Факторы, що визначають фізкультурно-спортивну активність студентів

Факторы, що визначають фізкультурно-спортивну активність студентов

Кандидат педагогічних наук М. Х. Коджешау, Адигейський державний университет Проблема вдосконалення процесу фізичного виховання студентів вже багато років предмет уваги фахівців. Разом про те до того вдосконалення фізичних кондицій студентів, зазвичай, розглядалося як вузько утилітарна мета — підвищення дієздатності індивіда у майбутній професійної роботи і сьогохвилинне підвищення рівня фізичної підготовленості студента. У той самий час питання має переносити набагато ширші: соціально обумовлена необхідність цілеспрямованого вдосконалення здоров’я та перемоги фізичного стану людини у цілому повинна трансформуватися на культурну потреба, в прагнення фізичному вдосконаленню. У цьому зв’язку у сфері освіти, зокрема і помилки вищого, коли йдеться про фізичну культуру, основним має стати принцип наступності. Сьогодні ж кожному етапі загальноосвітнього процесу завдання фізичного вдосконалення вирішуються не враховуючи цього принципу «та практично у кожний момент заново.

В 1990;1993 рр. Республіка Адигея нами було проведено дослідження, результати яких апробовані і впроваджено у вищі навчальні заклади Республіки Адигея і Краснодарського края.

Основными вимогами до планування змісту педагогічного процесу у вузі мають стати следующие.

Полный комплекс — все фази процесу формування потреби й уміння самостійно займатися — може забезпечити лише єдність формування знань й переконань у необхідності використання коштів фізичної культури у повсякденні. Інакше кажучи, програмою має передбачатися єдність часу й місця отримання теоретичних і практичних знань і умінь по дозированию навантаження, самоконтролю і складання спрямованих комплексів фізичних вправ в цілях вирішення питань на конкретні групи м’язів та розвитку певних фізичних якостей (здібностей). У цих цілях визначення фізичного гніву й його динаміки раціонально запропонувати вибір із різних функціональних спроб і тестов.

При плануванні курсу формування вміння самостійно займатися треба враховувати, що мінімальне час для такого — 5−10 занять при 2-часовой навантаженні. Важливо також ураховувати, що необхідні 6-месячные регулярні заняття фізичними вправами для самовідчуття реальної їх пользы.

Учитывая, що зовсім в повному обсязі студенти досить добре оволоділи знаннями анатомо-физиологического плану, вихідним і освоєння наступного матеріалу має стати комплекс знання фізіології і морфології рухового апарату людини, приймаючи ст увагу, що з його ефективніші форми самостійного виконання вправ, що дозволяє суворо індивідуально дозувати і навантаження принаймні адаптацію ній, з урахуванням статі, віку і її фізичної готовності. При доборі студентам зразкових комплексів, кому надалі і за складанні ними самими самостійно під медичним наглядом педагога, важливо акцентувати на основних принципах тренування (йти від простого до складного; чергувати активний відпочинок одних м’язових груп з роботою інших; після важкого вправи використовувати таке, що дає можливість відновити сили та заспокоїти подих; поступово збільшувати кількість станцій з упражнением на силу). У цьому пам’ятаймо, що користь від використання кругового тренування повною мірою виявляється лише у разі, якщо вона відповідає силам і можливостям котрі займаються, має чітку оздоровчу спрямованість передбачає дозування, інтенсивність, обсяг виконання упражнния залежно стану здоров’я, фізичної підготовленості учащихся.

Самоконтроль як засіб самоспостереження станом організму у своїй фізичними вправами слід орієнтувати на прості загальнодоступні методи спостережень з урахуванням суб'єктивних (самопочуття, сон, апетит, бажання тренуватися, перенесення навантажень) і об'єктивних (вагу, пульс, подих, АТ) показателей.

При визначенні нормального для індивіда ваги пропонується поступово переорієнтовуватися під весо-ростовые індекси і з метою отримання точнішою інформації, на показники, враховують окружність грудної клетки.

При використанні об'єктивного показника раціональності конкретній фізичній навантаження, як пульс, слід поступово переорієнтовуватися під тренувальні зони. Попередньо необхідно навчити методиці визначення пульсу як засобу контролю над фізичним навантаженням, в тому однині і визначенню реакції організму на навантаження відновлення ЧСС, а також повідомити інформацію про нормальноми ідеальному АТ кожної вікової группы.

Хороший ефект під час навчання студентів визначенню функціонального состояния организма дає використання проби Рюффье: після 5-минутного перебування у спокійному стані становищі сидячи підраховується пульс за 10 з, потім виконується 30 присідань за 45 з. Після цього підраховується пульс за перші 10 з одразу після присідань і крізь 1 хв після навантаження. Оцінка працездатності визначається сьогодні за індексом Рюффье:

индекс Рюффье = 6 x (Р+Р+Р)-200 10.

Показатель «Про «у тому разі свідчить про атлетичній працездатності, «0,1−5 «- про відмінній, «5,1−10 «- про хороше, «10,1−15 «- про задовільною, понад «15 «- про плохой.

Можно використовувати й таку пробу, як обчислення пульсу після 20 присідань за 30 з. І тут оцінці «відмінно «відповідає збільшення пульсу не більше 25% від вихідного, «добре «- до 50%. У разі перевищення останнього показника діяльність ЧСС слід оцінювати як «погана » .

Для оцінки загальної витривалості пропонується тест Купера — 12-минутный біг з визначенням подоланого відстані, виявлення силовий витривалості - такі тести, як підтягування на перекладині, выпрыгивание угору зі приседа, утримання прямого кута при підніманні ніг в висі на перекладині, піднімання ніг до перекладині, піднімання тулуба з положення лежачи на спині в сед.

Для визначення гнучкості раціонально використовувати тест «нахил тулуба вперед з цього становища стоячи на лаві «.

Список литературы

1. Віленський М.Я. Дослідження динаміки фізична і розумова діяльності студентів вузу. Автореф. діс. М., 1976.

2. Пономарчук В. А. Фізична культура і цілі культурного освіти: Соціально-філософський підхід //Система підготовки й підвищення кваліфікації кадрів по фізичній культурі та спорту: Тез докл. Всесоюзн. научн. цук. (Москва, 25−26 жовтня 1990 р.). М., 1990, год. 1, з. 34−40.

3. Старшинов В. В., Журавльова З. Н., Пономарчук В. А. Самостійні заняття фізичної культурою студентів інженерного вузу. — М.: Вид-во МІФІ, 1986, з. 72.

4. Хакунов Н. Х. Фізична культура, в системи освіти. — М.: Радянський спорт, 1994, з. 79−85.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.