільному теннисе

Міністерство загального користування та вищої освіти РФ.

Південно-уральський Державний Университет.

Кафедра «Економіка і финансы».

Реферат.

по фізичному воспитанию.

Тема:

«Выносливость.

Удари, применяемые.

в настільному теннисе".

Виконала: Величко О.С.

Група: ЭиУ-363.

Перевірила: Столярова Н.В.

Дата здачі: 15.05.2000.

Челябинск.

ПЛАН.

|1. ВИТРИВАЛІСТЬ |3 | |2. УДАРИ, ЗАСТОСОВУВАНІ У НАСТІЛЬНОМУ ТЕНІСІ |8 | |2.1 Поштовх |9 | |2.2 Підставка |9 | |2.3 Накат |9 | |2.4 Підрізання |11 | |2.5 Топ-спин |12 | |СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ |13 |.

1. ВЫНОСЛИВОСТЬ.

Витривалістю називають здатність організму протистояти несприятливих впливів зовнішньої або внутрішнього середовища. Це то, можливо стійкість організму до іонізуючому випромінюванню, перепадам температури чи тиску, емоційним перевантажень, інтоксикації, впливам хвороботворних мікроорганізмів тощо факторам.

У фізичному вихованні під витривалістю розуміють здатність організму боротися з стомленням, викликаним м’язової діяльністю. Однак у зв’язку з що види фізичні навантаження дуже різні, неоднакові і механізми втоми, отже, різняться види витривалості до фізичним навантаженням. Тому розрізняють витривалість загальну та специальную.

Загальною витривалістю називають здатність тривало виконувати роботу, вовлекающую в, дію багато м’язові групи і предъявляющую високі вимоги до серцево-судинної і дихальної системам.

Витривалість стосовно певної діяльності, обраної як предмет спеціалізації, називають спеціальної. Отже, існує стільки ж видів спеціальної витривалості, скільки видів спортивної специализации.

У фізичному вихованні вживають терміни силова, прыжковая, статична інші види спеціальної выносливости.

Загальновідомо, що витривалість є необхідною передумовою для досягнення результатів у вигляді спорту. Велике значення вправ на витривалість задля збереження створення та зміцнення здоров’я, підвищення загальної працездатності організму, підготовки до трудової діяльності й загального фізичного розвитку человека.

Високий рівень витривалості дозволяє спортсменам успішно справлятися з більший обсяг тренувальної і змагальної роботи. У представників різних видів спорту рівень витривалості є неоднаковим. Високі показники загальної витривалості виявляють бігуни, велосипедисти, лижники, плавці, ковзанярі, які спеціалізуються довгих дистанціях. Отже, в підготовці спортсменів цих спеціалізацій велику питому вагу повинні займати вправи на витривалість. Спортсмени, тренуються на коротких дистанціях, важкоатлети, гімнасти, ігровики та інші за рівнем загальної витривалості значно поступаються спортсменам першої групи, але ці не отже, що де вони потребують розвитку витривалості. Вправи на витривалість є ефективним засобом функціональної підготовки спортсменів всіх видів спорта.

Вправи на витривалість пред’являють високі вимоги на роботу серцево-судинної і дихальної систем і сприяють поліпшенню і поліпшенню обмінних процесів і координації діяльності різних фізіологічних систем организма.

Як коштів виховання витривалості використовують общеподготовительные, допоміжні, специально-подготовительные і соревновательные вправи, котрі за впливу на організм діляться на вправи загального (біг, плавання та інших.), часткового (присідання, обертання, нахили тулуба та інших.) і локального впливу (багаторазове піднімання і опускання рук, ніг і др.).

Вправи часткового і локального впливу дозволяють вибірково активізувати діяльність окремих м’язових груп, відстаючих у своїй розвитку, підвищувати силові, скоростно-силовые і швидкісні компоненти выносливости.

Високий рівень витривалості тісно пов’язані з аэробными і анаэробными можливостями організму. Раціональне поєднання різноманітних вправ на витривалість сприяє підвищенню продуктивності серцево-судинної і дихальної систем, що виявляється у збільшенні максимальних величин кисневого боргу до 20—25 л (замість 5—6 л у незанимающихся), максимального споживання кисню (до 80— 90 мл/кг-мин з 40—45 мл/кг-мин у початківців), змісту креатинфосфата і глікогену в м’язах, активізації інтенсивності гликолиза, підвищенні активності ферментів, відповідальних за енергозабезпечення організму, і др.

При розвитку загальної витривалості застосовується безперервна тривала дистанційна робота, виконувана з рівномірної чи перемінної швидкістю, тривалістю (залежно від особливостей виду спорту, стану тренованості) незгірш від 25—30 хв у початківців і південь від 50 до 120 мін та вище в понад підготовлених (біг, плавання, веслування та інших.), а, в лижних гонках, в велосипедний спорті— ще больше.

За виконання безупинної тривалої роботи з рівномірної швидкістю пульс коливається не більше 150—170 один хв. При бігу з перемінної швидкістю коливання пульсу можуть становити від 140 до 180 один хв, т. е. чергується біг з дешевше швидкістю на відстані з більш високої швидкістю. Наприклад, 800 м зі швидкістю 4 м/с+400 м зі швидкістю 5 м/с й дуже протягом 30—60 мин.

Метод интервальной роботи грунтується на повторному виконанні роботи певної тривалості й використанні неповних інтервалів відпочинку. Повторну роботу після попередньої виконують за незначного зниження пульсу до 120—130 один мин.

Тривалість однократної навантаження залежить від цього, яке фізичне якість спортсмен розвиває. Так, при розвитку швидкісної витривалості тривалість однократної навантаження становить від 15 з до 2 хв; у розвиток витривалості спортсмени, які спеціалізуються з бігу на короткі дистанции,—до 2—8 хв; на середні — до 8—15 мин.

Для підготовки спортсмена до виступу на соревновательных дистанціях крім интервального, рівномірного та перемінного методів використовуються змагальний контрольний методи тренировки.

Кошти й фізичні методи підвищення аеробних і анаеробних можливостей організму неоднозначні, тому доцільно розглядати шляху їхнього підвищення отдельно.

У розвитку витривалості є 4 этапа.

Перший — виховання загальної витривалості — ведуть у протягом всього перехідного і на початку підготовчого періоду. Тривалість першим етапом 2— 3 месяца.

До засобам, що його розвитку загальної витривалості першою етапі, можна віднести тривалі, циклічні вправи з невисокою інтенсивністю (при пульсовом режимі від 130—-160 один хв): біг (краще кроси), ходьба на лижах, веслування, їзда велосипедом, плавання і др.

За виконання цих вправ в роботу втягуються майже всі м’язи тіла, що сприяє підвищенню обміну речовин, стимулюванню дихальних процессов.

У першому етапі з єдиною метою виховання загальної витривалості все спортсмени використовують тривалий біг з різноманітною інтенсивністю, особливо з пагорбів. При тривалому бігу помірною інтенсивністю складаються сприятливі умови підвищення як працездатності серцево-судинної, дихальної і нервової систем, для вдосконалення нервно-гуморальных механізмів регуляції, вдосконалення систем біохімічних процесів, а й працездатності всього организма.

Рішенню з завдань найбільше сприяє малоинтенсивная, але тривала робота у бігу, греблі, плаванні, ходьбі на лижах і др.

Перший етап розвитку витривалості характеризується поступовим збільшенням тривалості роботи за щодо невисокою швидкості пересування (наприклад, пробегание кожних 1000 м зі швидкістю 6— 8 хв). Від заняття для обіймання тривалість бігу із швидкістю увеличивается.

Для розвитку загальної витривалості першому етапі використовують такі методи тренування: V рівномірне — проходження тренувальній дистанції з рівномірної малої швидкістю, від заняття для обіймання тривалість роботи збільшується; V переменный—непрерывное чергування тренувальній роботи помірної чи малої інтенсивності; V кроссовый — виконання тренувальній навантаження (біг, ходьба на лижах) помірної чи малої інтенсивності по пагорбів; V змішаний — чергування повільного бігу з ходьбою. Зазвичай використовується на перших заняттях у новичков.

У першому етапі з розвитку загальної витривалості може бути використані від 2 до 3 занять в неделю.

З другого краю етапі (тривалістю до 2,5—3 міс) триває розвиток загальної витривалості з допомогою виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У цьому навантаження помірної інтенсивності (за частоти пульсу вдвічі або ледь більше, порівняно зі станом спокою) виконують щодня і тривало. На всієї дистанції частота пульсу тримається на щодо однаковому рівні. Підвищення ЧСС за збереження швидкості виконуваної роботи служить поштовхом до припинення тренировки.

Аналізуючи цей етап також застосовують рівномірне, перемінний і кроссовый методи тренування у великому объеме.

Використовується ще й метод поступового втягування, у якому спортсмен із постійною швидкістю спочатку проходить поступово увеличиваемую, та був уменьшаемую дистанцию.

Тривалість виконання в помірному темпі вправ обраного виду спорту із розвитку витривалості їх може становити з бігу на довгу дистанцію, спортивної ходьбі — до 20—50 км, в лижних гонках, греблі на байдарці — до 3—5 год, в велосипедний спорте—до 100—150 км.

Наприкінці другого етапу, коли досягнуто норма тривалості роботи на витривалість, швидкість то, можливо незначно увеличена.

Третій етап (тривалістю до 1—2 місяці) характеризується поліпшенням анаеробних можливостей організму, що підвищенням силового і скоростно-силового компонентів витривалості. Аби вирішити з завдань переважно використовують: соревновательные вправи у важких умовах (біг по піску, глибокому снігу, і ін.), в полегшених (біг з гори, веслування по перебігу та інших.) і у звичних условиях.

Вправи на витривалість третьому етапі виконують з більшою, ніж другого етапу, скоростью.

У першому занятті можуть поєднуватися все три методу тренування: наприклад, біг пролягла рівниною, вгору й під гору тощо. п. Методи тренування, використовувані цьому етапі: повторно-силовой (вправи на витривалість з підвищеним проявом витривалості), скоростно-силовой (вправи з підвищеним проявом швидкості і сили), повторно-скоростной (повторне виконання з підвищеним проявом быстроты).

Четвертий етап (тривалістю до 4—б місяців) спрямовано виховання спеціальної витривалості у вигляді вправ виду спорту, в якому спеціалізується спортсмен, з інтенсивністю, близька до змагальній, змагальній і перевищує ее.

У циклічних видах спорту (біг, лижні гонки, велосипед, плавання та інших.) розвиток спеціальної витривалості здійснюється у вигляді повторного проходження дистанції зі швидкістю, перевищує соревновательную (на відтинках 200, 400, 1000 метрів і т. буд.), у сумі це перевищення може становити 60— 100% і более.

При розвитку спеціальної витривалості на практиці використовують такі методи тренування: перемінний (интервальный); повторний з довгими відрізками; перемінний — стайерский (безперервна робота з ходу виконання змінюється за інтенсивністю) наприклад, 40 раз по 200 м зі швидкістю 68—70 з при пульсовом режимі 170—180 один хв через 40—60 з повільного бігу (при пульсовом режимі 120—130 один хв); повторний з довгими відрізками (на відтинках 1000, 1500 метрів і т. буд. до 5— 10 раз); контрольний (виконання навантаження з змагальній швидкістю на дистанції, на 15—20% коротше основний; темпової (тренування на дистанції, перевищує соревновательную на 30−100%, т. е. виконання більш роботи, що вимагає прояви волі, терпіння, вміння боротися з стомленням); метод «до відмови», поєднуваний із застосуванням темпового методу (трохи більше 1—2 разів у неделю).

2. УДАРИ, ЗАСТОСОВУВАНІ У НАСТІЛЬНОМУ ТЕННИСЕ.

Існує дві способу відбити м’яч ракеткою. Перший — підставляючи ракетку (толок чи підставка). І тут неможливо вгадати як полетить м’яч. Такий спосіб використовує більшість новичков.

Другий спосіб — використовуючи обертання м’яча. Треба лише вдарити м’яч дотично, щоб гума вашої ракетки змогла захопити м’яч й примусити його обертатися. Тип обертання залежить від кута ракетки та напрями її руху на момент зустрічі з м’ячем. Розрізняють кілька типів ударів, основні - накат, підрізання і топ-спин. А, аби домогтися на успіх настільному тенісі, ви повинні освоїти різні типи ударів і навчитися застосовувати в залежність від обертання мяча.

2.1 Толчок.

Удар по м’ячу завдають по тому, як м’яч піднімається вище столу. При цьому способі ракетку підставляють по дорозі польоту м’яча (вона паралельна сітці), створюючи хіба що стінку. М’яч, б’ючись об стінку, відлітає через сітку назад набік противника. За виконання удару руку випрямляють в ліктьовому суглобі убік польоту мяча.

Кілька занять потрібно присвятити оволодінню ударом поштовх. Однак це удар має недоліки: їм вдається надати м’ячу велику швидкість і сила. З іншого боку, якщо м’яч після удару противника відскочить межі столу, то користуватимуться цим прийомом неможливо. Тому необхідно опанувати ситуацію й іншими видами ударов.

2.2 Подставка.

Підставка теж належить до нескладних ударів. Нею мають різних ігрових ситуаціях. Такий спосіб удару характеризується тим, що м’яч відразу після його відскоку від столу (з полулета) відбивається від ракетки і перелітає назад набік противника. Напрям зворотного польоту м’яча набік противника залежить від рівня нахилу ракетки. Якщо противник зробив плаский удар, то ігрова поверхню ракетки для відсічі удару мусить бути вертикальної, прийому різаного м’яча — відхилена тому (ігрова поверхню ракетки хіба що відкрита), прийому крученої мяча—несколько нахилена вперед (закрита). Підставкою найчастіше користуються при захисному варіанті игры.

2.3 Накат.

Щоб накотити, потрібно при контакті із м’ячем вести ракетку знизу вгору. Після накату м’яч має ефект занурення вниз, тому накочувати з будь-який силою, оскільки обертання змусить м’яч опуститися і ризик потрапити на стол.

Накат Відкритої Ракеткою (справа).

Накат справа — це з основних атакуючих ударів. Ракетка при цьому рухається вгору й за уперед і завдає удару по верхньої бічний половині мяча.

Ось послідовність виконання удару. Ноги на ширині плечей, трохи зігнуті в колінах. Ліва нога трохи висунуто вперед. Вага тіла рівномірно розподілено на обидві ноги. Тулуб злегка нахилено вліво столу, рука з ракеткою відведена тому вправо для замаху. Вона починає рух, коли ноги, ракетка і наближається м’яч утворюють хіба що рівносторонній трикутник. Удар наноситься у вищій точці відскоку м’яча, після чого руку відводять влево-вверх.

У час контакту ракетки із м’ячем передпліччя хіба що обганяє м’яч. Ракетка рухається по дузі, поступово змінюючи кут нахилу, внаслідок виходить хіба що обкатывание м’яча згори. Пензель при накаті різким рухом надає м’ячу обертання. При ударі тяжкість тіла переміщається на ліву ногу. По виконанні накату слід негайно зайняти вихідне положение.

Накат Закритій Ракеткою (слева).

Рух м’ячі у основному таку ж, як із накаті справа. Необхідна обертання надається м’ячу під час руху вверх-вперед.

Ось послідовність виконання удару. Ноги на ширині плечей, трохи зігнуті, ліва трохи висунуто вперед, центр тяжкості рівномірно розподілено на обидві ноги. Рука лише на рівні пояса зігнута в лікті і відведена влево-назад, передпліччя паралельно поверхні стола.

При ударі передпліччя різко йде вперед, ракетка хіба що обкатує м’яч згори, після чого рука вільно йде нагору. Центр тяжкості зміщується праву ногу, рука повертається у вихідне положение.

Рис. 1.

Якщо закручений м’яч після накату потрапить на вертикально розташовану ракетку, він відскочить вгору (рис. 1).

Рис. 2.

Щоб компенсувати крутіння, і відбити м’яч слід накотити (рис. 2).

2.4 Подрезка.

Щоб підрізати, потрібно при контакті із м’ячем вести ракетку згори вниз. Після подрезки м’яч піднімається вгору, тому чим сильніший ви закрутите м’яч, то більше він летіти. Підрізання вважається оборонним ударом. З подрезанного м’яча складніше атаковать.

Підрізання Відкритої Ракеткою (справа).

Виконання удару. У вихідному становищі гравець майже обличчям до столу, злегка виставивши вперед ліву ногу, рука робить замах назад-вверх і потім йде униз. У час удару м’яча про ракетку, яка звертається відкритої стороною вгору, рука злегка зігнута. Після удару ракетка трохи супроводжує м’яч і далі йде влево-вперед вниз. Сила удару при подрезке істотно залежить від зустрічної швидкості м’яча і відстані від столу, на якому його принимают.

Підрізання Закритій Ракеткою (слева).

Вихідна стійка типова для гри зліва: права нога трохи попереду, тулуб трохи повернутим вліво. Рух руки, сильно зігнутою в лікті і відведеної налево-вверх-назад для замаху, відбувається спочатку униз, причому цьому етапі рука в лікті не розгинається. У процесі руху тулуб трохи повертається і центр тяжкості переноситься праву ногу.

Рис. 3.

Якщо закручений м’яч після подрезки потрапить на вертикально розташовану ракетку, він відскочить вниз (рис. 3).

Рис. 4.

Щоб компенсувати крутіння, і відбити м’яч слід підрізати (рис. 4).

2.5 Топ-спин.

Призначення цього атакуючого прийому — надати м’ячу сверхсильное верхнє обертання. Швидкість його праці набагато більше, аніж за накаті, що дуже ускладнює супернику відповідні действия.

По-перше, найнесподіванішим буває відскок м’яча від столу. По-друге, навіть ухвалений ракеткою м’яч залишається неслухняним, і подати його по задуманому напрямку дуже не просто.

Хороший топ-спин і оскільки сильно закручений м’яч високо пролітає над сіткою і це дає сміливості атакуючому. Вважається, що застосовувати топспін можна завжди, але практика показує, що це так.

Топ-спин справа.

Для топ-спина характерний великий замах, зазвичай витягнутої рукою. Випрямлення їх у початку руху дозволяє і саме замах, і швидкість ракетки з допомогою зусилля передпліччя й пензлі. Рух руки при топспині на відміну удару накатом майже зовсім спрямоване вгору, а удар по м’ячу носить ковзний характер.

Вихідна стійка: ліву ногу трохи висунуто вперед, правиця выпрямлена і відведена за спину вправо-назад. Тулуб розгорнуто в праву бік, щоб замах. Ноги зігнуті в колінах, її расслаблено.

Топ-спин починається з активного повороту у бік удару. Права рука йде вперед-влево-вверх. Вага тіла переносять з боку ноги на ліву. По інерції тулуб і рука можуть і йти далеко вліво. У час зустрічі з м’ячем ракетка повинна хіба що ковзнути у ній. У цьому сила прямого удару м’яча про ракетку мінімальна. Проте пензель додає їй заключне прискорення. Є ще варіант топ-спина справа, який називають бічним. Розбіжність у виконанні прямого топ-спина і бічного у тому, що ручку з дочкою ракеткою заводять до м’ячу збоку, пензель опущене трохи больше.

Топ-спин слева.

Практикується набагато рідше, ніж справа. Класичний лівий топ-спин не виконується, це пояснюється необхідністю збільшити замах під час удару, що зазвичай призводить до виникнення крім верхнього обертання м’яча що й бокового.

1) Амєлін А. М., Пашнин У. А. Настільний теннис-изд. 2-ге, доп.-.

Фізкультура і спорт, 1985. 2) Бєлов Р.А. та інших. Самостійні заняття студентів фізичної культурою.- До.: Выща шк. Головне видавництво, 1988.-208 з. 3) Аджанян Н. А., Катков О. Ю. Резерви нашого організму.- 2-ге вид., испр., доп.-М.: Знання, 1982.- 176 з. ———————————- [pic].

[pic].

[pic].

[pic].