Нато

НАТО.

Структура і организация.

Північноатлантичний альянс (НАТО) було створено 1949 року представителями 12 країн: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія чи Соединенные Штати Америки. Греція і Туреччина приєдналися в 1952 року; Федеративная Республіка Німеччині 1955;Испания в 1982. Договір північного Атлантичного Альянсу, підписаний Вашингтоні, 4 квітня 1949 року, передбачав взаємну захист і колективну безпасность, спочатку перед загрозою агресію з боку Радянського Союзу. То був перший союз повоєнного часу, створений Сполученими штатами Америки, й уявляв собою союз капіталістичних країн. Приводом до створення договору був що збільшує розмах холодної громадянської війни. Оскільки Західноєвропейські країни почувалися занадто слабкіми для індивідуальної захисту від радянського союзу, вони у 1947 року начачи створювати структуру співробітництво у позиційному захисті .У тому 1948 року, 5 стран-Бельгия, Франция, Люксембург, Нидерланды та Велика Британія підписали Брюссельський договір, який і став підвалинами НАТО рік тому. Основним принципом НАТО, як та стилю всіх військових спілок, стала стаття 5: «Сторони погоджуються що збройна атака проти одного чи більш із них, Європі чи Північній Америці, розглядатиметься як атака проти їх усіх ». НАТО розроблявся відповідно до 51 статтею статуту Організації Об'єднаних Націй, яка дозволяла право колективного самозахисту регіональні організації. Це зобов’язувало нации, входящие НАТО, до захисту західної Європи і сподівалися Півночі Атлантики; також договір розроблявся із єдиною метою поглиблення політичної, економічної і соціальної зв’язок між його членами. Збройні сили НАТО було створено 1950 року у у відповідь корейську війну, що розпочалася у червні 1950 року, і сприймалася західними країнами, як частину всесвітнього комуністичного наступу. Війна заскінчилася перемир’ям в 1953 р, причому тих-таки позиціях, у яких і починалася. Головним органом, визначальним політику НАТО є північноатлантичний рада, що збирається в Брюсселе (до 1967 року, коли зустрічі відбувалися Париже).Каждая страна-участник забезпечує представника посольського рівня, й інші представники зустрічаються принаймні разів на тиждень. Також рада збирається 2 рази на рік на міністерському рівні, і зрідка лише на рівні президентів. Військові питання НАТО розглядає комітет планування захисту. Військовий комітет НАТО (под початком комітету планування защиты), состоящий з старших військових представників кожної країни-учасника НАТО, крім Ісландії, яка Збройних Сил немає, і подана цивільним лицем і дивитися Франції, що вийшла у 1966 року з військового союзу, залишаючись у своїй учасником НАТО, рекомендує на комітеті планування захисту план захисту. Збройні сили країн-членів НАТО містять у собі призначеного мирний час командира, що у випадку війни виконуватиме на місцях накази військового комітету. Командири визначають розробку планів захисту їхнього областей, для визначень вимог до військ і поза проведення військових учений.

Організація Варшавського договору. Організація Варшавського договору було засновано 1955 рокучерез 6 років після освіти НАТО, проте співробітництво країн соцтабору існувало набагато раніше цього: після Другої Першої світової у країнах Східної Європи здобули владу уряду на чолі з комуністами, почасти це були пов’язана з тим, що незабаром після Другої світової війни у Східній Європі залишилися радянські війська, котрі творили психологічний фон. До освіти ОВС відносини між державами соціалістичної системи будувалися з урахуванням договорів про й співробітництві. У 1949 року створено Раду економічної взаємодопомоги, куди спочатку ввійшли СРСР, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія та Чехословаччина, та був й інших країн. У зв’язку з деякими перекосами у взаєминах СРСР із своїми союзниками після березня 1953 року у Східній Європі, у країнах соцтабору позначилися ознаки масового невдоволення. Минули страйки і демонстрації у містах Чехословаччини, загострилася ситуація у Угорщини. Найбільш серйозні хвилювання у червні 1953 року у НДР, де страйки і насторожуючі демонстрації, викликані погіршенням життя населення, привели країну до межі загального страйку. Радянський уряд був змушений запровадити в НДР танки, які з допомогою поліції придушили виступи робочих. Після смерті Й.В.Сталіна нове радянське керівництво вдалося до низки поїздок за кордон, з єдиною метою переговорів й особистого знайомства та лідерами соцкраїн. У результаті цих поїздок в 1955 року і було освічена організація Варшавського договору, до якої ввійшли майже всі країни Східної Європи, крім Югославії, яка традиційно дотримувалася політики неприєднання. У межах ОВС було створено об'єднана командування Збройних Сил та Політичний консультативний комітеторган, координуючий зовнішньополітичну діяльність країн Східної Європи. Визначальну роль переважають у всіх військово-політичних структурах ОВС грали представники радянської армии.

Відносини спілок між собою й ін. странами.

Створення НАТО було наслідком холодної громадянської війни і тож його діяльність спрямовано протиборство із колишнім Радянським Союзом і іншими соцстранами (згодом объединившимися в Варшавський договір). У 1949 року було ліквідована атомна монополія США, що призвело до різкого посиленню тенденції суперництва і нарощуванню виробництв зброї масового знищення. Після створення термоядерного зброї в 50-і роки, а по тому доставки його до мети СРСР направила свої зусилля встановлення військово-стратегічного паритету зі США можуть, яке проспливло межі 60−70 років. Перший криза триває вже за рік після освіти НАТО в 1950 рокуце був криза у Кореї. Військове командування США мало намір застосувати атомну зброю, його утримало лише побоювання аналогічних заходів у відповідь із боку СРСР. У ситуації СРСР визнав за необхідне надати військово-технічну допомогу Кореї. Крім СРСР, допомогу КНДР надавали КНР та інші соціалістичні країни .На середину 1951 року обстановка у Кореї стабілізувалася, почалися мирні переговори, в результаті чого 27 липня у 1953 року підписано угоду про перемирии.

Завдяки зміні вищого керівництва СРСР й дуже званої Хрущовської відлиги 1954 року відбулася загальноукраїнська нарада міністрів іноземний справ США, Великобританії, Німеччині й СРСР. З питань про колективної безпеки у Європі ряді криз. Оскільки західні представники рекламували нараді оборонний характер НАТО, то після наради радянське уряд запропонувало вступу СРСР НАТО і висновку договору колективної безпеки все у Європі з участю США. Всі ці пропозиції було відкинуто заходом. На всі подальші ініціативи Радянського союзу по початку переговорів про укладанні пакту про не нападі між НАТО і країнами Варшавського договору НАТО відповідало відмовою і повідомляло ці ініціативи як пропагандистские.

Найнебезпечніший міжнародний криза виник восени 1962 року у в зв’язку зі обстановкою навколо Куби. Після революції на Кубі і запровадження там соціалізму, Радянський Союз перед, у зв’язку з територіальної близькістю Куби з США, розмістив там атомні ракети .У відповідь США стягло на острові свій флот і висунуло ультиматум. На розпочатих переговорах було досягнуто поступки і атомні ракети із Куби опинився. Керівникам навіть СРСР ході Карибського і корейського криз, незважаючи на взаємну ворожість вдалося уникнути прямого воєнного конфлікту, яке мабуть призвело б до атомної війні із її последствиями.

Західні політики використовували блоковую стратегію для опоясывания з заходу, Півдня і Сходу території СРСР і дружніх йому держав в Європі та Азії ланцюгом військово-політичних союзів і баз, у яких розміщувалися американські військово-повітряні і військово-морські сили. Згодом світової спільноти став відомий, що у 50-і роки США розробили секретні плани розв’язання війни проти СРСР, який передбачали атомні бомбардування десятків радянських міст. Порушуючи норми міжнародного права, американські військові літаки протягом кілька років великий висоті робили польоти в повітряним простором СРСР із розвідувальними целями.

З кінцем холодної громадянської війни і розпадом Варшавського договору 1991 року роль НАТО у справах Європи стала невизначеною. Напрям діяльності НАТО у Європі змістилося у напрямку до у співпраці з Європейськими організаціями, як, наприклад Організація з безпеки і співробітництва у Европе (ОБСЕ) з єдиною метою планувати політику з не меншою загрозою континентальної безопасности.

Також НАТО працює у напрямі включення до свій склад колишніх країн-учасників Варшавського договору ЄС і країн СНД з метою оточити Росію кільцем зі своїх баз і диктувати умови і навіть скуповувати російську сировину за заниженими ценам.

Нині НАТО, переважно у особі США — не мають у своєму світі багато сильного політичного й військової противаги і отже мало обмежені у діях, зрозуміло видно з прикладу військового конфлікту на Балканах, у якому США проводили політику односторонньої підтримки Хорватів і винищення сербів, як у майбутньому потенційних союзників Росії. У найближчому майбутньому можливо противагою НАТО в міжнародних відносинах стане років зараз Японія у блоці з іншими країнами (наприклад Китай, Корея …) цілком можливо, що Росія вступить у цей «новий антинатовский блок і втрачений паритет буде восстановлен.