Концепція психоаналізу

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ИНСТИТУТ.

СТАЛИ І СПЛАВОВ.

(ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ) ________________________________________________________________________.

Кафедра Философии.

Реферат.

Концепція психоанализа.

Студент групи МА-94.

Кучеряев Василь Владимирович.

Преподаватель.

Овчинникова Марина Васильевна.

Москва 1997.

План.

1. Запровадження (Основна передумова психоанализа.

Визначення свідомого і бессознательного).

2. Розвиток психоаналізу. Психоаналіз як філософське течение.

3. Перебільшення ролі сексуальних потягу в психічної життя — одна з головних закликів к.

«розкріпаченню чувственности».

4. Тлумачення сновидінь, як «королівська дорога» психоанализа.

5. Укладання (Психоаналіз — урок скромності для человека).

Частина 1.

Введение

.

Розподіл психіки на свідоме і несвідоме є передумовою психоаналізу, і лише вона дає можливість зрозуміти й прилучити науці часто що спостерігаються і дуже важливі патологічні процеси в душевному житті. Психоаналіз неспроможна перенести сутність психічного до тями, але повинен розглядати свідомість як якість психічного, що може приєднуватися або приєднуватися решти його качествам.

Бути свідомим — передусім суто описовий термін, що найбільш безпосереднє і надійне сприйняття. Досвід свідчить, що психічний елемент, наприклад уявлення, зазвичай немає довго свідомим. Характерним і те, що позитивний стан свідомості швидко минає; подання до цей час свідоме, в такі миті перестає таким бути, проте може знову стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах. Яким воно було проміжний момент знаємо; можна сказати, що було прихованим, маючи на увазі те, що він у будь-якої миті здатна була стати свідомим. Якщо ми скажімо, що було несвідомим, ми також дамо правильне опис. Це несвідоме у разі збігається з приховано чи потенційно сознательным.

До терміну чи поняттю несвідомого домовилися іншим шляхом, шляхом розробки досвіду, у якому великій ролі грає душевна динаміка. Ми бачили, тобто змушені були визнати, що є дуже напружені душевні процеси чи подання — перед тим всього має справу з певним кількісним, тобто економічним, моментом, — що мати таку ж наслідки для душевному житті, як й інші уявлення, ніби між іншим, і ті наслідки, які можна усвідомлені як уявлення, хоч насправді і стають свідомими. Тут починається психоаналітична теорія, яка стверджує, такі уявлення стає свідомими тому що їм протидіє відома сила, що цього міг би стати свідомими, і тоді ми побачили б, як вони відрізняються інших загальновизнаних психічних елементів. Ця теорія виявляється незаперечною тому, що у психоаналітичної техніці знайшлися кошти, з допомогою яких можна усунути протидіючу собі силу й довести відповідні уявлення до свідомості. Стан, де вони перебували до свідомості, ми називаємо витісненням, а сила, яка призвела до витіснення поддерживавшая його, відчувається нами під час нашої психоаналітичної роботи, як сопротивление.

Частина 2.

Виникнувши початку століття один із напрямів медичної психології, психоаналіз, спочатку зусиллями Фрейда, та був та її послідовників, поступово перетворився на вчення, претендує на оригінальне вирішення майже всіх світоглядних проблем.

Одночасно становив частину повсякденного існування мільйонів людей Західній Європі, особливо, в США.

Психоаналіз — не толь вид психотерапевтичної і клінічної практики. Одночасно є філософським вченням про людину, соціальної філософією, належачи, в такий спосіб, до чинників ідеологічного порядку. Саме у цьому сенсі психоаналіз став невід'ємною частиною західної культури. За словами Бергера, «якщо бы.

Фрейда був, потрібно було вигадати". На думку Бергера, головним соціальним причиною поширення психоаналізу є цілковите розмежування сфер публічній і приватній життя жінок у буржуазному суспільстві. Це призводить до «кризи ідентичності»: лише окремі люди мають можливість знайти «справжнє Я» у цивільному життя, політиці, бізнесі, культурі. А для більшості за умов поділу праці та капіталістичної раціоналізації виробництва та споживання залишається шукати своє «справжнє Я» у приватному жизни.

Психоаналітичне вчення культуру є спосіб тлумачення знаків, семіотику і навіть симптоматику культури. Взгляд.

Фрейда на мистецтво, релігію, мораль, свідомі інститути — це погляд ворога, визначального по симптомів причини, характері і перебіг захворювання. Психоаналіз розвивався з такого напрямку: від терапії неврозів і методів дослідження несвідомих психічних процесів до «метапсихологии», тобто сукупності теоретичних постулатів про людської психіці і «долях влечений».

Потім ця загальна теорія послужила фундаментом до застосування психоаналізу у різноманітних галузях знання: в етнографії, религоведении, соціальної з психології та соціології тощо. Вже ранніх роботах Фрейда містяться його основні філософські ідеї, здійснюється вихід межі спеціальних проблем психотерапії та медичної психології, тоді як пізні твори як і спираються на досвід спілкування з пацієнтами і орієнтовані глибше осмислення цього опыта.

Частина 3.

Психоаналітична концепція культури міститься вже у «Тлумаченні сновидінь» (1900 р.), оскільки сновидіння сприймається як приватна микрология сновидца, а світ представляє як сновидіння народів. Фрейд знаходить первоисток всіх проявів людської душі в потягах, залягаючих в несвідомому, у затінках психіки — звідси назва «глибинна психологія», закрепившееся за психоанализом.

Аналітик всюди шукає і знаходить сліди потягу, тієї психічної енергії, лібідо, яка «інвестує» витвори мистецтва чи релігійні вірування. Людина у Фрейда — «людина бажаючий», яка має потяги і пристрасті передують свідомому поведінці й мисленню. Він підпорядкований невблаганним влечениям, схованим за безліччю конвенціональних масок; але свідомий світ й не так раціональний, скільки сповнений «раціоналізацією», тобто підібраних виправдання своїх дій ідеальних мотивів, які збігаються зі справжніми мотивами поведінки. «Розумність» людини дуже обмежене, за ясними і отчетливыми ідеями і образами свідомості ховаються темні і поплутані уявлення сновидінь і галюцинацій, психічні відображення інстинктивних потягу і неусвідомлюваних заборон. Предметом психоаналізу в першу чергу різноманітних психопатології, у яких ця «пітьма» спрацьовує над свідомої життям. Якщо така природа людини, якщо фундаментом його існування є потяг, то зникають всякі обмеження аналогій між дитячим потягами, неврозами, сновидіннями — і тими творами культури. Поле застосування психоаналізу тоді безмежно, одно всієї культурі, всьому людському бытию.

Для позначення найглибшого рівня психічної життя Фрейд використовував термін «Trieb», замінюваний або як «інстинкт», або как.

«потяг». Хоча Фрейд постійно підкреслював зв’язок психічної життя з організацією (тому йдеться про інстинктах), ця біохімічна реальність, з його словами, нам невідома, і у якомусь віддаленому майбутньому наука зуміє повністю пояснити поведінку і мислення особи на одне мові хімії і физиологии.

Психоаналіз оперує психічними заступниками чи представниками інстинктів. Ми зіткнулися з особливої психічної реальністю: потягу спочатку осмислені, тому можуть укладати свідомість може сновидіння чи неврозу, можуть впливати на свідомість. Потяг вже наділено вищою суттю — це хіба що кордоні між біологічним і психічним, тут відбувається перехід сліпий та німий енергії в артикулируемый сенс. Ці потоки психічної енергії «інвестуються» у визначені ідеальні образи культури, які чинить життєвої енергією желания.

Фрейд створив вчення, яке було використане як до пояснень поведінки й мислення невротиків, але й тлумачення емпіричних даних хіба що всіх соціальних і гуманітарних наук.

Фрейд підкреслював наявність конфліктів у психіці людини, став розглядати душевну життя індивіда у її історії й у зв’язки й з дією деяких соціальних, чинників. Його заслугою є розробка питань про динамічному співвідношенні несвідомих і свідомих мотивів дій людей, про наявність у психіці різних рівнів. Фрейду вдалося показати й негативні боку сучасного йому буржуазного суспільства, оскільки ті внутрипсихические конфлікти, що він описував, були відбитком умов людей капіталістичному мире.

Фрейд, звісно, до жодного революції, тим паче до «сексуальної», не закликав, але притаманне його вчення перебільшення ролі сексуальних потягу в психічної життя стала однією з головних джерел апелювання до «розкріпаченню чуттєвості». Фрейд заперечував якесь зовнішнє впливом геть вчення із боку Шопенгауера і Ніцше і навіть говорив, що спеціально відмовився від читання произведений.

Ніцше, щоб такого впливу цього не сталося, але судячи з усього був непогано з тими навчаннями знаком.

Фрейдовское вчення пропонує два варіанти відповіді питанням про людської природі. Та й у тому, в іншому разі їм здійснюється біологізація існування. Однією з джерел витализма.

Фрейда була «філософія життя». Іншим джерелом була спрощено зрозуміла установка природознавства, а як і буржуазної соціології і антропологии.

ХІХ століття зводити складні соціальні й психологічні явища до елементарним фізичним і біологічним процесам. Фрейд вважав, що біологія та колективна психологія би мало бути тими «точними» науками, які закладуть фундамент для всієї сукупності соціальних і гуманітарних наук.

Фрейд зосередив вся увага у тому, що у її думки, властиво природі людини, цебто в деяких биопсихических характеристиках, які у на відміну від різних привнесений культури, притаманні всім людям.

Моделлю його філософської антропології не була просто людина з його лише психологічними задатками. Людська природа була зрозумів за образом і подоби тих хворих невротиків, із якими як лікар мав справу. Неврози, на його думку, «немає будь-якого їм утримання тільки властивого змісту, яку ми могли б знайти в здорового…

Невротики хворіють тими самими комплексами, із якими ведемо боротьбу і ми, здорові люди". У кінцевому підсумку здорова, і отклонившаяся від норми психіка витлумачуються Фрейдом як наслідок совершающейся в ранньому дитинстві еволюції лібідо (сексуального інстинкту). Залежно від цього, успішно чи подолали «едипів комплекс» чи ні, відбулася чи фіксація, затримка одній із «доэдиповых» щаблів розвитку лібідо, протікає, відповідно до його вченням, вся доросле життя человека.

За визначенням Фрейда, психоаналітиком той, які визнають існування первинних несвідомих процесів в психіці, вчення про витіснення і опір, а як і вважає, що фундаментом психоаналізу є теорія дитячої сексуальності і «едипового комплексу». Фрейд підкреслював, що несвідоме, по-перше, постає як прояв інстинктів, по-друге, що став саме енергія інстинктивних потягу визначає динаміку психічної життя, по-третє, що структура психіки, характер індивіда і всі соціальнокультурні явища повинні пояснюватися цієї психодинамикой, «долями потягу», нарешті, що події та враження раннього дитинства визначають основні риси психіки индивида.

Частина 4.

Особливістю погляди Фрейда є й запропонований їм метод дешифрування, з допомогою якого за десятилітній видимим можна знайти сокрытое.

Інтерпретація долає і невротичне опір, і «роботу сну» — взагалі то спотворення, яке привноситься в видиму нами картину світу заборонами та аналогічних норм. Фрейд виявляє механізми конденсації, усунення образів, проекції і сублімації потягу. Наше «Я» зовсім по-іншому «прозаїчно», вважали філософи. Це один із інстанцій психіки, формирующаяся у процесі індивідуального розвитку. Тривала залежність дитини від своїх батьків, повільне тоді як іншими тваринами дорослішання — ось першопричина існування інший инстанции.

«Над-Я». У ньому хіба що конденсуються вимоги, і заборони батьків, сім'ї, вихователів, соціального середовища, народної традиції, всього филогенеза. Щоб зрозуміти смисл нинішніх психічних труднощів індивіда, потрібно повернутися для її ранньому дитинству; в соціології, естетиці, філософії культури регресія до раннім етапах світі допомагає встановити сенс сьогоднішніх подій, творінь, соціальних інститутів, релігійних вірувань і моральних запретов.

Тому тлумачення сновидінь є «королівську дорогу» психоаналізу, а саме сновидіння то, можливо парадигмою всіх шифрів, викрутасів потягу, позаяк у сновидінні відбувається регресія психічного апарату до архаїчного, споконвічному — ми повертаємося до наших дитячим влечениям, що суть спадщини первісності. Найважливішою передумовою всієї культурології фрейдизму є «біологічний закон»: онтогенез є повторення филогенеза. Трагедія, що розігралася якось потрапив у первісної орді, незмінно повторюється з кожної сімейної сцені; історія Едіпа і подальша історія Мойсея відновлюють цю найдавнішу п'єсу — у тому естетична сила античної трагедії, відтворюючої древній міф, у тому сила історії Мойсея — вона відтворюється у душі дитини, який входить у життя як біологічно, а й психічно через стосунки з родителями.

Символіка сновидінь універсальна, ми маємо справу з тими самими символами, замещающими потягу. У принципі, це символи, а знаки із чітко встановленими одвіку значеннями. Психоаналітик то, можливо віруючих або невіруючих в Бога, шанують мистецтво чи байдужим щодо нього, але психоаналіз у разі є рід іконоборства. Метод.

Фрейда — зведення складного до простого, примітивного і архаичному.

Психоаналіз є театр масок, де головним актором є бажання. Фрейд порушує питання про відносини між потягом і здоровим глуздом, розумом і тієї силою, що прагне вилитися в языке.

Недарма вона відразу зацікавив письменників і митців, хоча зустрів чимале спротив з боку медичних кіл. І сновидіння, і невротичні симптоми є носіями прихованого сенсу: існує таємний мову глибинних психічних процесів, доступний перекладу мовою свідомості. Це є основою всієї психотерапії Фрейда, який стверджував: «Там де було Воно, має стати Я». Інакше висловлюючись разом із виходом несвідомих уявлень світ свідомості, вона втрачає ту психічну енергію, яка знаходила раніше іншого шляху, окрім створення невротичних симптомов.

Найзагадковішим в психоаналізі є поняття «сублімації», відхилення потягу від міста своєї мети, яка його «сублімація», коли еротичне прагнення стає твором мистецтва. Художник у.

Фрейда нагадує вільно що грає дитини, безперешкодно що реалізовуватиме світ своїх фантазій, але у замещенной формі. Споглядання витвори мистецтва доставляє нам насолоду, подібне легкому наркозу. Як вона та невротик, художник утікає від реальності, бо знаходить задоволення своїм постійним влечениям, але творець має задарма повертатиметься зі світу фантазії, втілюючи їх, а твори искусства.

Вже цей дар залишається в психоаналізі незбагненним: незрозуміло, чому той чи інший «комплекс» бракує неврозу, але реалізується в такій повісті (а чи не у вірші, картині чи скульптурі). Єдине, що проясняє психоаналіз, це производность прекрасного від еротики («прекрасне й які б збуджували, — пише Фрейд, — такі найперші властивості сексуального объекта»).

Частина 5.

Заключение

.

Психоаналіз є як світ, а й філософію. Вона далеке від оптимізму. Ми володіємо такий, а чи не інший фізичним і психічної організацією й що можуть поліпшити у положенні. Реальність не підпорядковується наших бажань і підвладна благання. З нею можна примиритися, як і зі свого долею. Психоаналіз — це урок скромності в людини, оскільки йому слід відучитися приймати ілюзорне за самоочевидному, а бажане за действительное.

Виявивши себе рабом власних потягу, людина спроможна зменшити залежність, але від ланцюгів їй немає позбутися, як і південь від смерти.

Відкидання ілюзій, від сновидінь дає пізнання необходимости.

Така філософія не втішає, вона допомагає одному безстрашному прийняттю судьбы.

1. З. Фрейд «Психоаналіз. Релігія. Культура».

2. А. М. Руткевич «Від Фрейда до Хайдеггеру».

3. П. С. Таранов «Анатомія мудрости».