Влияние оздоровчої фізичної культури на организм

ВЛИЯНИЕ ОЗДОРОВЧОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА ОРГАНИЗМ.

Оздоровительный і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов’язані з підвищеним фізичним активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. Вчення Р. Могендовича про моторно-висцеральных рефлексах показло взаємозв'язок діяльності рухового апарату, кістякових м’язів і вегетативних органів. Через війну недостатньою рухової активності у людини порушуються нервно-рефлекторные зв’язку, закладені природою, і закріплені у процесі важкої фізичної праці, що зумовлює розладу регуляції діяльності серцево-судинної та інших систем, порушення обміну речовин та розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз та інших.). Для нормально функціонувати організму людини і збереження здоров’я необхідна певна «доза» рухової активності. У цьому разі виникає запитання про так званої звичної рухової активності, т. е. діяльності, виконуваної у процесі повсякденного професійного праці та у побуті. Найадекватнішим вираженням кількості виробленої м’язової роботи є підставою величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідні нормальної життєдіяльності організму, становить 12—16 МДж (в. залежності від віку, статі та маси тіла), що відповідає 2880—3840 Ккал. У тому числі на м’язову діяльність має витрачатися щонайменше 5,0—9,0 МДж (1200—1900 Ккал); інші енерговитрати забезпечують підтримку життєдіяльності онанізму може спокою, нормальну діяльність систем подиху і кровообігу, обмінні процеси та т. буд. (енергія основного обміну). У економічно розвинених країн протягом останніх 100 років питому вагу м’язової роботи, як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротився майже 200 раз, що призвело до їх зниження енерговитрат на м’язову діяльність (робочий обмін) загалом до 3,5 МДж. Дефіцит енерговитрат, необхідні нормальної життєдіяльності організму, становив, в такий спосіб, близько 2,0—3,0 МДж (500— 750 Ккал) на добу. Інтенсивність праці умовах сучасного виробництва вбирається у 2—3 ккал/мир, що у 3 рази менше порогової величини (7,5 ккал/мин) які забезпечують оздоровчий і профілактичний ефект. У зв’язку з цим як компенсація нестачі енерговитрат у процесі праці сучасній людині слід виконувати фізичні вправи з витратою енергії щонайменше 350—500 Ккал на добу (чи 2000—3000 Ккал на тиждень). За даними Беккера, нині тільки 20 можна % населення економічно розвинутих країн займаються досить інтенсивної фізичної тренуванням, які забезпечують необхідний мінімум енерговитрат, в інших 80% добовий витрата енергії значно нижчі від рівня, який буде необхідний підтримки стабільного здоров’я. Різке обмеження рухової активності у останні десятиліття призвело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Приміром, величина МПК у здорових чоловіків знизилася приблизно від 45,0 до 36,0 мл/кг. Отже, у більшу частину сучасного населення економічно розвинутих країн з’явилася реальна небезпека розвитку гипокинезии. Синдром, чи гипокинетическая хвороба, є комплексом функціональних і органічних змін таких симптомів хвороби, та розвитку внаслідок неузгодженості діяльності окремих систем й організмом загалом із довкіллям. У основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного та пластичного обміну (насамперед у м’язової системі). Механізм захисного дії інтенсивних фізичних вправ закладено в генетичному коді організму людини. Кісткові м’язи, загалом складові 40% маси тіла (чоловіки), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить до основних чинників, визначальних рівень обмінних процесів організму, що стан його кісткової, м’язової та серцево-судинної система», — писав академік У. У. Парин (1969). Мышцы людини є потужним генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для полдержания оптимального тонусу ЦНС, облегчают рух венозної крові по сосудам до серця («м'язовий насос»), створюють необхідне напруга для нормально функціонувати рухового апарату. Відповідно до «енергетичному правилу кістякових м’язів» І. А. Аршавского, енергетичний потенціал організму, що функціональне стан всіх органів прокуратури та систем залежить від характеру діяльності кістякових м’язів. Чим інтенсивніша рухова діяльність у межах оптимальної зони, тим повнішим реалізується генетична програму і збільшуються енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму, що тривалість життя. Розрізняють спільний бізнес і спеціальний ефект фізичних вправ, і навіть їх опосередкований вплив на чинники ризику. Найбільш загальну ефект тренування залежить від витратах енергії, прямо пропорційному тривалості і інтенсивності м’язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має тут також підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників довкілля: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. Через війну підвищення неспецифічного імунітету підвищується, і опірність простудним захворювань. Проте використання граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті задля досягнення «піка» спортивної форми, нерідко призводить до протилежного ефекту— обмеження імунітету та підвищення сприйнятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний негативний то може бути отримано і за заняттях масової фізичної культурою з надмірним збільшенням навантаження. Спеціальний ефект оздоровчої тренування пов’язані з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він залежить від экономизации роботи серця може спокою і підвищення резервних можливостей апарату кровообігу при м’язової діяльності. Один з найважливіших ефектів фізичноїтренування — урежение частоти серцевих скорочень у спокої (брадикардия) як вияв економізації серцевої роботи і дешевше потреби міокарда в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує більший ліжок і краще постачання серцевого м’яза киснем. У на осіб із брадикардией випадки захворювання ІХС виявлено значно рідше, ніж в людей частим пульсом. Вважається, що передвиборне збільшення ЧСС у спокої на 15 уд/мин підвищує ризик раптової смерті від інфаркту на 70% — така сама закономірність простежується при м’язової діяльності. За виконання стандартної навантаження на велоэргометре у тренованих чоловіків обсяг коронарного кровотоку майже 2 рази менше, ніж в нетрени- .рованных (140 проти 260 мл/мин на 100 р тканини міокарда), відповідно 2 рази менше і міокарда в кисні (20 проти 40 мл/мин на 100 р тканини). Отже, зі зростанням рівня тренованості потреба міокарда в кисні знижується як і стані спокою, і при субмаксимальных навантаженнях, що свідчить про економізації серцевої діяльності. Ця обставина є фізіологічним обгрунтуванням необхідності адекватної фізичної тренування для хворих ІКС, оскільки за мері зростання тренованості та зниження потреби міокарда в кисні підвищується рівень порогової навантаження, яку випробовуваний може виконати без загрози ішемії міокарда та нападу стенокардії. Найбільш виражено підвищення резервних можливостей апарату кровообігу при напруженої м’язової діяльності: збільшення максимальної частоти серцевих скорочень, систолічного і хвилинного обсягу крові, артерио-венозной різниці по кисню, зниження загального периферичного судинного опору (ОППС), что полегшує механічну роботу серця й збільшує її продуктивність. Оцінка функционаальных резервів системи кровообігу при граничних фізичних навантаженнях що в осіб із різним рівнем фізичного стану показує: люди із середнім УФС (і від середнього) мають мінімальними функціональними можливостями, граничащими з патологією, їх фізична працездатність нижче 75% ДМПК. Навпаки, добре треновані фізкультурники з великим УФС за всіма параметрами відповідають критеріям фізіологічного здоров’я, їх фізична працездатність сягає оптимальних величин або ж перевищує (100% ДМПК і більше, чи 3 Вт/кг і більше). Адаптація периферичного ланки кровообігу зводиться до підвищення м’язового кровотоку при граничних навантаженнях (максимально в 100 раз), артериовенозної різниці по кисню, щільності капілярного русла в працюючих м’язах, зростанню концентрації міоглобіну та підвищення активності окисних ферментів. Захисну роль профілактиці серцево-судинних захворювань відіграє й підвищення фибринолитической активності крові при оздоровчої тренуванні (максимум в 6 раз) й відповідне зниження тонусу симпатичної нервової системи. У результаті знижується реакція на нейрогормоны за умов емоційної напруги, тобто. підвищується стійкість організму до стрессорным впливам. Крім вираженого збільшення резервних можливостей організму під впливом оздоровчої тренування надзвичайно мають значення її профілактичний ефект, пов’язані з опосередкованим впливом на чинники ризику серцево-судинних захворювань. Зі збільшенням тренованості (з підвищенням рівня фізичної працездатності) спостерігається чітке зниження всіх основних чинників ризику НІС — змісту холестерину у крові, артеріального тиску і українськомовні маси тіла. Б. А. Пирогова (1985) у спостереженнях показала: зі зростанням УФС зміст холестерину у крові знизилося з 280 до 210 мг, а триглицеридов зі 168 до 150 мг%. Слід особливо сказати про який вплив занять оздоровчої фізичної культурою на старіючий організм. Фізична культура є основним засобом, задерживающим вікове погіршення фізичних якостей та подальше зниження адаптаційних здібностей організму загалом і зміцненню серцево-судинної системи в частковості, неминучих у процесі інволюції. Вікові зміни відбиваються як у діяльності серця, і на стані периферичних судин. З яким віком піддається суттєвому зниженню здатність серця до максимальним напругам, що виявляється в віковому зменшенні максимальної частоти серцевих скорочень (хоча ЧСС у спокої змінюється незначно). З яким віком функціональні можливості серця знижуються навіть за відсутності клінічних ознак ІХС. Так, ударний обсяг серця у спокої у віці 25 років до 85 років зменшується на 30%, розвивається гіпертрофія міокарда. Хвилинний обсяг крові у спокої за зазначений період зменшується загалом на 55—60%. Віковий обмеження здібності організму до підвищення ударного обсягу й ЧСС при максимальних зусиллях наводить до того що, що хвилинний обсяг крові при граничних навантаженнях у віці 65 років на 25—30% менше, ніж у віці 25 років (Роапег, 1986, та інших.). З яким віком також відбуваються зміни у судинної системі: знижується еластичність великих артерій, підвищується загальне периферичний судинне опір, внаслідок до 60—70 років систолічний тиск підвищується на 10—40 мм рт. ст. Всі ці зміни у системі кровоо-бращения, зниження продуктивності серця тягнуть у себе виражене зменшення максимальних аеробних можливостей організму, зниження рівня фізичної працездатності й витривалості. Швидкість вікового зниження МПК у період з 20 до 65 років у нетренованих чоловіків становить середньому 0,5 мл/мин/кг, в жінок — 0,3 мл/мин/кг протягом року. З табл. У період від 20 до70 років максимальна аеробна продуктивність знижується майже 2 разу — з 45 до 25 мл/кг (чи 10% десятиріччя). З яким віком погіршуються і функціональні можливості дихальної системи. Життєва ємність легких (ЖЕЛ) починаючи з 35-річного віку протягом року знижується загалом на 7,5 мл на 1 м² поверхні тіла. Відзначено також зниженні вентиляційної функції легких — зменшення максимальної вентиляції легких (КРЕЙДА). Хоча ці зміни лімітують аэробные можливості організму, але вони призводять до зменшення життєвого індексу (ставлення ЖЕЛ до масі тіла, виражене в мл/кг), який може прогнозувати тривалість життя. Істотно змінюються і обмінні процеси: зменшується толерантність глюкозі, підвищується зміст загального холестерину, ЛИП і триглицеридов у крові, що вирізняло розвитку атеросклерозу. Погіршується стан опорно-рухового апарату: відбувається розрідження кістковій тканині (остеопороз) внаслідок втрати солей кальцію. Недостатня рухової активності і брак кальцію в їжі погіршують ці зміни. Адекватна фізична тренування, заняття оздоровчої фізичної культурою здатні значною мірою призупинити вікові зміни різних функцій. У віці з допомогою тренування можна підвищити аэробные можливості і культурний рівень витривалості — показники біологічного віку організму, що його життєздатності. Наприклад, у добре тренованих бігунів середнього віку максимально можлива ЧСС приблизно 10 уд/мин більше, ніж в непідготовлених. Такі фізичні вправи, як ходьба, біг (по З год. на тиждень), вже 10—12 тижнів призводять до збільшення МПК на 10—15%. Отже, оздоровчий ефект занять масової фізичної культурою пов’язаний насамперед із підвищенням аеробних можливостей організму, рівня загальної витривалості і фізичної працездатності. Підвищення фізичної працездатності супроводжується профілактичним ефектом щодо чинників ризику серцево-судинних захворювань: зниженням ваги тіла, і жировій маси, змісту холестерину і триглицеридов у крові, зменшенням ЛИП та збільшенням ЛВП, зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень. З іншого боку, регулярне фізичне тренування дозволяє значною мірою загальмувати розвиток вікових инволюционных змін фізіологічних функцій, і навіть дегенеративних змін різних органів прокуратури та систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу). У цьому плані перестав бути винятком і цьогорічний кістково-м'язова система. Виконання фізичних вправ позитивно впливає все ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, що з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кістковій тканині і змістом кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопорозу. Збільшується приплив лімфи до суставным хрящам і міжхребцевим дискам, що найкращі ліки профілактики артроза і остеохондрозу. Всі ці дані свідчить про неоценимом позитивний вплив занять оздоровчої фізичної культурою на організм человека.