Рынок цінних паперів і фондова биржа

ВСТУПЛЕНИЕ2.

1. РИНОК ЦІННИХ БУМАГ4.

1.1. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КАПІТАЛ: ХАРАКТЕРИСТИКА І ДЖЕРЕЛА. МЕТИ ИНВЕСТИРОВАНИЯ.4.

1.2. ФУНКЦІЇ І СТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ БУМАГ.5.

1.3. НОРМАТИВНА БАЗА РИНКУ ЦІННИХ БУМАГ10.

1.4. УЧАСНИКИ РИНКУ ЦІННИХ БУМАГ11.

1.5. СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ ЦІННИМИ БУМАГАМИ.17.

1.6. ПОДАТКИ НА РИНКУ ЦІННИХ БУМАГ.18.

2. ПЛАНИ ЦІННИХ БУМАГ20.

2.1. ПЛАНИ ЦІННИХ БУМАГ.20.

2.2. АКЦИИ.21.

2.3. ОБЛИГАЦИИ.25.

2.4. ПОХІДНІ ЦІННІ БУМАГИ.28.

2.5. ДЕПОЗИТНІ І ОЩАДНІ СЕРТИФИКАТЫ.28.

2.6. ВЕКСЕЛЯ29.

3. ФОНДОВА БИРЖА31.

3.1. ОРГАНИЗАЦИЯ ФОНДОВОЇ БІРЖОВОЇ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ.31.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

35.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

37.

ВСТУПЛЕНИЕ.

У сучасному ринкової економіки ринок цінних паперів (РЦБ) посідає своє особливе і дуже важливе место.

Історія ринку цінних паперів налічує кілька століть. 400 років тому вони, в 1592 року, в Антверпені уперше оприлюднено список ціни цінних паперів, продававшиеся на місцевої біржі. Цей рік счи-тается роком зародження фондових бірж як спеціальних організацій, котрі займаються купівлею-продажем цінних паперів. Перша офіційна біржа у Росії відкрили Санкт-Петербурзі на рік заснування (1703), і вона тривалий час була товарної, у ньому велася тор-говля і фондовими цінностями — векселями в іноземній валюті. До 1913 року у Росії налічувалося вже близько 70 фондових бирж.

У разі зарегульованою економіки радянських часів цінних паперів не було. Мали ходіння лише облігації госу-дарственных внутрішніх позик, які може бути цінної бума-гой лише з великою натяжкою через примусового характеру распре-деления більшості випусків цих позик і відсутності такої вільного обращения.

Однак у міру проникнення пострадянську економіку ры-ночных механізмів, прискорення процесів роздержавлення і возник-новения недержавних структур неминуче мав возник-нуть ринок цінних паперів, фондовий ринок. Слід зазначити, що фондо-вый ринок стає самим динамічно малорозвинутим сектором рос-сийской экономики.

Цінні папери є документи, мають юри-дическую силу, складені по встановленої форми і що надають їх власникам односторонній стандартизований набір прав по отно-шению до осіб, яке випустило цих документів (емітентам цінних бу-маг), можливість передачі документів за дотримання зара-нее обумовлених умов, але не матимуть згоди емітентів іншій юридичній особі вме-сте з усім комплексом ув’язнених у них прав.

Процес випуску і розподілу цінних паперів між першими власниками називається емісією. Емісія цінних паперів зазвичай про-изводится із залучення фінансових ресурсів належала для розширення діяльності або під конкретні інвестиційні проекти, а государ-ственные органи часто емітують цінних паперів з єдиною метою финансиро-вания дефіциту бюджета.

До особливостям формування російського ринку цінних паперів слід віднести випуск акцій при перетворення державних підприємств у акціонерні товариства у процесі приватизації. У Рос-ці масова приватизація призвело до появи в обороті величезної кількості цінних паперів, проте до світового досвіду цей шлях рас-ширения ринку не характерний. Зазвичай, у країнах із розвиненою ринковою економікою приватизовані підприємства вже є ак-ционерными товариствами, контрольний пакет акцій яких (тобто пакет, що дозволяє повного контролю за підприємством) при-надлежал до приватизації государству.

Ще однією особливістю формування ринку цінних паперів у Росії стала емісія федеральними органами влади частини государст-венных цінних паперів задля залучення коштів, і з метою надання більш цивилизованно-рыночной (як і більш лик-видной) форми державним боргах. Саме із метою були емітовані облігації Внутрішнього державного валютного зай-ма і Казначейські зобов’язання, з раннього деякими застереженнями, можна також віднести Приватизаційні чеки Російської Федерації зразка 1993 року. Як і випадку з акціями деяких підприємств, ці «нестандартні» державні цінних паперів заклали основи сучасного ринку цінних паперів в России.

1. РИНОК ЦІННИХ БУМАГ.

1.1. Інвестиційний капітал: характеристика і джерела. Цілі инвестирования.

Капітал має три функціональні форми: грошову, произво-дительную і товарну. Грошова форма відкриває процес кругообо-рота капіталу. А, щоб розширити виробництво, тобто. осущест-вить нові інвестиції, підприємець повинен знайти дополни-тельные кошти, що й називаються інвестиційним капіталом. Витрачається інвестиційний капітал для придбання робочої сили в, знарядь праці та інших елементів виробництва. Інвестиційний капітал постачається з двох джерел: власних заощаджень пред-приятия (уряду) і чужих заощаджень. Власні заощадження — це нерозподілена прибуток і амортизаційні відрахування, а чу-жие — це тимчасово вільні кошти інших предпри-ятий, урядів та населення. Чужі заощадження і рассматри-вать як об'єкт операцій із цінними бумагами.

Заощадження перетворюються на інвестиції, тільки-но вони попа-дают до рук тих, хто витрачає їх у купівлю елементів виробництва. Таке перетворення то, можливо прямим і непрямим. Прямо превра-щаться на інвестиції можуть нині лише власні заощадження. Чужі повинні проробити певний непрямий шлях. Цей шлях лежить че-рез ринок капитала.

Ринок капіталу складається з грошового ринку та ринку инвестици-онных фондів. Грошовий ринок поставляє кошти обігу євро і пла-тежа держави і компаніям. Заощадження, вступники на инвести-ционный ринок, утворюють два потоку. Один, менший за обсягами, по-падает до рук позичальників, минаючи посередників, інший, основний, попа-дает спочатку у руки посередників, потім у руки позичальників. Посередники утворюють разом із деякими іншими організаціями институцио-нальную структуру ринку інвестиційного капитала.

Капітал має три важливих якості. Він мобільний, вразливий і ре-док. Тож виключно перебірливий і селективен. При аналізі ризиків країні, зазвичай виділяють: політичну ситуацію; тенденції економічного розвитку; бюджетну політику уряду та її на заощадження та інвестиції; кредитно-грошову политику.

Через своєї мобільності й уразливості капітал мігрує між районами і країнами залежно змін у податковому, валют-ной, торгової політики і інші елементи його обитания.

Усі інвестори — індивідуальні та інституціональні — прагнуть досягти певних цілей, поміщаючи свої заощадження у ті чи інші види цінних паперів. Основними цілями інвесторів являются:

?Безпека вкладень. Під цим терміном розуміється неуяз-вимость інвестиції від потрясінь над ринком інвестиційного капіталу і стабільність отримання дохода.

?Дохідність. Якщо інвестор прагне його максимізувати, йому, найімовірніше, доведеться пожертвувати безпекою, бо дохіднішими є цінних паперів з низьким інвестиційним рейтин-гом.

?Зростання (множення капіталу).

?Ліквідність чи ринковість цінних паперів — швидке і без-ущербное для власника звернення в деньги.

Жодна цінний папір не має усіма переліченими вище властивостями, отже компроміс між інвестиційними цілями неиз-бежен.

1.2. Функції і структура ринку цінних бумаг.

Ринок цінних паперів є частиною ринку й у ус-ловиях розвиненою ринковою економіки виконує низку надзвичайно важливих макроі мікроекономічних функций.

Можна виокремити такі основні функції ринку цінних паперів. Їх шість.

По-перше, ринок цінних паперів виконує роль регулювальника інвестиційних потоків, забезпечує оптимальну суспільству структуру використання ресурсів. Саме через ринок цінних паперів здійснюється переважна більшість процесу перетікання капіталів у галузі, щоб забезпечити найбільшу рентабельність вкладень. Курс акцій на вторинному ринку, змінюючись під впливом ринкового попиту й пропозиції (природно, інвестори прагнуть вкладати кошти на найдохідніші проекти, одночасно позбавляючись цінних паперів, котрі опинилися малоприбыльными), визначає ціну первинного ринку, що у кінцевому підсумку тільки і важливий для, оскільки на ній підприємства, можуть отримання коштів в розвитку. На розвинених ринках успіх чи невдача молодого підприємства часто быва-ют обумовлені темпами підписки з його цінних паперів. На россий-ском ринку мало вдалих спроб залучати ресурси шляхом размеще-ния цінних паперів під серйозні проекти. Наприклад, навіть під про-грамму Всеросійського автомобільного альянсу, попри всі оче-видные козирі проекту «народного автомобіля» і потужну підтримку державними структурами, вдалося зібрати лише шосту частина запланованих коштів (50 млн. дол. замість 300 млн. дол.). На жаль, проект заморозили.

По-друге, ринок цінних паперів забезпечує масовий харак-тер інвестиційного процесу, дозволяючи будь-яких економічних агентам (зокрема і які мають номінально невеликим інвестиційним потенціалом), у яких вільні кошти, здійснювати інвестиції у виробництві шляхом придбання цінних паперів. Концен-трация обороту цінних паперів на фондових біржах і/або у профессио-нальных посередників дозволяє інвестору полегшити процедуру осуще-ствления инвестиций.

По-третє, ринок цінних паперів дуже чуйно реагує на проис-ходящие і предполагающиеся зміни у політичної, соціально-економічної, зовнішньоекономічної та інших сферах життя общест-ва. У зв’язку з цим узагальнюючі показники стану ринку цінних паперів (наприклад, індекси Доу-Джонса і «Стандард енд Пур» США, індекс Рейтера у Великій Британії, індекс «Франкфурт Альґемайне цай-тунг» до ФРН та інші індекси) основні індикаторами, якими судять про стан економіки нашої країни. По значно вужчим выбор-кам можна проаналізувати зміну розташування справ у окремих ре-гионах, галузях, на конкретних предприятиях.

По-четверте, з допомогою цінних паперів реалізуються принципи демократизму під управлінням економікою на мікрорівні, коли рішення приймається шляхом голосування власників акцій, причому вони одностайно дорівнює однієї акції, тому що більше акцій, тим більший вплив має той чи інший співвласник бути прийнятим управлінських решений.

По-п'яте, через купівлю-продаж цінних паперів окремих пред-приятий держава реалізує свою структурну політику, набуваючи акції «потрібних» підприємств і роблячи в такий спосіб інвестиції в виробництва, важливі з погляду розвитку суспільства на целом.

По-шосте, ринок цінних паперів є важливим інструментом державної фінансової політики; основним важелем, через кото-рый реалізується дана функція, є ринок державних цен-ных паперів, з якого держава впливає на денеж-ную масу чуток і, отже, розширення чи скорочення рівня ВНП.

Як інструмент державної фінансової політики ринок державних цінних паперів виконує такі функции:

1.финансирование дефіциту бюджетів органів влади різних рівнів. Через війну випуску державних цінних паперів і реали-зации їх у ринку уряд отримує грошові средст-ва, які йдуть на покриття дефіциту державного бюджету. Це з головних внутрішніх джерел зменшення де-фицита, не що призводить до інфляційним сплескам, а лише перерас-пределяющий вільні фінансові ресурси від підприємств і насе-ления до держави. Крім досягнутої цілі в цього способу розв’язання бюджетних проблем є й істотний негативний побічний ефект, що стосується зменшення виробничих інвестицій, що зумовлює скорочення (зниження темпи зростання) ВНП. З іншого боку, збільшення державного боргу перед, вироблена з єдиною метою нормализа-ции бюджету, згодом призводить до зростання навантаження на бюджет через необхідність виплати відсотків з раніше зробленою заимствовани-ям. Саме така ситуація усталилася у серпні 1998 року у Росії. Уряд був змушений оголосити про реструктуризацію боргів по ДКО та інших державним цінним бумагам;

2.финансирование конкретних проектів. Зазвичай до випуску цен-ных паперів під конкретні проекти вдаються муніципальна влада. Випускаючи і реалізуючи над ринком цінних паперів цільового призначення, вони приваблюють вільні кошти суспільства, що й направ-ляются фінансування необхідних проектів. У разі пере-ходного періоду це має низку одностороння: цільові емісії виробляються практично тільки під будівництво житла. Причина цього проста: залучити кошти рядових інвесторів під бу-дущие грошові прибутки від якогось соціально значимого об'єкта у сьогоднішніх умовах практично неможливо, тоді як у «жи-лищным» позикам емітенти розраховуються настільки необхідними квар-тирами;

3.регулирование обсягу грошової маси, що у обраще-нии. Ця функція зазвичай реалізується державними банками. Купівля держбанком державних цінних паперів збільшує обсяг грошової маси зверненні, а продаж наявних держпаперів, наобо-рот, скорочує грошові агрегати. У Росії її зміна грошової мас-сы у спілкуванні внаслідок купівлі-продажу державних цінних паперів Центральним банком РФ має інший додаткового эффек-та до суто фіскальним функцій. Мабуть, як єдиного прикладу, коли регулювання грошових агрегатів (саме їх увели-чение) розглядалося як головна мета операцій над ринком государ-ственных цінних паперів, можна навести дії фінансових органів під час з так званого банківської кризи кінця густа 1995 року. Тоді, у протягом двох днів Центральний банк РФ викупив ДКО на сум-му 1,6 трлн. рублів, надавши цим комерційних банків сред-ства для «розшивки» ланцюжків неплатежей;

4.поддержание ліквідності фінансово-кредитної системи. Ця дуже важлива функція за Центральний банк досить успішно реализу-ется через ринок ДКО. У межах завдання необхідно, щоб існував досить ємний (здатний поглинути його оборотні кошти банків) й у достатній мірі ліквідний ринок, у якому банки міг би з при-былью тримати частина активів і можливість легко переказувати кошти до інших сектора фінансового рынка;

5.некоторые інші, допоміжні функції. Наприклад, важ-ную роль зіграли державні цінні папери російської прива-тизации.

У цілому нині ринок цінних паперів є складну сис-тему зі своїми структурою. Організаційно ринок цінних паперів вклю-чает кілька элементов:

I.Нормативная база рынка;

II.Участники рынка;

III.Способы організації торгівлі цінними бумагами;

IV.Инструменты ринку — цінних паперів всіх разновидностей.

Розглянемо кожен із елементів в отдельности.

1.3. Нормативна база ринку цінних бумаг.

Раніше регулювання ринку цінних паперів здійснювалося на ос-новании значної частини різнорідних документів, выпушенных раз-личными державними органами. Відсутність законів породжувало нормативний вакуум, який заповнювався підзаконних актів. Вы-пускать нормативні документи, у тому мірою які заторкують питання функціонування російського ринку цінних паперів, заслуговують Президент, Уряд, Центральний банк, Міністерство фи-нансов Державний комітет із управлінню майном, Феде-ральная комісія з цінних паперів і фондового ринку, Государст-венный комітет але антимонопольної політики і підтримці нових эко-номических структур, Державна податкова служба та інших державні органи. Через відсутність чіткого разграниче-ния повноважень регулюючих органів виникають протиріччя раз-ных нормативні акти, а деякі питання і складні процедури взагалі регламентовані законодательством.

Основоположним документом, визначальним головні прин-ципы функціонування РЦБ, є Цивільний кодекс (ДК) РФ. Проте як в будь-якій галузі економічних відносин норми Граж-данского кодексу носять занадто загальний характері і потребують даль-нейшей деталізації іншими нормативними актами.

Наступним рівнем за пріоритетністю дії після ДК РФ виступають прийняті Федеральним Зборами РФ закони. У основ-ном це закони про оподаткування і закони, безпосередньо затраги-вающие питання функціонування ринку, зокрема «Про акционер-ных суспільствах» і «Про ринок цінних бумаг».

Набувши чинності і сила навесні 1996 року закон РФ «Про ринок цінних паперів» містить принципове положення про передачі основних пол-номочии із регулювання ринку цінних паперів Федеральної комісії з ринку цінних паперів (ФКЦБ). Вирішили про передачу під «юрисдикцію» ФКЦБ всіх фондів колективного инвестирования.

Отже, крім функцій контролю та регулювання пае-выми інвестиційними фондами до Комісії перейшли також аналогич-ные функції Державного комітету РФ із управління имущест-вом стосовно чековым інвестиційних фондів з Міністерством соціального захисту населення за відношення до недержавним пен-сионным фондам, і навіть повноваження у ліцензуванню всіх видів діяльності над ринком цінних бумаг.

1.4. Учасники ринку цінних бумаг.

У функціонуванні ринку цінних паперів беруть участь дуже багато юридичних і фізичних осіб. Всіх їх можна розділити на емітентів цінних паперів (споживачів капіталу), инве-сторов (постачальників капіталу) і фахових учасників ринку цінних паперів.

Таблиця 1. Фінансовий баланс різних секторів економіки США 1994 р., млрд. долл.

Сектори экономикиПриток фондовОтток фондовСальдо.

Особистий сектор 295 140 145.

Нефінансовий бизнес125 136−12.

Федеральне правительство1179−178.

Місцеві власти1532−17.

Іноземний сектор17 337 136.

Інші 698 750−52.

Як емітентів цінних паперів російському ринку следу-ет виділити наступних економічних агентов:

-держава робить у особі національного уряду та місцевих ор-ганов влади — найбільший споживач капіталу. Капітал использу-ется на фінансування бюджету та взагалі окремих інвестиційних проек-тов;

-бізнес, переважно корпоративный;

-банки іноді виступають як емітенти акцій, векселів, депо-зитных і ощадних сертификатов;

-інші емітенти, до яких належать «нові» економічних структур, які у Росії. Після буму цінних паперів цих эми-тентов 1991;1994 років настав час глибокої кризи даного сектора ринку. 1995;1996 роки принесли майже цілковите забуття цінних паперів всіх «Олбі», «Холдинг-Центров», «Дока-пицц», чекових инве-стиционных фондів і т.п.

Як інвесторів російському ринку цінних паперів унуть-ступають майже всі категорії економічних агентів, від физиче-ских осіб до держави. У найрозвиненіших країнах найбільшими поставщи-ками інвестиційного капіталу є індивідуальні зберігачі. Особисті заощадження приймають форму банківських депозитів, сертифи-катов пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпо-ративных цінних паперів, страхових полісів тощо. Фінансові институ-ты користуються довірою різних інвесторів. До фінансовим инсти-тутам відносять банки, траст-компании, пенсійні фонди, кредитні спілки та інші установи, що акумулюють особисті сбе-режения.

Таблиця 2. Інституційні фінансові активи США, млрд. дол.

Приватні пенсійні фонды71 124 701 140.

Пенсійні фонди штатів і графств560 198 610.

Компанії зі страхування жизни632 014 641 113.

Інші страхові компании1 250 174 434.

Закриті інвестиційні фонды34 762 478.

Іноземний сектор17 994 051 297.

Усі інституціональні активы10 756 917 735 073.

Всі фінансові активы127 446 351 299 627 136.

Інституційні активи в % всім финансовым8,412,313,618,7.

Серед професійних учасників РЦБ слід розрізняти: фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, управляючі компанії пайових, інвестиційних та інших фондів, по-среднические структури (брокерська і дилерська діяльність), регист-раторы, депозитарії, організації, які надають консультационно-аналитические послуги, і саморегулируемые організації профессио-нальных учасників ринку цінних бумаг.

Цінні папери — ідеальний біржовий товар, торгівля яких здійснюються на фондових біржах. У Росії її фондові біржі воз-никли ще до його того, як сформувався реальний ринок цінних паперів. До цього часу торгівля акціями навіть у найбільших біржах країни йде досить вяло.

Інвестиційний фонд — це товариство відкритого типу, основними видами діяльності якого є інвестиції в цінні бумаги.

У колективних форм інвестування, найбільш распространен-ной з яких Росії стали інвестиційні фонди, кілька істотних переваг. По-перше, забезпечується диверсифика-ция капіталовкладень у цінних паперів, що часто вже не у змозі індивідуальному інвестору обмеженість коштів. По-друге, має місце эко-номия на витратах у зв’язку з збільшенням масштабу операцій. Очевид-но, що видатки відстеження інформації та ведення операцій керувати невеликим портфелем у непрофесіонала ринку враховуючи одиницю вкладанні значно вища, ніж в специали-стов інвестиційних фондів. По-третє, професіоналізм менеджерів інвестиційних фондів як мінімізує витрати, а й повы-шает якість управління портфелем цінних паперів, тобто максимизи-рует дохід. Переваги колективних форм інвестування обеспечи-ли велику популярність у країнах із розвиненим фондовим рынком.

Сфера діяльності інвестиційних компаній над ринком цінних паперів дуже широка. І це інвестиції (зокрема вкладення в цен-ные папери, створення дочірні підприємства, фінансування инвести-ционных проектів), та у організації розміщення цінних паперів іншою юридичною особам до видачі гарантій з розміщення, дилерська діяльність й багато другое.

Управляючі компанії фондів — це організації, занимаю-щиеся управлінням активами інвестиційних, недержавних пен-сионных чи пайових фондів. Управління інвестиційними і пенсион-ными фондами зазвичай здійснюють інвестиційні компанії, полу-чившие відповідні ліцензії, що дозволяють управління акти-вами фондів. Управління пайовим фондом — винятковий вид дея-тельности, що може бути сполучено тільки з управлінням други-ми фондами.

Діяльність посередницьких організацій, здійснюють брокерські і дилерські послуги, відіграє в функционирова-нии ринку цінних паперів. Брокери здійснюють операції з поруче-нию і завдяки клієнта, а дилери діють від імені і поза свої гроші. Звісно, рівень відповідальності дилера за прийняті рішення вище, що потребує вищої кваліфікації. Широке распростра-нение дилерських операцій забезпечує високу ліквідність цінних паперів, оскільки здійснення дилерами котирування цінних паперів (тобто оголошення ціни їх скуповування від продажу) значно полегшує і прискорює ведення угод. У Росії її дилерська і брокерська види дея-тельности часто совмещаются.

Реєстратор — організація, що здійснює ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. На російському законодавству акціонерні товариства із кількістю акціонерів більш 500 зобов’язані передати повноваження ведення свого реєстру акціонерів незалежному реги-стратору. Реєстраційна діяльність у Росії є исключи-тельной не може поєднуватися ні з яким другой.

Депозитарії — організація, що надає послуги зі зберігання цінних паперів і/або обліку прав на них.

Клірингова організація здійснює клірінг, тобто дея-тельность з визначення взаємних зобов’язань учасників операції із цінними паперами як у грошам, і по цінних паперів, взаимо-зачет цих зобов’язань та розрахунки з нетто-обязательствам.

Консультаційна діяльність ринку цінних паперів включа-ет у собі надання послуг за аналізу ринку цінних паперів, прогнозирова-нию кон’юнктури ринку, розробці стратегій проведення інвестицій, експертизі інвестиційних проектів, підготовці різних докумен-тов для реєстрації в держорганах і т.д.

Діяльність із управління цінними паперами — це осущест-вление протягом певного певного терміну за винагороду операцій із довірчого управлінню цінними паперами чи де-нежными засобами, призначеними інвестицій у цінні бу-маги. Керовані активи передаються особі здійснюючому дорадництво, лише володарем і належать особі, передавшему в управление.

Саморегульовані організації професійних учасників ринку цінних паперів — це добровільні об'єднання учасників ринку, встановлюють на свої членів правил поведінки на рынке.

До завдань саморегульованих організацій входить створення ще кращого клімату для ведення бізнесу всередині організації, защи-та інтересів своїх членів у стосунках з колишніми державними органами та інші учасниками ринку, не членами організації, кон-сультационная допомога у підготовці тих нормативних документів регули-рующим органам з поширення досвіду, накопиченого всередині організації, все рынок.

У Росії її над ринком цінних паперів діють дві потужні саморе-гулируемые організації — Професійна асоціація регистрато-ров, трансфер-агентов і депозитаріїв (ПАРТАД) і Професійна асоціація учасників ринку (ПАУФОР). Обидві ці организа-ции докладають більші поступки й небезрезультатные зусилля задля впровадження ци-вилизованных форм поведінки над ринком. Саме завдяки деятельно-сти ПАРТАД перереєстрація угод купівлі-продажу акцій перестав бути архіскладною завданням, а ПАУФОР домоглася істотного сниже-ния ризиків на позабіржовому ринкові через встановлення правил торгівлі, і жорсткішого контролю учасників рынка.

ПАУФОР було створено 15 липня 1994 року як московська ассо-циация, об'єднувала 15 компаній. Згодом інтеграційні процеси над ринком увінчалися створенням з урахуванням ПАУФОР всеросійській асоціації, що отримала назву ПАУФОР-Россия, куди входить більш 150 учасників ринку. Найважливішим досягненням ПАУФОР виявилося запровадження Російської торгової системи (ВПС) — системи позабіржового торгівлі цінними паперами. Нині комп’ютерна мережу ВПС об'єднує позабіржові ринки Москви, Санкт-Петербурга, Ека-теринбурга і Новосибирска.

ПАРТАД заснована 6 червня 1994 року й до березня 1996 року вклю-чала близько 200 членів. Завдяки роботі асоціацію на Росії у цілому досягнуто уніфікація правил ведення реєстрів акціонерів та внесення у яких змін.

Очевидні успіхи у реалізації програм ПАРТАД і ПАУФОР підштовхнули процес об'єднання саморегулируемые організації учасників ринку цінних бумаг.

1.5. Способи організації торгівлі цінними бумагами.

За місцем проведення угод купівлі-продажу все ринки цінних паперів діляться на біржові і внебиржевые.

Біржовий ринок — це торгівля цінними паперами на фондо-вых біржах. До торгів біржі допускаються лише фахові вони (члени біржі), минулі спеціальну аккредита-цию біржі. Інші вони можуть взяти в торгах, подавши заявку члену биржи.

Внебиржевой ринок то, можливо організований кількома спо-собами. У першому етапі розвитку ринку цінних паперів відсутня ка-кая-либо організація, ринок носить стихійний характер. Потім появля-ются организации-дилеры, объявляющие котирування цінних паперів. Зі збільшенням конкуренції, та у гонитві за престижем які оголошуються котирування стають дедалі жорсткішими, відмови від нього відбуваються дедалі рідше; воз-никают саморегулируемые організації, члени яких гарантують жорсткість котирувань. На останньому етапі дилери організують торгову систему, у якому і виставляються котирування цінних бумаг.

У Росії її все описані етапи розвитку пройшов ринок акцій деяких приватизованих підприємств. Реально він ще 1992 року, у липні 1994 року була створена ПАУФОР, і з 1995 року функціонує Російська торгова система — електронну систему позабіржового тор-говли цінними бумагами.

Серед способів визначення цін оборудок із цінними паперами крім звичайних переговорів треба сказати різноманітних аукціони. Розрізняють такі види аукционов:

-простий (англійський) аукціон. Угода полягає про те поку-пателем, який запропонує найбільшу ціну. Такою принципі зазвичай грунтуються продажу одиничних лотів, і уста-навливается мінімальна (стартова) цена;

-подвійний аукціон. І тут відбувається конкурс як покупців, а й продавців; накопичуються заявки, й у нагальні моменти зустрічні заявки задовольняються. Найрозвинутіші ринки функціонують у вигляді безперервного подвійного аукціону, коли по-ступление заявок та його задоволення відбуваються у режимі реального времени;

-голландський аукціон. І тут заздалегідь оголошується обсяг які й цінних паперів й відбувається попереднє накопичення заявок, частина яких (у вигляді трохи більше заявленого обсягу) удовле-творяется за ціною заявок чи з належним чином обумовленою ціні аукциона.

1.6. Податки над ринком цінних бумаг.

Російське законодавство передбачає пільговим режимом оподаткування над ринком цінних паперів, що за задумом конструкто-ров податкової системи має підвищити привабливість ринку інвесторів і стимулюватиме приплив капиталов.

Виправлений і який набув чинності 24 жовтня 1995 року, закону про податок операції із цінними паперами встановлює податок у вигляді 0,8% від суми емісії, стягуваний лише з емітента при реги-страции проспекту эмиссии.

Інший податок — податку дохід. З фізичних осіб, у 1996 року стягується податок звичайною ставці — 12% і більше (залежно від розміру сукупного річного прибутку), з банків — 18%, і з інших юридичних — 15%. Не оподатковуються доходи по государст-венным цінних паперів. Податок стягується на місці походження до-хода, тобто у бюджет його перераховує эмитент.

Слід пам’ятати, що доход від від перепродажу цінних паперів, і навіть дохід, отриманий різниці між ціною погашення і ціною купівлі недержавних цінних паперів, оподатковується як звичайна прибуток (дохід фізичного лица).

Податком на додану вартість операції із цінними бума-гами не облагаются.

2. ПЛАНИ ЦІННИХ БУМАГ.

2.1. Види цінних бумаг.

Цінні папери може бути класифіковані з кількох різним ознаками. Одне з таких ознак — порядок подтвер-ждения прав власника цінних паперів. Відповідно до ним цінних паперів може бути трьох видов:

?цінних паперів на пред’явника. Це цінних паперів, у яких немає ім'я власника. Найчастіше випускаються маленьким номина-лом і призначені для інвестицій широкого загалу населення. Їх головною характерною рисою є вільний перехід із рук до рук, що дозволяє мати нічим не обмежений вторич-ный ринок. На підтвердження прав власника ними необхідне й досить пред’явити цінний папір. Такі папери поширені у деяких західні країни, насамперед у Німеччині, соціальній та США;

?іменні цінних паперів. Права власника ж на таку папір би мало бути підтверджені внесенням імені власника до тексту самої папери (чи сертифіката, її заменяющего) й у реєстр, який ведуть эми-тентом. Такі цінних паперів можуть продаватися на вторинному ринку, але для реєстрації переходу права власності необхідна регист-рация проведених угод на реєстрі, що перешкоджає оборот іменних цінних паперів проти пред’явницькими. Більшість цінних паперів, мають ходіння у Росії, є именными;

?ордерні цінних паперів. Права власників ордерних паперів підтверджуються передатними записами розмов у тексті папери, і предъявле-нием самої папери. До цієї категорії належать до першу чергу век-селя і чеки.

Інша важлива класифікація цінних паперів — розподіл їх у боргові, які мають з себе боргові зобов’язання емітента (облігації, векселі, депозитні і ощадні сертифікати тощо.), і боргові (акції, опционы).

По термінів цінних паперів зазвичай діляться на короткострокові (по загальноприйнятої західних ринках класифікації до них належить цінних паперів з терміном погашення чи реалізацією закладених цінні папери прав до року), середньострокові (у рік до п’яти), дол-госрочные (понад п’ять років), безстрокові (наприклад, акції) і строком по предъявлении.

По статусу емітента цінних паперів виділяють державні папери федеральних органів влади, державні цінних паперів муніципальних органів, корпоративні цінних паперів, цінних паперів фізичних осіб (векселі, чеки, опціони тощо.) та особливо цінні папери ино-странных емітентів. Також за статусу емітента цінних паперів діляться на банківські (депозитні і ощадні сертифікати) і небанков-ские.

З іншого боку, цінних паперів може бути підрозділені на первич-ные (що дозволяють прибуток або частку у капіталі) і вторинні (произ-водные — що дозволяють придбання або продаж первинних бу-маг, наприклад опціони, приватизаційні чеки).

2.2. Акции.

Акція — цінний папір, эмитируемая акціонерним суспільством (АТ), відбиває частку інвестора в статутний капітал нашого суспільства та дає право власникові здобуття певного доходу з прибы-ли суспільства, тобто дивіденда. Строк обігу акції необмежений, дана цінний папір то, можливо погашено лише у вирішенні собра-ния акціонерів акціонерного товариства або за про його ліквідацію. Акція предмет купівлі-продажу над ринком цінних бумаг.

У практиці сучасних розвинених ринків акції не становлять більшості цінних паперів, що у обороті. У Росії її через за-медленного розвитку інших секторів ринку та масової при-ватизации, у яких дуже багато державних підприємств були перетворені на акціонерні товариства, акції те-чение багато часу займали чільну роль над ринком цінних паперів за кількістю. Лише бурхливий розвиток в 1994;1995 роках ринку державних цінних паперів відсунуло ринок акцій на вто-рой план.

Практика залучення фінансових ресурсів у акціонерні об-щества виробила дуже багато різновидів акцій, які задовольняють найрізноманітнішим запитам інвесторів. Проте слід пам’ятати, що купівля будь-який акції є внесення засобів у основ-ной капітал підприємства міста і пов’язані з ризиком збитків результаті не-эффективной діяльності акціонерного товариства і навіть повної по-тери засобів у результаті його банкрутства (акції не повертаються, їх можна тільки продать).

Найпоширеніші звичайні і привілейовані акції. Звичайна акція дає права власникові вони одностайно на соб-рании акціонерів — вищому виконавчому органі акціонерного об-щества право отримання частини прибутку, відповідної частці ус-тавного капіталу, що припадає з цього акцію. Отже, володіння акцією дає можливість впливати бути прийнятим управленче-ских рішень, що основою демократизму трапилося в ринковій эконо-мике, оскільки рішення приймає більшістю голосів із принци-пу: одну акцію — один голос.

Це найважливіше властивість акціонерного капіталу породжує прагнення заволодіти контрольний пакет акцій підприємства, даю-щим можливість встановити повний контроль над прийняттям управ-ленческих рішень. Суто арифметично контрольним буде пакет ак-ций, який би більш як 50% голосуючих акцій підприємства. Проте за практиці у великих акціонерних товариств велике распыле-ние акцій; більшість інвесторів набувають акції через ожидае-мых дивідендів і беруть участь у управлінні акціонерним суспільством. За такого стану контроль над підприємством дає пакет, обеспечиваю-щий більшість голосів зборах акціонерів, а цього часто досить 5−30% голосуючих акцій. Хоча за наявності менш 50% всіх голосів завжди є велика небезпека, що комусь вдасться запо-лучить більший пакет, що стане контрольным.

Акціонерні суспільства бувають відкритими й закритими. Акції відкриті акціонерні товариств вільно перепродуються іншим вла-дельцам, а акції закритих товариств можуть бути продані тільки з согла-сия решти акціонерів акціонерних обществ.

Привілейовані акції не дають права голоси, зате гаран-тируют дохід незалежно від фінансових результатів діяльності ак-ционерного суспільства. Розмір цього доходу обмовляється при емісії і може лише увеличен.

Крім звичайних і привілейованих акцій можлива емісія інших різновидів цих цінних паперів, які зазвичай яв-ляются лише видозміненими варіантами вже рассмотренных.

Розглядаючи процес купівлі-продажу акцій, слід мати у ви-ду, що кілька різних і звичайно нерівних оцінок вартості акції («ціни»).

Номінальна ціна показує лише, яка частина вартості статутного капіталу абсолютному вираженні посідає цю ак-цию. Більше цього з від номінальної вартості можна було одержати лише ми-нимум інформації, саме: якщо номінал звичайної акції поде-лить на величина статутного капіталу підприємства, зменшеного на объ-ем емітованих привілейованих акцій, вийде минималь-ная частка голосів, яка припадає дану акцію зборах акционе-ров, і прибутку, яка виплачена з цього акцію з обший суми, спрямованої на дивіденди по звичайним акціям. Проте задля визначення цих часткою предосить знати величину статутного капіталу, сформованого з звичайних акцій, і кількість ак-ций, випущених звернення. Номінал відіграє у цій ситуації роль надлишкової інформації. Отже, в практичної діяльності над ринком цінних паперів взагалі не цікавитися акцій становить. Тож у деяких країнах акції випускаються без ука-зания номинала.

Для визначення ринкову вартість акції важливіше опре-делить, як у вартісному вираженні посідає одну акцію чистих активів підприємства. Це визначається за балансом і називається тому балансовою вартістю (ціною) акції. Безуслов-но, оцінка вартості цінних паперів як балансовою ціни має велику практично багато важать, ніж номінал, позаяк у на відміну від нього полягає в показниках поточного стану активів підприємства міста і залежить від ефективність його роботи деятельности.

Ще важливою для практичного використання є ліквідаційна ціна акції, яка дорівнює сумі, що припадає дану акцію у разі продажу майна підприємства за його лик-видации. Ця ж сума може суттєво відрізнятимуться від балансовою ціни, і в меншу, й у велику боку. Причина відмінностей у тому, що у ба-лансе майно враховується за цінами його купівлі, откорректирован-ным на коефіцієнти переоцінки і амортизацію, а поточна її ціна може зовсім інший. Так, при відносно високих темпах инфля-ции і нерегулярних переоценках майна, було характерно, на-приклад, нашій країні на початку 1990;х років, балансова ціна майже завжди була істотно нижчий ликвидационной.

Але найважливішої для інвестора є курсова чи ринкова ціна цінних паперів, що складається при вторинному зверненні під впливом ринкових чинників. Купуючи акцію, інвестор оплачує неї не номінал, а ринкову ціну. Оскільки акція це не дає права виділення частки з майна підприємства ні з вартісному, ні з на-туральном вираженні, що його ціна не дорівнює вартості цього частки. У дей-ствительности курсова вартість визначається оцінкою інвестором придбаних права отримання доходу на акціонерному світі початку й права голоси зборах акціонерів, і навіть перспективами зростання кур-совой вартості, причому для більшості потенційних покупців акцій декларація про прибуток і перспективи зростання ринку є пріоритетними. З іншого боку, купівля акції для інвестора є своєрідним альтернативою вкладення коштів, що дозволяє порівнянність дивіденда і відсотки за вкладах, тому ставка відсотка — одне із чинників, визначальних курс акции.

2.3. Облигации.

Облігація є зобов’язання емітента виплатити в определен-ные терміни власнику цієї цінних паперів деякі суми коштів (купонні платежі і номінальну вартість при погашенні). Завдяки своєму борговому характеру облігації надійніші вло-жения, ніж акції; будучи аналогом кредиту, є «старшими» паперами стосовно акціям, тобто дають переважне пра-во при виплаті доходу чи поверненні вкладених засобів у в разі банкрутства чи ліквідації эмитента.

Вища надійність облігацій забезпечує їм популяр-ность серед інвесторів, і саме облігації припадає понад 2/3 обороту більшості найбільших фондових ринків світу.

Можна виділити шість основних ознак, якими клас-сифицируются облигации:

1.Статус емітента. Облігації можна випускати як государ-ственными органами (федеральними чи місцевими), і приватними компаніями. Державні облігації, емітовані федеральны-ми органами, вважаються найнадійнішими цінними паперами, оскільки теоретично вони забезпечені усім державним майном. До того держава явно може бути банкрутом, оскільки для по-гашения боргів він може звернутися до грошової емісії, що, естест-венно, недоступно приватним компаниям.

По статусу емітента на окрему категорію іноді виділяють іноземних емітентів облігацій, які теж поділяються на приватні компанії та державні органы.

2.Цель випуску облігацій. Облігації випускають для финансиро-вания інвестиційних проектів й у рефінансування задолженно-сти емітента. До останнього мети зазвичай вдаються державні ор-ганы. Такий спосіб обслуговування державного боргу перед дуже попу-лярен у багатьох країнах, зокрема й у России.

3.Срок звернення облігацій. Корпоративні облігації можна випускати терміном рік і більш. Прийнято розрізняти короткострокові (від 1 року по 3 років), середньострокові (від 3 до 10 років), довгострокові (від 10 до 30 років) і сверхдолгосрочные (понад 30 і обмеження терміну) облігації. Класифікація за термінами звернення державних об-лигаций загалом збігаються з класифікацією корпоративних паперів з одного поправкою: держоргани вправі емітувати короткострокові обли-гации з терміном обігу менш года.

Ще 100 років тому я, як у економіці більшості передових країн, зокрема й Росії, була відсутня інфляція, неважко було розпродати, приміром, 100-летние облігаційні позики під 1—3% річних. У безстрокових облігаціях взагалі огова-ривался термін погашення. Однак у XX столітті економіка всіх країн стала схильна до інфляційним процесам. Неможливість передбачити кон’юнктуру на період витиснула сверхдолгосрочные об-лигации, та й довгострокові зараз зустрічаються не часто.

4.Способ виплати доходу. Зазвичай дохід по облігації выплачи-вается як відсотків на її від номінальної вартості, причому частота виплат може коливатися від 1 до запланованих 4 на рік. Доход виплачується після пред’явлення эмитенту-заемщику купона, вырезаемого зі спеціального аркуша, що становить або одна-єдина ціле з бланком облігації, або прилагающееся до ней.

Нестабільність грошового ринку відчутно вплинула на розмір ставки купонного доходу. Їх рідко застосовується купон з фикси-рованной ставкою доходу, частіше емітуються облігації або з равно-мерно зростаючій ставкою доходу, або з плаваючою ставкою, кото-рая змінюється залежно від якихось зовнішніх чинників (напер-мір, від ставки банківського процента).

5.Способ забезпечення позики. Облігації може бути забезпечені майновим запорукою, запорукою у вигляді майбутніх надходжень від хо-зяйственной діяльності чи певними гарантійними обяза-тельствами.

6.Способ погашення облігацій. Зазвичай облігації погашаються у визначений термін із заздалегідь обговореною ціною. Проте часто, щоби підвищити інвестиційної привабливості цих цінних паперів, эми-тент йде різні спеціальні заходи. Іноді облігації дають можливість придбання певного товару на пільгових ус-ловиях. Наприклад, позику АвтоВАЗу погашався автомобілями цього заво-да.

Зазначимо, що, подібно акції, облігація має низку цін: номінальну ціну, ціну продажу, ціну викупу (погашення) і курсову цену.

2.4. Похідні цінні бумаги.

На розвинених фондових ринках серед похідних цінних паперів переважають опціони і варранты.

Опціон — це зобов’язання, оформлене як цінної бума-ги, передавальне декларація про купівлю тих чи продаж інший цінних паперів за ціною до чи певну майбутню дату.

Опціони дають можливість, по-перше, у розвиток спекуля-тивных операцій, що дуже важливо задля збільшення ліквідності ринку цінних паперів, а по-друге, для страхування несприятливого измене-ния курса.

Опціон має ціну (опционная премія), що є платою по-купателя продавцю за ризик втрат, яких може зазнати продавець оп-циона. З іншого боку, опционная премія — максимально можлива величина втрат покупця опціону. Якщо кон’юнктура ринку сложит-ся несприятливо для покупця, він не реалізує право, зало-женное в опціон, і опціону стане чистим доходом продавца.

Варрант — цінний папір, дає декларація про купівлю інших цен-ных паперів за її первинне розміщення за ціною і про-даваемая емітентом цих цінних бумаг.

Вочевидь, що варрант є різновидом опціону, эми-тируемой з повним дотриманням наступних умов: 1) емітент варранта і цінних паперів, декларація про купівлю якій він дає, — один і той ж юри-дическое обличчя; 2) варрант — це опціон для придбання; 3) варрант дає права для придбання цінних паперів за її первинному размещении.

2.5. Депозитні і ощадні сертификаты.

Депозитні і ощадні сертифікати — це свідоцтва банків про внесення коштів, що дозволяють отримання внеску огово-ренных відсотків. Фактично депозитні і ощадні сертифи-каты — це різновид строкових вкладів банку, які можна перепродані. Будучи цінними паперами, депозитні і ощадні сертифікати продаються на фондових біржах.

Привабливість депозитних сертифікатів для російських інвесторів обумовлена особливостями податкового законодавства, відповідно до яким доходи за простими терміновим вкладах (депози-там) юридичних підлягають оподаткуванню за ставкою прибуток, а доходи по депозитним сертифікатам оподатковуються як доходи по цінних паперів, ставки податку якими значно ниже.

2.6. Векселя.

Вексель — це дебентура, складене по установ-ленной законом форми і дає його власника безумовного права тре-бовать обумовлену суму після закінчення зазначеного терміну. Простий вексель — цінний папір, составляемая боржником (векселедавцем), і має його зобов’язання виплатити позначену суму кредитору (векселедержателю). Перекладної вексель (тратта) — складається кре-дитором (трассантом) і має наказ боржникові (трасату) про сплату визначеної суми пред’явнику векселя;

На російському законодавству, яка базується на Еди-ном вексельному законі, затвердженому на Женевської конвенції 1930 року, за термінами платежу векселі можуть быть:

-оплачувані по предъявлении;

-оплачувані через якийсь термін від часу пред’явлення чи то з часу составления;

-оплачувані на певну дату.

У класичному варіанті вексель постає як документальне оформлення товарного кредиту та саме тут ролі використовують у расчетах.

Вітчизняна практика виявила такі дві основні шляху використання векселів у Росії. По-перше, відсоткові векселі ис-пользуются, як і депозитні сертифікати, для оптимізації податків при кредитно-депозитних операціях. По-друге, векселі дуже успеш-но застосовують у розрахунках як сурогат грошей. Ця функція вексе-лей була породжена кризою неплатежів у російській економіці, розміри яких досягли сум, порівнянні з ВВП. Відсутність де-нег підштовхнуло підприємства шукати інструмента, який позво-лил б збільшити його оборотні кошти. Таким інструментом став век-сель.

У деяких регіонах найбільшими емітентами векселів стали місцеві адміністрації. У багатьох територіях дозволено прийом вексе-лей до бюджету (хоча кожної з територій суворо обмежений коло емітентів, векселі яких приймаються в бюджет).

Випуск нічим не забезпечених векселів приймає дедалі більше масового характеру й більше хвилює фінансові влади. Правитель-ство має створити умови для, щоб векселі витіснила з обра-щения не забороною, а реальними грошима, щоб криза неплатежів перестав бути реальністю економічного життя, і тоді векселі зай-мут й у російських умовах те місце, що вони займають на класси-ческих рынках.

3. ФОНДОВА БИРЖА.

3.1. Організація фондовій біржовий деятельности.

Біржові ринки є одній з різновидів фондових ринків. Фондові біржі є спеціалізовані ор-ганизации, у яких відбуваються зустрічі продавців цінних бу-маг зі своїми покупцями. Фондові біржі, об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів (РЦБ) щодо одного приміщенні, створюють ус-ловия для концентрації попиту й пропозиції і підвищення ликвидно-сти ринку загалом. Проте біржа — це спеціалізоване місце з метою угод, а й певна система організації торгівлі, яка підпорядковується спеціальним правилами і процедурам. До торгів на біржах зазвичай допускаються лише досить якісні і високоліквідні цінних паперів. У процесі біржових торгових соб-раний особливими методами встановлюється курс (ринкова ціна) цінних паперів, інформацію про якому, поруч з даними обсяги совер-шенных угод стає надбанням широкої інвестуючою публіки. Тому біржа здатна бути чітким барометром, по которо-му судять про стан ринку цінних паперів, а ще через нього — про стан справ у економіці целом.

У багатьох економічно розвинутих країн з ринковою эконо-микой є кілька фондових бірж. Так було в Японії Німеччини діє вісім фондових бірж, США — сім, у Канаді п’ять, в Ве-ликобритании — одна (з філіями по стране).

Зазвичай фондові біржі створюються або у формі асоціацій, або у формі акціонерних обществ.

Суттєвою рисою біржі є некомерційний характер її діяльність. Основна мета біржі, яка полягає у створенні бла-гоприятных умов широкомасштабної й ефективної торгівлі цінними паперами, несумісна з комерційним підходом до її рабо-те. Доходи біржі обмежуються сумами, необхідні обес-печения її нормально функціонувати та розвитку, і использу-ются на виплату дивідендів суб'єктам, внесла свої гроші в устав-ный капітал биржи.

Вимоги до членів біржі встановлюються як законодатель-ством, і самими біржами, що діють у ролі саморегули-рующихся організацій. У цьому зазвичай, у законах визначаються об-щие умови, яких мають задовольняти професійні участ-ники ринку цінних паперів, а статутами і правилами бірж до них предъяв-ляется ряд додаткових вимог. Одержання ліцензії участни-ком РЦБ є необхідною передумовою членством біржі большин-стве економічно розвинених стран.

Законодавчі норми і правил бірж визначають, чи можуть професійно займатися біржовими операціями громадяни (физи-ческие особи) чи організації (юридичних осіб), встановлюють тре-бования, що стосуються кваліфікації їхніх працівників, розміру основного і обігового капіталу, регулюють можливість у торгівлі фондовими цінностями іноземних суб'єктів, комерційних банків, обговорюють інші условия.

На ряді бірж число осіб, яких можуть прибирати що у торгових зборах, обмежена, і тому членами бірж можуть лише ті суб'єкти, які отримали декларація про вчинення біржових операцій (купили місце біржі). Таке право після придбання стає власністю покупця можна з урахуванням певних вимог, накладених статутом біржі, бути згодом продати їм. На біржах, які кількісно не обмежують кількість своїх членів, декларація про вчинення біржових операцій надається або керівними органами бірж, або государством.

Зазвичай, у біржовому обороті продається відносно невелика кількість від загальної кількості обертаються біля тій чи іншій стра-ны випусків акцій. Це з тим, що фондові біржі предъявля-ют жорсткі вимоги як до своїх членів, до емітентам, ко-торые хочуть, щоб їх акції продавалися під час торгових зборів. Попри вказане обставина і певні витрати, свя-занные з включенням у біржовий котировочный бюлетень (листин-гом), багато компаній дистанціюються від того, щоб їх акції котирувалися біржі, оскільки це дає ряд преимуществ.

?Лістинг дозволяє: зробити акції компанії відомими для широкої громадськості й поклали доступнішими на купівлю, що підвищує їх привабливість, сприяє збільшення кількості операцій та підвищенню курса.

?Що стосується випуску компаніями, чиї акції котируються біржі, нових видів цінних паперів витрати, пов’язані зі своїми розміщенням, ока-зываются значно нижчі від проти витратами фірм, чиї цен-ные папери не звертаються на бирже.

?Котирування акцій біржі приносить компанії додаткову популярність, сприяє формуванню сприятливого общественно-го думки неї, що Мінздоров'я може сприяти підвищенню попиту про-дукцию і житлово-комунальні послуги компании.

?Компанії, акції яких перебувають допущені до біржову торгівлю, име-ют можливість збільшити кількість своїх акціонерів, що дозволяє рас-пределить власність між великою кількістю осіб і полегшує управління фірмою тими, хто має контрольний пакет акций.

?Допуск до котируванні сприяє формуванню реальних вартості акцій компанії та дозволяє точніше визначити її потенціал і стои-мость активов.

Котирування акцій біржі вигідна як емітентам, а й інвесторам з наступних обстоятельств:

?котирування біржі збільшує ліквідність акцій і дозволяє легше реалізовувати их;

?компанії, чиї цінних паперів котируються біржі, зазвичай надають громадськості більше інформації про своє деятельно-сти, що сприяє прийняттю обгрунтованих інвестиційних реше-ний;

?акції, котирующиеся біржі, можуть у відповідність до законо-дательством країн виступати об'єктом застави, що увеличи-вает їх цінність для вкладчиков;

?інформацію про цінах вдатися до акцій, котирующиеся біржі, посто-янно доступна для широкого загалу громадськості, що дозволяє швидкого реагування зміни в кон’юнктурі РЦБ.

Вимоги, які пред’являють фондові біржі до емітентам, бажаючим розмістити акції, визначаються статутами і правилами бірж і найчастіше різняться навіть у біржах одного государства.

На фондових біржах дедалі більшого поширення отримують ав-томатизированные системи торгівлі цінними паперами. Вони позволя-ют разом з кількох робочих місць, у яких розташовані закінчення електронних комп’ютерних мереж, вводити доручення про по-купке чи продажу цінних паперів. Такі доручення автоматично ис-полняются й без участі фахівців, щойно пропозиціями щодо купівлі і продаж однією й саму цінний папір збіжаться за ціною. На робочі місця негайно надходять підтвердження про скоєних угодах. Системи автоматизованої торгівлі цінними паперами дозволяють приймати значно більшу обсяг біржових операцій. Вони виявляються особливо ефективними у виконанні доручень дрібних вкладчи-ков, які у великих количествах.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

У березня, у Нью-Йорку відбулася конференція «Инве-стиции до Росії і СНД». На конференції були присутні преимущест-венно брокери, яких важко запідозрити у намірах осуществле-ния довгострокові інвестиційні проектів, у Росію. У цьому їх ин-тересовало більшою мірою, хто такий Володимир Путін і чого від нього портфельним спекулянтам. Задля справедливості слід сказати, що конкретним російських компаній, емітентам і учасники ринку в іноземних брокерів є. Але це теж не надто покращує загальне враження: Росія сьогодні сприймається як країна хоч і з великим політичним вагою, але маленькій, недорозвиненої і слабкої економікою й участі фінансовим ринком.

Підйом російського ринку завдяки російським ж інвесторам. Для підприємств російські держоблігації ростуть без допомоги ино-странцев. Динаміка ціни російські цінних паперів безпосередньо зави-сит від залишків коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках у Центральному банку. У разі обмежень на по-купку валюти одночасно зі зростанням цих залишків зростають ціни вдатися до акцій і об-лигации, що активізацію російських банків над ринком цінних бумаг.

Деякі експерти вважають, що у найближчі півроку Росію не почнуть надходити іноземні інвестиції, чи до осені фон-довый індекс, можливо, опуститися нижчі теперішнього рівня. Тим більше що іноземні портфельні інвестиції саме під величезним сумнівом, оскільки увесь світ зараз захоплений не малорозвинутим рын-ками і Росією, а акціями високотехнологічних компаний.

Проте в Росії шанс бути поміченою. Це произой-дет у разі, якщо фондовий ринок США — не зможе зробити «м'яку посадку — а падіння ринку представляється неминучим через зростання відсоткові ставки і зовнішньоторговельного дефіциту США.

Якесь подобу фондового кризи у США вибухнуло у п’ятницю 14 квітня 2000 року й охопило інші ринки світу. Відбулося те, що фахівці попереджали давно: ринок цінних паперів інтернет-компаній виявився сильно перегрітою — вартість їхнього перебування акцій перестала відповідати реальним фінансових показників. Цього дня індекс NASDAQ (торгова майданчик, де котирувалися Інтернет-компанії) упав рекордні 9,67%. Потім була ланцюгова реакція: індекс Dow Jones знизився на 5,66%, Standart & Poor`s 500 — на 5,78%. Проте, на початку наступного тижня виявилася тенденція до зростання і стабілізації становища. Приблизно так само відреагували із запізненням на один, 2 дні фондові ринки усього світу, зокрема Росії.

Падіння ринку США, звісно, неминуче негативно позначиться і російському фондовий ринок, проте саме падіння дає Росії реальний шанс привернути увагу тих інвесторів, котрі після кризи шукатимуть недооцінені активы.

З погляду іноземних інвесторів, найважливішими ос-таются питання прав приватної власності у Росії. Це головний во-прос, без рішення якого для Росії годі думати воз-вращении світовий ринок капіталу і закордонних інвестиціях. Рос-сийские акції досі сприймаються інвесторами лише як опціони на світлу будучину Росії, ніж як права на активи опреде-ленных компаній, і щодо участі під управлінням ими.

Якщо уряд зможе зреформуватися у сфері кор-поративного права, законодавства банкрутства, забезпечення за-кладных прав, прозорості фінансових звітів і, нарешті, прав част-ной власності, російський фондовий ринок зможе рассчиты-вать на приплив инвестиции.

1.Алексеев М. Ю. Ринок цінних паперів. — М.: Фінанси і стати-стика 1992. — 352 с.

2.Алехин Б.І. Ринок цінних паперів. Введення у фондові опера-ции. — З. СамВен, 1992. — 160 з.: ил.

3.Курс економіки: Підручник. — 2-ге вид., доп./Под ред. Райзберга Б. А. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 716 с.

4.Российский ринок цінних паперів. Частина I. Курс лекцій з РЦБ./ Автори: Глушаков О. Л., Горбатова Л. В., Данилов Ю. О. — М.: АТ «Школа інвестора», 1994. — 104 с.

5.Итоги. Еженедельный журнал № 17 (203), 25 квітня 2000 года.

6.Коммерсантъ. № 54. Четвер, 30 березня 2000 года.