Аналіз сучасного стану економічної співпрацю України із західноєвропейськими державами й розробка шляхів її поширення

Міністерство освіти України.

Дніпропетровський Державний університет. факультет міжнародної економіки.

Кафедра міжнародних економічних відносин й бізнесу.

Звіт.

із преддипломної практики.

на тему:

" Аналіз сучасного стану економічної співпрацю України із західноєвропейськими державами й розробка шляхів її поширення".

Керівник.

Одноріг В.В.

Виконав.

Студент групи.

ВВ-95−1.

Літюк В. В Дніпропетровськ 2000.

Зміст Вступ…2.

Розділ 1 Необхідність розширення економічної співпрацю України із країнами Західної Європи на сучасному етапі. …4.

Розділ 2.

Аналіз торгово-економічної України співпрацю із країнами Західної Європи…7.

2.1 Торгово-економічна співпраця України із Німеччиною…16 2.2 Торгово-економічна співпраця України із Італією…22 2.3 Торгово-економічна співпраця України із Австрією…26 2.4 Торгово-економічна співпраця України із Великобританією…29 2.5 Торгово-економічна співпраця України із Францією…32.

Розділ 3.

Перспективи співпраці…34.

Висновок …45.

Вступ Об`єктивна необхідність вимагає поступового, але й неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу роботи (МПП), світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією всіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття. У майбутньому велике значення якщо матір інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціальноекономічний простір. Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їхні рішенні.

Метою дипломної роботи є вивчення, аналіз економічної співпрацю України із країнами Західної Європи. У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі:

1. розкрити основні напрями співпраці.

2. дати характеристику сучасного стану зовнішньоторгівельного обороту.

України із країнами Західної Європи.

3. проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоторгівельних зв" язків.

. Намітити основні шляхи, дати рекомендації по вдосконаленню економічної співпраці.

Об" єктом дослідження є сукупність зв" язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною й країнами Західної Європи.

Предметом дослідження є процес взаємодії суб" єктів зовнішньоекономічної діяльності України й країн Західної Європи.

Теоретичною й методологічною основою роботи послужили закони й нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання.

Розділ 1 Необхідність розширення економічної співпрацю України із країнами Західної Європи на сучасному етапі.

Західна Європа є одним із головних торговельних партнерів України, Експорт до ЄС становив 1998 р. понад $ 3,3 млрд., імпорт — $ 2,1 млрд. Цей показник спіівмірний із підсумками зовнішньоторговельних операцій України із країнами СНР. Алі якщо негатив в обмінах з СНР обумовлений імпортом енергоносіїв, то європейський негатив є результатом недоліків нашої зовнішньоторговельної політики в цілому, а конкретно — пасивністю експортного сектора, його неготовністю працювати за конкретних умів, перевантаженістю експорту бартерними операціями, неадекватним менеджментом. Західні політики й науковці, так й засоби масової інформації звертають увагу тих, що, виборовши свій державний суверенітет, Україна не все здобула повної економічної незалежності. «Формально суверенна, але й економічно піддається тиску» — така влучна характеристика досить часто з" являється на шпальтах видань. Серед пріоритетів України має бути активізація зовнішньої торгівлі.

Європейський капітал в Українi приваблюють певна політична стабільність й відносна соціальна злагода порівняно із іншими регіонами пострадянського простору. Неабияке значення мають наявність досить розвиненої інфраструктури, кваліфікованих кадрів, хороша науково-технічна база, великий внутрішній ринок й, що важливо, Україна знаходиться поруч із Західною Європою, куди Європейські компанії могли б збувати свою продукцію, особливо тихий підприємств, котрі пов" язані із відповiдними галузями в Україні давніми усталеними зв" язками та укладеними контрактами. Алі існують труднощі, із якими зустрічаються бізнесмени на українській землі. Перше, із чим смердоті зустрічаються — митні бар" єри на шляху їхні продукції наша країну. Причому навіть тієї, котра не проiзводиться. Багато проблем виникає й в самій країні.Наприклад, бюрократичні бар" єри при відкритті представництва чи підприємства, що вимагають оформлення десятків нікому не потрібних паперів, а потім довгого очікування візи ними із дозволом, що створює родючий грунт для зловживань чиновників.

Проте, й це переборне. А самої серйозною причиною головного болю бізнесменів було б й залишається відсутність стабільної правової бази. Адже як відомо, що закони, що регламентують підприємницьку діяльність й стягування податків, дуже часто зазнають значних змін, розібратися в які часто вже не можуть й місцеві бізнесмени…

Тому, відмічаючи бажання й готовність Европейськiих бізнесменів працювати в Україні, хочу відмітити обережність багатьох. Гадаю, що усі побоювання зникнуть, якщо власті створять чіткі довгострокові правила гри, котрі забезпечать безпечу бізнесу, а також чітке й прозоре правове полі для діяльності підприємців… Україна перебуває в стадії становлення ринкових відносин й наладки свого економічного механізму. Бізнесу необхідна упевненість. На шкода, її не може гарантувати ані сьогоднішня законодавча база, ані система оподаткування, ані закони, регулююча інвестиції. Причому ситуація міняється дуже часто. Багато хто із європейських компаній, уже навіть розробили основні підходи в певних областях. Однак без чітких правил гри смердоті не зможуть працювати й вкладати гроші в Україну. Без цих правил сюди не прийдуть довгострокові інвестиції, котрі створять й робочі місця, й забезпечать перспективи розвитку економіки. І в результаті - стабільніше й передбачуване майбутнє України.

Зовнішні зв" язки України.

Засвідчуючім підтримку державної незалежності України, розвиваючи із нами економічний діалог, країни Західної Європи разом із тім неодмінно підкреслюють, що поглиблення партнерських стосунків значною мірою залежатиме від ефективності економічних реформ в Україні і створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій, У цьому контексті нам обов" язково слід надавати всілякого сприяння тім компаніям, банкам, котрі уже виявляють інтерес в Україну і здобули у світі високий авторитет. Це стані запорукою приходу Україну приватного капіталу.

Розділ 2.

Аналіз торгово-економічної співпрацю України із країнами Західної Європи. Безумовно, уже сьогодні країни Західної Європи перетворилось на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, котрі показують значне збільшення-торговельного обороту між ними останні рокта. Протягом всього пострадянського періоду Україна переживала, як це добро відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 1998 року ВВП України склав 37% від рівня 1992 року та 30% від рівня 1990 р. Випуск промислової продукції становив 1998 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період спостережень (1989;1998). Однак на такому тлі зовнішньоторговельні стосунки країни із ЄС відзначалися неабияким динамізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1998) зростав щороку более як до 10 відсотків, деколи сягаючи навіть 16-% зростання (рис. 1). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України із 1992 року постійно зростала і досягла у 1998 році майже 17% загального експорту України та близько 23% загального імпорту. Проте й сьогодні усі країни ЄС, разом узяті, «важать» для України у зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно із однією лише Росією. Причому ця «ваги» досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі окремих країн (рис 2). Так, на дві країни — Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так і імпорту України стосовно країн Західної Європи. А це означає, що державам ;

Рис 1.

Рис 2.

членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita. Крім того, слід звернути увагу тих, що Український імпорт із регіону ЄС лише приблизно на 60% покривається українським експортом. Так що існує негативне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол. США. Це не лише підтверджує низьку конкурентоспроможність українського експорту на ринках ЄС, але й ще також й ті, що європейські країни розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів. До цого варто додати уже традиційні для зовнішньої торгівлі України «хвороби». й зокрема, структура експорту, орієнтована й на товари із низьким ступенем переробки, що їхнього виготовляють у низько динамічних секторах світової економіки, стосовно які в ЄС застосовують протекційні заходь (вироби чорної металургії, текстильної промисловості, продукція сільського господарства). Це також спотворена структура імпорту, де в останні рокта високотехнологічні засоби виробництва замінювалися ввезенням готових споживчих товарів, випуск які існує чи має бі бути налагоджений безпосередньо в Україні. Отже, чимало торговельно-економічних відносин із ЄС нерацюнальн і не відповідають довгостроковим потребам економіки України. У галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Лише три країни на середину 1997 р. малі вкладення капітал в українську економіку в сумі понад 100 млн дол. США: Німеччина — $ 165,9 млн чи 10,0% всіх іноземних інвестицій й Україну, Нідерланди -$ 160,2 млн. (9,7%) Великобританія — $ 130,9 млн. (7,9%). При цьому, наприклад, інвестиції провідного партнера — Німеччини — порівняно із кінцем 1996 р. навіть зменшилися на 17млн. дол. Практично немає великих інвестицій у виробничий сектор, що значне обмежує реальне значення таких капіталовкладень для української економіки.

Однак існує ціла низька проблем торговельних стосунках України із країнами ЄС. Головними із них видаються наступні:. Хронічна дефіцитність торгівлі. Відсутність помітних зрушень у товарній структурі.

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.

. Проблеми імпорту Хронічна дефіцитність торгівлі Дані графіку 1 свідчать, що негативне сальдо України у торгівлі із ЄС постійно зростало впродовж 1994 — 1997 років, зменшившись лише 1998 року порівняно із 1997 р. на 600 млн дол. Зменшення торго-вельного дефіциту 1998 р. стало й наслідком фінансової кризи в Україні, що призвела, зокрема, до відчутного знецінення української гривні, а відтак — до відносного подорожчання імпорту в умовах нестійкої платоспроможності українських імпортерів. Слід зазначити, що торговельний дефіцит із розвиненими країнами — нормальна річ для трансформаційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні ддефіциті спричинені, як правило, посиленим імпортом так званих «інвестиційних товарів» — машин, устаткування тощо, необходимых для модернізації виробництва. За логікою системної трансформації країна, використавши цей імпорт за призначенням, здатна згодом компенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На шкода, Україна досі недостатньо використовувала цю можливість .

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі Зростання обсягів торгівлі із ЄС було б досягнуто без будь-яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для нарощування експорту тихий продуктів, котрі уже у минулому малі досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу й, а ноу-хау радянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів із невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продаж цих капіталоємних товарів у ЄС було б досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а ще через переорієнтацію поставок із внутрішнього ринку та ринків колишнього СРСР на решту світу. Головні носії експортного буму України до ЄС — це металургія (чорні та кольорові метали і вироби із них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування; натомість імпорт машин та устаткування — певна річ, через поглиблення загальної економічної кризи — відчутно скорочувався. Саме остання тенденція і стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловостіхарчовій та легкій — останнім годиною можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема через використання на підприємствах.

імпортованих інвестиційних товарів. Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість України пов" язаний із добро відомими хронічними валами підприємницького клімату в страненеусталеністю законодавства, поширенням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цого несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енергоємних виробництв лише закріпилися.

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подалі нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним із головних структурних викривлень є в цьому плані так звань імпортний компонент в експорті. Традиційний Український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (чи принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв. Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп чи товарів мають високу питому ваги у загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки уже 1998 року: скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів. Інше глибинне структурне викривлення звернуло у собі увагу завдяки поширенню антидемпінгових процесів проти українського експорту. У січні 1999 року експерти ОЕСР звинуватили українських та російських виробників сталі у недотриманні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку ефективність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в країнах ОЕСР) обидві країни «спромоглися» пропонувати сталь власного виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на міжнародному ринку сталі. Свідоме, заниження цін є безперечним порушенням узгоджених правил торгівлі та засідок міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що ці дії дають підстави для запровадження проти порушників антидемпінгових розслідувань. Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв" язок із глибинними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та «заощадженню» коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам. Якщо укра-їнські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так кликана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умів, крім того, неможливо з" ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть й сам ціни не піддаються відстеженню. Зрозуміло одне: за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі із ЄС бути не може. Коли довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче якщо стране аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка які складає майже 60% експорту України до ЄС.

Проблеми імпорту Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необходимых інвестиційних товарів із ЄС обмежується подорожчанням імпорту через знецінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня — грудня 1998 р. Помісячні обсяги імпорту товарів із країн «решти світу» починаючи із вересня 1998 року, були помітно меншими, ніж у відповідні місяці торік. По лютий 1999 року включно Україна то й не спромоглася відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза межами СНР. З огляду на зазначені вище структурні вали українського господарства стає зрозумілим, що Україна винна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту — зберегти в ньому наукоємкі товари та скоротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін. Наразі в стране, над останню чергу завдяки уже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон" юнктура для конкуренції вітчизняних виробників із імпортними поставками.

2.1 Торгово-економічна співпраця України із Німеччиною. З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходь по встановленню й розвитку зовнішньої торгівлі із Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потенціал, на її місце серед інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини із нею, безумовно, мають пріоритетне значення. У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина був й залишається одним із найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1998 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі і впевнено посідає одному місце піісля Ро-сійської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі (2 млрд. дол) є найвищим за раз в раз існування незалежної Української держави, хоча і досить скромним порівняно з загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2%. У структурі торгівельного обороту спостерiгається від" ємне сальдо взаємної торгівлі, яку на шкода, набуло хронічного характеру (рис 3) аналогічною, проблемою стикаються і інші країни із перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНР лише три (Росія, Словенія, Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу із Німеччиною. Фактично у 1994 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України був близько 228 мільйонів. Такий обсяг експорту взагалом характерний для невеликої країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був подібний до експорту високорозвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків українського експорту становили промислові вироби: машинобудівне устаткування й одяг.

Рис 3.

У 1995 році особливо збільшився німецький імпорт із України — на 20% (до 325 мільйонів дол), а німецький експорт в Україну зріс всього на 11% (до 910 мільйонів доларів). Навіть после цого Німеччина все ще зберігала позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. Імпорт із України лише на третину покривав експорт із Німеччини. У 1995 р. збільшення обсягів зовнішньо-торговельного обороту між нашими двома країнами відбувалося завдяки прискореному зростанню українських поставок на німецький ринок на фоні призупинення зростанню нашого імпорту. Досягнуті внаслідок лібералізації української зовнішньої торгівлі та стабілізації на внутрішньому валютному ринку позитивні тенденції в українсько-німецькому товарообміні набули нової динаміки у 1996 р. У 1996 року товарообіг між Україною і Німеччиною порівняно із 1995 фатальністю збільшився на 24 відсотки, Український експорт — на 25,9%, імпорт — на 21,4%. Незважаючи на таке збільшення, німєцько — українській товарообмiн за умів незначної вихідної бази розвивалися у дуже вузьких рамках. У 1997 році спостерігалася тенденція паритетного збільшення як імпорту так і експорту. У 1998 Український експорт виріс в порівнянні із 1997 фатальністю на 10%. Таким чином спостерігається позитивна тенденція. Питома ваги України у зовнішній торгівлі Німеччини складає тепер майже 0,2 відсотка. Головним чином із України до Німеччини експортуються товари промислового сектора, їхнього питома ваги у структурі експорту складає близько 90 відсотків. Провідне місце загального українського експорту посідають текстильні вироби й одяг, виготовлені переважно з давальницької сировини (33%), одному — вироби фармацевтичної та хімічної промисловості (13%), а також вироби із заліза та сталі (13%) (рис 4,5). На вироби харчової промисловості припадає 8,5%. У німецькому експорті в Україну також переважають товари промислового сектора із питомою вагою близько 90%. Рис 4.

Рис 5.

Перше місце посідають машини (27%), одному — транспортні засоби (12%), далі —сировина та вироби хімічної і фармацевтичної промисловості (10%), електротехнічні вироби (10%) й текстиль (9%) На продукти харчової промисловості припадає 10%. На сьогодні Україна стала одним із найбільших торгових партнерів Німеччини у придбанні продукції машинобудування й поставок текстильних та деревообробних виробів. На шкода, значно скоротився імпорт інвестиційних товарів, зокрема обладнання для підприємств легкої та харчової промисловості, металообробних верстатів, виіробів точної механіки, що, зрозуміло, не сприяє поновленню основних виробничих фондів в Україні На цьому тлі залишаються значними обсяги так званого некритичного імпорту. Тільки тютюнових виробів, алкогольних напоїв та пива було б завезено у 1998 Р. майже на 10 млн. марок, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалений державної митнотарифної політики. Для забезпечення німецького експорту в Україну через гарантії фірми «Гермес» щорічно створюється фонд розміром у 300 мільйонів німецьких марок. Передумовою надання гарантій є відповідні гарантії уряду України. Однак слід зважити тих, що становлення економічних й торговельних зв" язків між нашими державами відбувається у складних умовах стагнації внутрішньої кон" юнктури Німеччини., особливо у іі західних землях, та загальної кризи господарства України. Тому налагодження ефективних комерційних й виробничих зв" язків між фірмами й установами, підприємствами й підприємцями, створення СП, торговельних представництв потребує наявності відповідних умів для співробітництва, підписання необходимых договорів та угод, міжнародних контактів різних рівнів. Торгівля між Україною та Німеччиною перебуває на переломному етапі товарообмін зазнає значних змін. але й, як уявляється, поки що не виникла така його структура, котра був б взаємовигідною для національних економік обох сторін й відповідала їхнього потенційним можливостям. Головною задачею зовнішньоторгівельної політики України є подолання негативного сальдо торгового балансу України із Німеччиною, а також збільшення частини готових виробів в у структурі українського експорту.

Наявність негативного сальдо у зовнішньоторгівельному обороті України із Німеччиною свідчить про ті, що укра-їнські товари за годину менш конкурентоздатні в порівнянні із продукцією німецьких виробників. За останнім годиною активізувалася робота по сертифікації української продукції, впровадженню нових технологій, організації спільних виробництв. Реалізація цих й інших заходів вплине істотний чином на підвищення конкурентоздатності українських товарів й прискоренню термінів їхнього просування на ринки Німеччини. Аналізуючи динаміку зміни стану зовнішньої торгівлі України й Німеччини, можна констатувати, що є перспективи для їхні подальшого розвитку. Основою цого є поглиблення зовнішньоекономічних зв" язків, здійснюване не так на міжурядовому рівні але й й окремими підприємствами України й Німеччини.

2.2 Торгово-економічна співпраця України із Італією.

Італія є іншим піcля Германії торговим партнером України у Европі.

Відмітною особливістю італьяно-українських торгових відносин є динамізм зовнішньоторгівельного обороту.

На початковому етапі торгівлі між Італією й Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, й 1994;го р. величина сальдо товарообігу між країнами становила 80 млн (рис 6). Надалі ця величина поменшала й 1996;го р. становила $ 12.9 млн. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що поставляється до Італію, й збільшенням частки готової продукції. Так, якщо 1994;го р. питому ваги чорних металів, що продаються Україною й виробів із них становив 47,9% від всього експорту в Італію, то 1996 р. 13,0%. Нарівні із цим обсяг українського експорту одягу й взуття збільшився более ніж у 10 разів .

Організація спільних україно-італійських підприємств сприяла й зміні структури українського імпорту. Так, для спільного виробництва сучасного взуття було б потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини із $ 106,1 тис. 1994;го р. до 510,4 млн. 1996;го р. Одночасно із цим збільшилася закупівля Україною й обладнання для легкої промисловості.

. У 1997 році об" єм товарообігу досяг 769 мільярди доларів США. Причому 60% склав експорт із України в Італію й 40% експорт італійських товарів.

Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металолом, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг й т.д. й природно ті, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах (рис 7,8).

Рис 6.

Рис 7 Рис 8.

Збільшення обсягів українського експорту за низкою товарів, особливо взуття й одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств. Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією й Україною обумовлюється й тім, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в первинних енергоносіях. як нафта, природний газ. Італія із вирішенням цієї проблеми зіткнулася давно й накопичений нею досвід по диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний й для України.

2.3 Торгово-економічна співпраця України із Австрією.

Наявність певних негативних тенденцій у зовнішній торгівлі Австрії із країнами-членами ЄС був однією із головних причин збільшення об" єму експортно-імпортних операцій із державами Східної й Центральної Європи, в тому числі й із Україною.

З 1993 по 1994 р. товарообіг між Україною й Австрією зріс майже однією третину при значному його позитивному сальдо на користь України (рис 9). Україна збільшила об" єми закупівлі із Австрії алкогольних й безалкогольних напоїв, лікарських засобів виробів із чорних металів.

У 1995;1997 рр. намітилася тенденція збільшення товарообігу двох країн.Але сальдо торгового балансу було б негативне.

У кінці 1998 року почався спад цого динамічного_ розвитку, який ще понад посилився 1999;го році. У 1998 році обсяг експорту із України в Австрію становив 134 млн. дол, обсяг імпорту із Австрії становив 257 млн.амерiканських. доларів. У товарах, котрі експортуються із України, переважає передусім сировина, причому його частина в загальному об" ємі в останні рокта меншає. Збільшується обсяг імпорту таких груп товарів, як оброблені товари, машини й автомобілі, а також інші товари. Австрія закуповує в Україні передусім залізняк, телекомунікаційні прилади, залізо й сталь, деревину спортивні обладнання й одяг. У 1998 р. Україна продала Австрії чорних металів на суму $ 2,74., а закупила вироби із них як на $ 28,34. Майже половина австрійського експорту в Україну доводитися на машини й автомобілі. Основні продукти експорту в Україну прилади телекомунікації, медикаменти, обладнання, паперові вироби, транспортні кошти, вироби із металу, офісне обладнання й комп" ютерна техніка.

Рис 9.

На проведених у Києві, Львові, Дніпропетровську, Одесі бізнесі-форумах австрійцям вдалося налагодити ділові зв" язки із более ніж 600 українськими партнерами. Така активність сприяє не лише збільшенню обсягу експорту української продукції (оскільки в ході цих переговорів вдалося з" ясувати потреби австрійської сторони), але й й усуненню негативного сальдо, що є в торгівлі України із Австрією.

2.4 Торгово-економічна співпраця України із Великобританією.

Через консерватизм окремих урядових й ділових кіл Великобританії країна над повну міру використовує потенційні можливості країн Східної й Центральної Європи, до того числі й України, для подальшою розвитку взаємовигідних торгових відносин.

До цого години торгові відносини між Україною й Великобританією знаходяться в положенні пошуку раціональних шляхів проведення експортноімпортних операцій. Результатом такого положення з" явилися нестійкі об" єми зовнішньої торгівлі. На початковому етапі товарообіг між країнами не перевищував $ 100 млн, й лише 1994;го р. вдалося подолати цей рубіж. У цей ж період спостерігалося незначне позитивне значення сальдо українського товарообігу. Проведені ділові зустрічі урядових делегації й підприємців обох країн в 1994 й 1995 рр. сприяли збільшенню обсягу експорту в Великобританію із $ 48 млн. 1994;му до $ 164 млн. в1995 м. Щорічний приріст товарообігу становив біля 15−20%. Алі при цьому імпорт збільшувався более високими темпами (более ніж у п" ять разів в порівнянні в попереднім фатальністю). Це привело до негативного значення сальдо українського товарообігу із Британією. у 1997.

Істотна питома ваги в структурі товарів, що експортуються Україною, займали чорні метали. Надалі, в зв" язку із введенням відповідних обмежень із боці ЄС, їхнього частка в 1995 р. скоротилася до 16,3% від загального обсягу українського експорту в цю країну (. Дана тенденція збереглася й в період 1996 р. — I півріччя 1997 р., коли частка продаж Україною чорних металів перебувала удесятеро% від усього українського експорту в цю країну.

Рис 10.

Велика Британія імпортує, насамперед, сировину, а також продукцію металлопромисловості, стальні сурми, вироби трубопрокатної промисловості.

Попитом в Великобританії користується українське олійне сім" я. в основному, соняшника, добрива (1997;го р. об" єм постачання їхнього різко поменшав), вата й текстильна сировина. Сталася деяка стабілізація в об" ємах продуктів неорганічної хімії, що поставляються Україною (на майже 7% від усього українського експорту в Великобританії). Нарівні із цим перелік товарів, що експортуються Україною в Великобританію, досить вузький навіть в порівнянні із їхнього імпортом.

Стан зовнішньої торгівлі між Україною й Великобританією поки незадовільний. У зв" язку із цим робляться практичні заходь по створенню умів для її пожвавлення.

2.5 Торгово-економічна співпраця України із Францією.

Торговий баланс між Україною й Францією е несбалансирований. Його динаміка раз в раз погіршується. Так, перемістившись із 1992 по 1998 рік із 94 на 63 позицію по обсягах імпорту французької продукції, Україна за тієї ж годину опустилася із 58 на 71 місце по обсягах експорту у Францію. Обсязі експорту морозило (чергувалися підйоми й падіння), він ані разу я не зміг досягнути рівня 1992 року, а негативне сальдо, що утворилося 1994;го році раз в раз зростало (рис 11). як багатообіцяючий факт, можна вважати зміну структури експорту товарів України у бік зростання у ньому частки продукції промисловості та. продуктів переробка сільгосппродукції. як показує аналіз, основні можливості - українського експорту пов" язуються із продукцією української хімічної промисловості (капролактам, поліхлорвініл, добрива), металургії (для реекспорту в треті країни), деревообробної промисловості (в основному деревна сировина), продукції сільського господарства (олійними культурам), а також організацією спільних виробництв одягу, його напівфабрикатів та їхнього подальшим вивезенням до Франції та третіх країн.

Рис 11.

Розділ 3.

Перспективи співпрацю. У зв’язку із викладеними фактами можна сформулювати й основні заподіяння зовнішньоекономічної політики України у відносинах із країнами Західні Європи. 1. Якомога повніша реалізація у відносинах із ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради із питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції.

НБСЄ із економічного співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ.

«Виклик змін», Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про партнерство й співробітництво між Європейськими співтовариствами та їхнього державами-членами й Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю та запитання, пов’язані із торгівлею, між країнами західноі.

Європи й Україною 1червня 1995 року. 2. Своєчасне й комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів із країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їхнього відносинах зони вільної торгівлі. ЗЗдобуття послідовної підтримки із боці ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної догоди про тарифи й торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій із країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною із перехідною економікою. 4. Вирішення питань, пов’язаних із можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки й техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорон" навколишнього середовища, освіти. 5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів й послуг України на ринки із країнами Західної.

Європи. 6. Здобуття стабільної фінансової підтримки й технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога более динамічних й безболісних структурних зрушень й формування міжнародно-конкурентоспроможноі економіки. Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена Є.С (за межами 2000 р.) має розглядатися не як самостійне заподіяння, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин із із країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС й ефективності розвитку відносин у межах СНР. Безумовно, було б б невиправданим ставити усі ці заподіяння одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне з них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три. перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступив у 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена проблем. Насамперед слід вирішити заподіяння успішного проведення внутрішніх економічних перетворень в Україні із метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва із ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури. Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп). Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює їм загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ й початку пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС. Важливе значення має визначення пріоритетних галузей й секторів української економіки, що володіють чи можуть володіти конкурентними перевагами у світовій й європейській економіці, динамічне нарощування їхнього експортного потенціалу, до того числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій із країн—членів ЄС. Паралельно із цим потрібен розвиток договірних відносин із країнами Західної Європи, виборювання более вільного доступу на його Єдиний ринок, до того числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних експортних товарів, імпорт які до із країн Західної Європи обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи преференцій Європейських співтовариств від 1971 року. Слід опрацювати запитання про можливість вибіркового підключення до тихий проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна уже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог й стандартів і використання такого підключення із метою апробації конкретних механізмів взаємодії України із європейськими економічними структурами. Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС із метою подолання тимчасових ускладнень із платіжним балансом України, забезпечення критичного імпорту, реальної макроекономічної стабілізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень. Лише ефективного вирішення основних завдань Першого етапу зробить правомірною постановку нових, более складних завдань на іншому етапі - етапі прискореної адаптації й початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6−10 років. Головним змістом іншого етапу має статі: прискорений вихід й закріплення на спільному із країн Західної Європи українських виробників товарів й послуг у пріоритетних міжнародноспеціалізованих сферах й секторах української економіки;

. істотне розширення й поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, насамперед через розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, фінансовопромислових груп, й створення тім самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;

. значна диверсифікація форм економічної й науково-технічної взаємодії із особливою увагою на розвиток стійких й комплексних форм міжнародної науково-технічної й виробничої кооперації;

. за умови досягнення принципової згоди ЄС на створення в перспективі з.

Україною зони вільної торгівлі — проведення переговорів із із країнами.

Західної Європи й досягнення комплексної догоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків й зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів й послуг, застосування національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів й послуг іншої сторони;

. прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; досягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи таким сферах: митне законодавство, законодавство про компанії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону роботи, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупівлі, охорону здоров’я та життя людей, тварин й рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила й стандарти, законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;

. поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої сили із підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики. 24Нарешті, на третьому етапі - етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість — 10−20 років) можна було б б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. Ці структури, однак, на наш погляд, не є тотожними інтеграційним структурам ЄС: останні виступатимуть своєрідним інтеграційним ядром загальноєвропейських економічних структур. Слід зазначити, що конкретний зміст цого віддаленого етапу тепер визначити непросто: він якщо значною мірою залежати від результатів попередніх етапів й загального геополітичного стану в європейському та євразійському регіонах в майбутньому. Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України й ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам. Перспективи економічної взаємодії України із ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цого регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країниЩоб бути ефективною, вон має будуватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні й реально може володіти в майбутньому, із урахуванням специфічних потреб й вимог єдиного європейського ринку. У результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве збільшення питомої ваги кран Західної Європи в експорті України — із нинішніх 11% до, принаймні, 18−20% в 2005р. Причому на цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації українського експорту на основі міжнародної спеціалізації виробництва й стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умів головним завданням якщо забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості збільшення експорту. При цьому уукраїнські виробники експортних поварів й послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати роботи в стране, що створює передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних виробах та окремих технологічних операціях із підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи льоту (до того числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів із імпортних комплектуючих, окремі види виробництва в чорній й кольоровій металургії. Передумовою використання цих можливостей є, однак, врегулювання із країнами Західної Європи питань, пов’язаних з необгрунтованим в численних випадках застосуванням в Україну антидемпінгових процедур. Важливим напрямом експортної політики на першому етапі має бути розширення чи якісний розвиток тихий обмежених «плацдармів» на ринку країн Західної Європи, котрі було б завойовано в минулі рокта. З метою нарощування експорту в країни ЄС в ролі можуть відіграти створені на територї України підприємства за участю інвесторів із країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості. У подальшому якщо закладено основи селективного розвитку виробничоекспортного потенціалу України з перспективи. При цьому досягнуто стійкої міжнародної конкурентоспроможності по окремих видах виробництва товарів й послуг, де Україна володіє чи володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами. Стратегія виходу на ринки країнами Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога более високого ступеня переробки вихідної сировини) із напрямом проникнення на ринки продукції із високим ступенем обробки на основі ретельно проведеною діагностики конкурентоспроможності українських товарів й послуг на ринку країнами Західної Європи. Важливим перспективним завданням має статі вихід на ринки країн ЄС із принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та прсцизного машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. разом із тім є можливості закріпитися на єдиному ринку країн Західної Європи як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цого якщо використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тихий, що перепрофілюктся, то й діючих. Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у відносинах із країнами ЄС винне статі перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних із реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія, надтверді й високоякісні матеріали з заданими властивостями). Досить серйозні можливості існуватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крім), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продаж ліцензій на запатентовані технічні рішення й ноухау, насамперед у тихий сферах, де Україна не має реальних можливостей їхні використання у власному виробництві чи таке використання недостатньо ефективного. Разом із пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхідно зосередитись й на прогресуючому впровадженні в практику взаємних економічних відносин їхнього найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України й країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової й науково-технічної кооперації. Звичайно, за нинішніх умів основні потенційні можливості для розвитку кооперації України із країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій 25кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України із країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються у межах програми науковотехнічної інтеграції у галузі високих технологій «ЕВРІКА» й таких міжнародних науково-технічних програм ЄС, як ЕСПРЇТ, БРЇТЕ, БАП та інші, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем й досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, доля у створенні й роботі міжнародних дослідницьких центрів. При цьому необхідно враховувати тієї факт, що в ЄС останнім годиною у галузі науково-технічної політики спостерігається тенденція до більшого урахування потреб ринку й до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. У зв’язку із цим важливим напрямом співробітництва України із краінами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як із відомими фірмами й науковими центрами, то й із невеликими та середніми компаніями, до того числі «венчурними», що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їхнього швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва якщо представлена головним чином фірмами із країн Західної Європи. На шкода, розвиток промислової кооперації, яким бі привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам із державами колишнього СРСР, за межі не викличе інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського механізму в Україні. Хоча навіть за цих умів значно більші можливості для такого співробітництва могли бі створити на територї України технопарки й тех-нополіси, про котрі було б багато розмов й майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої 26кооперації, при якій в процес співробітництва будуть значно ширше залучатися й конкурентоспроможні виробничі підприємства України, раціонально розглядати як перспективне заподіяння, вирішення якого дуже тісно пов’язане із формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам й фірмам України утвердитись як надійні партнери по кооперації й увійти у великі інтернаціональні виробничі та науково-виробничі системи. Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, то й двостороннього характеру, включаючи домов про взаємний захист й заохочення інвестицій, про запобігання подвійному оподаткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співробітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту й зв’язку, охорони навколишнього середовища, співробітництва в галузі інформації. Іншим важливим блоком цого механізму винна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду із питань співробітництва та Комітет із питань співробітництва, що складається відповідно до Угоди про партнерство й співробітництво із членів Заради Європейського союзу та із членів Комісії ЄС, із одного боці, та членів уряду Україниіз іншого), але й і низку, так бі мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва із окремих напрямів. Більше того, такий механізм навряд чи якщо дійовим без мережі спільних інституцій, створених на основі приватного права: спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового співробітництва України та країн Західної Європи, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, котрі займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів й послуг, міжнародних фіналсово-нромиоіових груп, в які із боці ЄС могли бі виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країнчленів ЄС. Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України із ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не якщо знайдено реальних джерел фінансування заходів із налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації уже існуючих потоків фінансової й технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЄС цілому. Хоча і тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків із кредитнофінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, уже надавав кредити для структурної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи. Алі найбільші можливості криються в сфері потенційних приватних інституційних інвесторів, що вимагає від нас прийняття заходів стосовно створення в Україні сприятливих умів для діяльності філій та представництв банків країн Західної Європи із наданням їм повною мірою національного режиму, стимулювання створення в Україні за участю капіталу країн країнами Західні Європи спільних банків, а також небанківських фінансових установ — страхових компаній, інвестиційних й взаємних фондів тощо, зокрема через можливе створення спеціальних (вільних) економічних зон. Певну роль у залученні зовнішніх ресурсів може відіграти й розвиток системи портфельного інвестування із країн Західної Європи, зокрема через випуск акцій та інших фінансових інструментів (зобов'язань), що можуть поширюватись на територї ЄС под гарантії найбільш відомих банківських та небанківських фінансових установ. Проте марно сподіватися, що проблеми фінансування можна вирішити насамперед за рахунок зовнішніх джерел. Основну увагу слід приділити розвитку конкурентоспроможного й потужного внутрішнього фінансового сектора із перспективою транснаціопалізації провідних українських комерційних банків й поширення їхнього діяльності на регіон ЄС, насамперед у зв’язку із реалізацією спільних економічних програм України та Європейського союзу й його країн-членів. Безумовно, підхід до організації «прориву України в Європу» має бути обов’язково комплексним. Окремі, навіть сам собою дуже важливі, заходь (як, наприклад, укладення міждержавних договорів із ряду питань) навряд чи здатні принести істотні досягнення. Без системних конкретних перетворень смердоті здатні лише імітувати певну активність України в згаданому напрямку. Майбутнє покаже, чи здатна Україна піти далі міжнародне-правових декларацій у відносинах із ЄС й створити справді ефективний й взаємовигідний механізм економічної співпраці.

Висновок У ході проходження практики ознайомився із сучасним станом зовнішньоекономічних зв" язків України з західноєвропейськими країнами, проаналізував стан й динаміку розвитку товарообігу із цими країнами, розкрив проблеми, перешкоджаючі розвитку співпрацю, збільшенню об" ємів торгівлі. У роботі дані рекомендації по подальшому розвитку співпрацю, підвищення ефективності співпрацю в західних областях економіки.

Формування зовнішньоекономічних зв" язків потягло за собою виникненню, пов" язаних із цим процесом, багаточисельних проблем, преодоління які потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх зв" язків. У даному розрізі можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку зв" язків України із краінами Західноі Європи, котрі потребують першочергового рішення. 1. Преодління негативно вліяючих зовнішніх факторів, тобто господарського кризи, політичної та соціальної нестабільності. 2. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів.

— наращування обсягів та перехід в категорію класифіцируючих товарів.

— пресічення обігу сурогатів та незаконної діяльност 3. Підвищення ролі держави, для чого потрібно: створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв" язків та його регулювання, фрмування согласованої системи державного регулювання, прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази. 4. Підвищення якості продукції та надання товарного виду 4. Зниження рівня інфляції в українській економіці Знаходження нових ринків збуту для українських товарівУкраїна не є самотньою у своїх намаганнях вирішувати нагальні заподіяння економічних відносин із краінами Західноі Європи. Консультації із цого приводу із представниками кількох країн-членів ЄС свідчать, зокрема, про їхні принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцїю, що експортується із України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів»: сталі, текстилю, ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне й прагматичне ставлення України до її інтеграції у західноєвропейські структури .

Список використаної літератури.

1. Політика й годину 1997 № 8 Сiденко В. Р «Прорив в Європу» 2. Політика й годину 1996 № 12 Крупп Р. «Якщо процес реформ триватиме» 3. Український промисловець 1999 № 7 Секаркв «Торговельнi вiдносини України із країнами ЄС» 4. Посередник 17.05.1999 Гаврилюк Л. «Бельгійська економічна місія в.

Україну" 5. Посередник 31.51 999 Курочкін Л. «Італія й УкраїнаВзаємний інтерес „6. Віче № 6 1998 Майко"Без іcтотних проривiв“ 7. Урядовий кур» єр 16.03.1999 Олійник «Швеція вважає Україну пріоритетним партнером» 8. Педос М «Торгові партнери України «Київ 1998 9 Економіка зарубіжних країн; Київ «Ли-бідь» 1996 10 Политическа економія — словарь;Москва политиздат 1979 11 «Україна — Європейський Союз: зовнішньоекономічна діяльність й перспективи співробітництва» ;Київ 1995 12. Орієнтир, інформаційний додаток. Урядовий кур» «єр. 10.98.

13. Розміщення продуктивних сил — До.: Вища школа, 1997.

14. Спецвыпуск. Внешняя торгівля. Бізнес № 15 20 квітня 1998 года.

15. Соціально-економічна географія України .Львів. «світ». 1995.

16. Економіка України у 1997 році. Документи.

17. Усі про зовнішньоекономічну діяльність. Діло 1−2.1998.

———————————- [pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

Зовнішні зв" зки України.

Політичні.

За спеціалізацією та коопе-руванням.

Економічні.

Наукові.

Торгові.

Культурні.

Інвестиційні.

Релігійні.

Науковотехнічні.

Інформаційні.

Кредитнофінансові.

Екологічні.

Постійні.

Туристичні.

Військові.

Епізодичні.

Гуманітарні.