Инвестиционная діяльність у Украине

1. Стратегія інвестиційної діяльності на Украине.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, ситуацію і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних та екологічних проблем. Інвестиції являютяс підвалинами розвитку підприємств, окремих деяких галузей і економіки загалом. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність у Україні значно снизилась. Спрос на інвестиції падав значно швидше ніж виробництво валовий продукт. Однією з причин їхнього цього, було те що інфляція значно обесценивала інвестиційні кошти. Впродовж кількох останніх років, попри значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання всіх форм власності у загальному обсягу кредитів на економіці країни. Якщо 1991 року цей показник дорівнював 12,8%, то 1994 року — 11,3%, 1996 року — 11,1%, а й за січень-листопад 1997 року — близько 10,0%. Це свідчить про відсутності в комерційних банків економічних стимулів кредитування виробничих інвестицій, наявності підвищений ризик при наданні таких кредитів і отягощении кредитних портфелів банків директивними кредитами, своєчасне повернення проблематично. Великі кредитні ресурси банків відтягуються на ринок облігацій внутрішнього державної (ОВДП), де відсотки привабливіші по порівнянню з кредитами для інвестиційних проектов.

Цього року на підтримку будівництва великих інфраструктурних і виробничих об'єктів необхідно 2377 млн. грн. Ця ж сума значно перевищує бюджетні можливості держави й вимагає збалансованості по обсягу, джерелам і часу. 1998 рік може бути роком початку економічного відродження країни за умови відновлення випереджальної інвестиційної активності. З другого половини 1997 року спостерігається повільність падіння валового внутрішнього продукту і промислового производства.

За 11 місяців минулого року обсяги промислової продукції зменшилися на 1,8% проти 5,0% за аналогічний період 1996 року. Рівень інфляції становив 8,6%. Позначилися позитивні зрушення у структурі капітальних капіталовкладень у напрямі збільшення частини обсягів, вкладених у розвиток виробничого потенціалу. Введено нова амортизаційна політика, що дає можливості акумулювати значні інвестиційні ресурси безпосередньо на предприятиях.

Український фінансовий ринок має низку безумовних цінностей: стабільні гроші й стабільний ціни. З певною часткою впевненості можна сказати, що Україна зовсім, як демократиче-ское держава, сформувала свою грошову і банківську систему, але це надійний фундамент для фінансової стабілізації, яка формує базові умови розгортання инвестиционных процесів України. Важливе значення має те що, що стабільність гривні - це результат дії ринкових меха-низмов саморегуляції економічних процесів суспільства. А результат стабільності гривні - це ряд якісно нових процесів над ринком капіталу, зокрема реальне збільшення строкових вкладів населення, які можуть стати важливим джерелом національних инвестиций.

Україна має досягнуто нормалізація функціонування банківської системи. З 01 жовтня ц.р. українська банківсько системо перейшла на міжнародні стандарти облік і звітність. Рівень банківського капіталу початку жовтня досяг 4,2 млрд. грн., й під кінець 1999 року банківсько системо країни працюватиме на рамках європейських стандартів явно щодо норми капіталу однією комерційний банк.

Стабільність — це з основних застав розвитку валютного ринку. У травні 1997 року Україна почала 138-ї країною, підписавши статтю 8 Угоди із Міжнародним валютним валютним фондом про сповнену конвертабельности гривні на рамках поточних операцій. Цим було знято всі проблеми репатріації виручки інвесторів будь-якого типу з України. З метою демонстрації стабільності національних грошей на 1997 року була обрано тактика підтвердження курсового поведінки у рамках валютного коридору 1,7 — 1,9 грн. за долар США.

У минулого року Національний банк України скасував 50- відсоткову обов’язкову продаж валюти українського ринку. Результатом цього з’явився класично організований і знаний для інвесторів валютний ринок. У фундаменті економічної політиці 1998 року стабільність грошей також важливим індикатором загального інвестиційного клімату, частиною відновлення економічного развития.

Найважливішою складовою економічних реформ є великомасштабна приватизація. Наприкінці 1997 року одержав майже завершилася мала приватизація, значною мірою приватизовані середніх підприємств і більше 50% всіх активів держави, які підлягають приватизації, вже приватизированы.

Нині у процесі продажу, крім середніх і підприємств, перебувають близько великих підприємств із основним капіталом понад сто млн. доларів. У тому числі є достатньо привабливі, з інвестиційної погляду, об'єкти. Наприклад, нафтопереробні підприємства, видобувні нафтогазові, електрогенеруючі і постачають компанії, підприємства чорної та кольоровою металургії, машинобудування та інших галузей промышленности.

Пріоритетними напрямами щодо залучення й підтримки стратегічних інвесторів можуть визначити ті, де Україна ще має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потреба ринку на відповідної продукції, саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; трактороі комбайнобудування; авіаі ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива АЕС; розвиток енергогенеруючих потужностей; нафтогазовидобуток, в частковості у Чорноморському шельфі; впровадження ресурсоі енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна инфраструктура.

Інвестиції є (в образному сенсі) нібито брамою науковотехнічного прогресу. Науковий потенціал країни, який раніше вирізнявся світовим рівнем набутків у різних галузях фундаментальної науку й техніки, з поновленням інвестиційної активності отримає нову подих. Ефективно покінчити з проблемою зниження ресурсоі енергоємності можна тільки шляхом широкого упровадження нових технологій сучасної техніки, зв’язавши воєдино інтереси наукових і практики через потреби рынка.

У ринкових умов на нові технології та опрацювання нової техніці можна тільки тоді заробити гроші, що вони сприяють поліпшення життя. У цьому вченим у нової їм середовищі міжнародної конкуренції на відкритих ринках слід, що час є у сучасній економіці. Проте, хоч як дивно, багато хто вважає час як неисчерпаемый ресурс.

Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики щодо залученню прямих іноземних інвестицій. Україна має створена законодавчу базу у сфері регулювання інвестиційної діяльності, що поступово вдосконалюється з досягнення більшого припливу іноземних інвестицій і підвищення ефективності їх использования.

Схваленим 19 березня 1996 року Закон України «Про режим іноземного інвестування» для закордонного інвестора України встановлено рівні умови діяльності, зі отечествен-ным інвестором. Зазначеним Законом іноземних інвесторів даються державні гарантії захисту їх капиталовложений.

Зокрема, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Державні органи немає права реквізувати іноземні інвестиції, крім випадків здійснення надзвичайних заходів при стихійних лих, аваріях, епідеміях, эпизоотиях. У цьому закордонному інвестору гарантується адекватна і ефективна компенсация.

Іноземні інвестори мають право відшкодування збитків, включаючи втрачену винагороду і моральну шкоду, заподіяний їм у результаті дій, бездіяльності чи неналежного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством зобов’язань перед іноземним инвестором.

Що стосується припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його капіталовкладень у натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, і навіть доходів з цих інвестицій у грошової чи товарної формі. Держава також гарантує безперешкодний і терміновий переклад зарубіжних країн прибутків і інших засобів в іноземній валюті, отриманих на засадах в результаті здійснення іноземних инвестиций.

Якщо надалі спеціальним законодавством про іноземних інвестиціях змінюватимуться гарантії захисту іноземних інвестицій, певні вищевказаним Законом, то, на протязі десятиріччя від часу набрання чинності такого законодавства вимозі іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту зарубіжних інвестицій, певні Закон України «Про режим іноземного інвестування». Так каже Закон.

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди «Про сприянні та взаємний захист інвестицій». Такі договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям та цивільного захисту їх у території іншої держави. Вони підписано з 44 країнами світу. Багато проектів договорів перебуває в стадії согласования.

Позитивно впливає залучення іноземних інвестицій співробітництво і отримувати допомогу України з боку Міжнародного валютного фонду, й інших организаций.

З метою підтримки розробки й реалізації державної політики щодо залученню іноземних інвестицій у економіці України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України у систему міжнародних господарських зв’язків Указом президента України створено Консу-льтативный Раду з питань іноземних інвестицій у Украине.

Для пошуку фінансових ресурсів немає і реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Компанія може здійснювати функції супроводження і про фінансування інвестиційних проектов.

У 1996 року створено Національне агентство України з реконструкції та розвитку, основна мета діяльності якого є створення сприятливих умов розвитку міжнародної економічного співробітництва, взаємодії до міжнародних фінансовими організаціями, відповідними міждержавними і регіональні організації, організаціями інших держав у сфері залучення й використання зовнішніх фінансових ресурсов.

Щоб уникнути суперечок між іноземними інвесторами і органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, з метою сприяння їх оперативному внесудебному регулювання Указом президента України створена Палата незалежних експертів з питань закордонних інвестицій при Президенті Украины.

Для сприяння рішенню спірних питань, які творяться у процесі реалізації інвестиційних проектів з участю американських компаній, в жовтні 1997 року Указом президента України створена українська частина Спеціальної групи швидкого реагування (після скандальних результатів тендера видавати ліцензії на право надання послуг мобільного зв’язку GSM-900 американської компанії Motorola пішла з ринку зв’язку України, що викликало певний політичний дискомфорт у взаєминах Киев-Вашингтон).

Проте, попри створену певну законодавчу базу, інституційну інфраструктуру, привабливість економічного потенціалу України (порівняно багаті природні ресурси, вигідне географічне становище, наявність кваліфікованих «дешевих» робочих кадрів, досягнення у наукові дослідження, значна ємність внутрішнього ринку), надходження іноземних інвестицій до України — незначні. Порівняно з країнами Східної Європи обсяг іноземних інвестицій, які у економіці України, в 3−7 раз меньше.

Дві світових капіталовкладень посідає 10 країн світу. Найбільші інвестори — США, Великобританія, Німеччина, Японія та Франція. У що розвиваються (переважно азіатські) було інвестовано 100 млрд. дол. США. Перед ж 100 країн — найменших реципієнтів (включаючи Росію й Україну) — припадає лише 1,0% прямих іноземних інвестицій, що з нашої країни неспроможна вважатися нормальною ситуацией.

Загальний обсяг прямих інвестицій, які поступи-ли до України (відповідно до квартальним даних Держкомстату України) починаючи з 1992 року, по стану на 01.10.97 року становить 1797 млн. Це інвестиції США — 332,6 млн. (18,5%), Німеччини — 173,3 млн. (9,6%), Нідерландів — 180,5 млн. (10,0%), Великобританії - 140,5 млн (7,8%), Кіпру — 127,4 млн. (7,1%), Росії - 121,8 млн (6,8%), Ліхтенштейну — 103,5 млн (5,8%).

Найбільші обсяги іноземних інвестицій у млн. доларів: м. Київ — 555,1; Київська область — 170,6; Дніпропетровська область — 141,5; АР Крим — 119,8; Одеської області - 119,0; Черкаська область — 106,3. У інвестиціях у однаковій мірі мають гостру потребу всі регіони Украины.

Іноземні інвестори виявили найбільше зацікавлення до таких галузям народного господарства (в млн. дол. США), як харчова промисловість — 366,5; внутрішня торгівля — 303,6; машинобудування металлобработка — 152,2; фінанси і кредиту — 152,3; будівництво і промисловість будівельних матеріалів — 116,9; хімічна промисловість та нафтохімічна промисловість 114,1; що становить 67,1% від загального объема.

Іноземні інвестиції вкладено в 6247 підприємств, з них лише 1854 (29,7%) випускають продукцию.

Загальна потреби економіки України (прогнозована) соста-вляет більш 40 млрд. дол. У інвестиціях потребують практично всі галузі економіки: металургія — 7 млрд. дол., машиностро-ение — 8,5 млрд. дол., транспорт — 3,7 млрд. дол., хімія і - 3,3 млрд долл.

Обсяги надходжень іноземних інвестицій у 1997 року становили близько 530 млн. дол., чи 100,7% від вкладених іноземних інвестицій у 1996 году.

Інвестиції із «України на 01.10.97 року здійснено обсягом 137,8 млн. дол., зокрема країн СНД і Балтії - 52,2 млн. дол., інші країни світу — 85,6 млн Долл.

Наведені дані й, що з них йдуть, свидетельствуют про завершення короткого періоду романтичного от-ношения до інвестуванню на що України. У реальну ситуацію склався і негативно впливає поведінка незалежних інвесторів низку проблем, які потребують термінового урегулирования.

Головними основами державної інвестиційної політики на найближчу перспективу є: на збільшення обсягів капита-льных вкладень суб'єктів господарювання з допомогою прибутків і нової амортизаційної політики; посилення впливу на активізацію інвестиційного процесу через на збільшення обсягів бюджетного фінансування капітального будівництва великих інфраструктурних об'єктів і введення кредитних основ бюджетного фінансування інвестицій; створення умов залучення довгострокових кредитів комерційних банків, впорядкування діяльності інвестиційних та інноваційних фондів, перехід від сертифікації на грошову приватизацію; збільшення інвестиційних ресурсів, створених на фондовому ринку з допомогою заощаджень населення; запровадження економічний механізм страхування ризиків внутрішніх та зовнішніх інвестицій; освіту відповідних інститутів з питань інтеграції промислового й банківського капіталу, мобілізацію коштів під ефективні інвестиційні проекти — у пріоритетні галузі экономики.

З метою полегшення пошуку ефективних об'єктів інвестування і інвесторів у багатьох міністерствах і відомствах України утворені банки даних об'єктів інвестування на розрізі галузей народного господарства і регіонів (наприклад, база даних Мінекономіки охоплює понад 2000 таких объектов).

З інформації посольств, країн — потенційних інвесторів і матеріалів, які у уряд, створено базі даних іноземних інвестиційних фірм (їх понад 200), використовувана українські виробники на допомогу пошуку іноземних инвесторов.

Збільшення надходжень іноземних інвестицій у економіці України сприяла б освіті окремих экспортно-промышленных зон (варіант вільних економіч-них зон).

Держава повинна докладати всі сили для реструктуризації економіки, стабілізації загальної політичної та економічної ситуації, що сприяти поліпшенню інвестиційного клімату в стране.

Успішно проведена грошова реформа монетарними способами призупинила інфляцію — за 11 місяців 1997 роки її рівень — 8,6%, скасовані нетарифні методи регулювання експортно-імпортних операцій, ведеться робота з стабілізації і лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, збалансованості митної та цінової газової політики, здійснюється реформування податкової системи у бік зниження тиску виробника, вдосконалюється нормативно-правова база.

Відповідно до розпорядженням президента України від 18.08.97 року № 298 «Про невідкладних дії щодо прискоренню реформування і висновку економіки України з кризи» готується ряд законодавчих актів, вкладених у стимулювання інвестиційної діяльності, поліпшення умов діяльності інвесторів, зокрема зарубіжних, у конкретних сферах господарської діяльності, саме:. — про зміни та доповнення до закону України «Про режим іноземного інвестування», що передбачає звільнення від увізного мита іноземних інвестицій у вигляді пристроїв, обо-рудования, що до статутного фонду підприємств із ино-странными капіталом;. — про зміни до закону України «Про державне мито» у частині зменшення державного мита за нотаріальне огляд угод про заставу;. — про відновлення пільг спільним підприємствам виробничої сфери, з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 01 січня 1995 року;. — про зміни та доповнення до Земельним кодексом України щодо надання іноземного інвестора права соб-ственности на земельну ділянку під підприємства, і навіть можливість продажу йому об'єктів приватизації разом із земельними участками.

Планується що прийняття України угод з розділення продукції, який має прискорити залучення іноземного капіталу освоєння запасів нафти і є в Украине.

Після прийняття закону бухгалтерський облік і звітності буде проведено остаточне гармонізація національної системи звітності відповідно до міжнародних стандартам.

2. Державний кредит.

Державний кредит відбиває кредитні відносини з приводу акумуляції державою коштів на засадах повернення для фінансування державних витрат. Кредиторами виступають фізичні і юридичних осіб, позичальником — держава робить у його органів (Міністерства фінансів, місцевих (муніципальних) органів влади). Для позичальника даннная форма кредиту дозволяє мобілізувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без спрямування цього паперовогрошової емісії, для неінфляційного кредитно-денежного звернення шляхом операцій на ринку, формування ринку. У разі розвитку інфляційного процесу державні позики серед населення тимчасово зменшують його платоспроможний попит. Зі звернення вилучається надлишкова грошова маса, тобто. відбувається відволікання коштів з грошового обороту на заздалегідь обумовлений термін. Надмірне збільшення державного боргу перед водночас можуть призвести до платежів за зобов’язаннями, сума яких становитиме величину велику, ніж надходжень від позик, що може негативно позначиться стані фінансів государства.

Місцеві органи виконавчої влади здійснюють мобілізацію коштів у кредитної основі, які можуть використовуватися на благоустрій міських і сільських районів, будівництво, реконструкцію об'єктів охорони здоров’я, культурного, просвітницької, жилищно-бытового призначення та інших. У результаті скорочується попит зазначених органів коштом з державного бюджета.

Кошти, які від випуску місцевих облігацій, зазвичай зараховуються у позабюджетні фонди. Задля реалізації, наприклад, будь-якого проекту муніципальний орган може виділити частина з місцевого бюджету, взяти банківський кредит (що не є вигідним) або використовувати позабюджетні кошти, одержані від випуску місцевих облигаций.

Такі облігації вважаються надійними і ліквідними цінними паперами. Їх надійність забезпечується двома шляхами: у вигляді загальної податкової мощі, і навіть доходами існуючих об'єктів або нерухомістю споруджуваних. Через це відсоткові ставки по місцевим облігаціях є близькими до відсоткових ставок державних облигации.

Інвестори, які мають місцеві облігації, поставляють муніципальним органам необхідних реалізації проектів позикові кошти. Якби ці надходження, то муніципальні органи змушені було б використовувати частину коштів до місцевих бюджетів, а такі величезні кошти може бути одержані результаті підвищення місцевим податкам. Отже, випуск місцевих облігацій дозволяє вирішувати одночасно кілька завдань: муніципальні органи отримують що їм для реалізації проекту позикові кошти; їм не потрібно використовувати будь-які засоби місцевого бюджету, отже, і збільшувати місцеві податки; інвестори одержують у власність надійні й найліквідніші цінних паперів, які дають певний дохід, місцеве населення отримує значущий його існування об'єкт і користується його товарами, роботами чи услугами.

Через викладеного вище здебільшого прибутки від місцевих облігацій, а також податком або оподатковуються по пільгової ставці. Зазначене обставина робить місцеві облігації привабливими великих інституційних інвесторів, попри низьку їх доходность.

Для кредиторів державний кредит — форма заощадження, інвестування засобів у цінних паперів, дає додатковий прибуток. Велика гарантія виконання умов кредитної угоди із боку держави. Ринок державних цінних паперів надає первинним інвесторам (кредиторам) ряд унікальних можливостей, як-от гарантія повноти і своєчасності платежів; можливість одноразового розміщення практично необмежених сум коштів; висока ліквідність; досить висока дохідність; наявність ефективну систему безготівкових розрахунків з паперам і др.

Державний кредит ділиться на види, відбивають специфіку взаємин держави і впливу ряду факторів. Види державний кредит визначаються: n складом позичальників, і кредиторів; n конкретними причинами появи потреби в держави у мобілізацію коштів; n місцем одержання кредиту; формою його оформлення; n методами залучення грошових ресурсів немає і способами повернення; n термінами погашення державою своїх зобов’язань; n ступенем ризику кредитора і заемщика.

Залежно від характеристики позичальника державний кредит буває централізованим і децентралізованим. У першому випадку як позичальника виступає Кабінет міністрів та її центральний фінансовий орган країни (Міністерство фінансів), у другому — місцевих органів влади (Рада депутатів). Децентралізовані позики проводяться для часткового покриття витрат місцевих бюджетів, а цільові позики на фінансування конкретних проектів, що з соціально-економічним розвитком області, міста, району. Місцеві позики забезпечуються матеріальними, фінансовими і невещественными активами, які у комунальної собственности.

За місцем одержання кредиту, державний кредит подразде-ляется на внутрішні і його зовнішні позики. Україна має казначейські зобов’язання є короткостроковими, якщо вони випущені з терміном погашення до 1 року, середньостроковими — від 1 до 5 років, довгостроковими — від 5 до 10 років. У кожному даному випадку обумовлено, форми і продовжити терміни державного кредита.

Залежно від форми і близько оформлення кредитних відносин розрізняють: державні облігаційні і безоблигационные позики. Випуск різноманітних казначейських зобов’язань, векселів, кредитування центральним банком державного бюджету (якщо дозволено законом; у низці країн, наприклад, у Данії, закон взагалі забороняє державі брати будь-які кредити — у національному банку) — це приклади безоблигационных займов.

Облігація — цінний папір, союз внесення її власником коштів і що підтверджує зобов’язання юридичної особи, її котрий випустив, відшкодувати йому номінальну вартість цієї цінних паперів в передбачений у ній термін, зі сплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами выпуска).

Переважно випускаються облігації внутрішніх, державних підприємств і місцевих позик. Вони може бути як іменними, і на пред’явника, відсотковими і безпроцентними (цільовими), виграшними, вільно обращающимися чи з обмеженою колом звернення, ощадними, казначейськими. Випуск облігацій може передбачати добровільне розміщення серед юридичних і фізичних осіб, і навіть обов’язкову купівлю їх юридичними лицами.

Казначейські зобов’язання держави — вид цінних паперів, що засвідчують внесення їх власниками коштів бюджет і дають декларація про отримання фіксованого доходу на споживачів протягом терміну володіння ними. Розміщуються на добровільних засадах серед юридичних і фізичних лиц.

Цінні папери держави діляться на дві групи: папери, які можуть опинитися звертатися на вторинному ринку; папери, не вступники на вторинний ринок. На вторинний ринок можуть надходити: казначейські зобов’язання (вексели), облігації. Не звертаються на вторинному ринку облігації (або інший вид цінних паперів), які оформляють зовнішній борг; і навіть зазвичай, облігації місцевих органів власти.

Продаж цінних паперів Кабінету міністрів можуть здійснювати уповноважені банки. Проведення операцій із державними цінними паперами на ринку здійснює Національний банк.

При придбанні цінних паперів уряду значення має тут прибуток від неї, який залежить від виду цінних паперів, її номінального розміру, терміну, умов випуску, ступеня ризику, темпів інфляції. Основна невизначеність виходить із можливості зміни очікуваних темпів інфляції. Якщо темпи інфляції підвищуються, то кредитори зазнають збитків, а позичальник отримує прибыль.

Для кредитора (юридичних і фізичних осіб) на придбання цінних паперів урядів є інші ризики, наприклад, кредитний, ринковий, процентный.

Кредитний ризик, властивий цінних паперів, пов’язані з ймовірністю того, що можливості емітента (держави) зменшаться, тож він не буде може виконати свої фінансові зобов’язання. Кредитний ризик, пов’язані з зобов’язаннями держави, випливає з особливостей боржника чи емітента, з характеру економічних об'єктів, у яких почивають зобов’язання, зі здібностей стягувати податків і отримувати займы.

Ринковий ризик виникає у зв’язки й з непередбачуваними змінами над ринком цінних паперів чи економіці результаті чого привабливість урядових цінних паперів як об'єкт вкладень (інвестицій) то, можливо почасти втрачено, тож їхній продаж стане можливою лише з знижкою чи відомої мері в примусовому порядке.

Відсотковий ризик — це ризик зміни відсоткові ставки і пов’язані з цим ризик зниження їхньої ринкової ціни. Спричинено це — фіксація відсотки за облігаціях в договірному порядку до момент їх випуску і відносна свобода коливань ринкових ставок вгору й за вниз.

У процесі інвестицій у цінних паперів слід дотримуватись правило диверсифікації вкладень, тобто. зниження ризику серйозних втрат. Цього домогтися під час розподілу вкладень між безліччю різних цінних паперів. Вкладення доцільно обмежувати за видами цінних паперів, галузям економіки, регіонам, терміну погашення за борговим обязательствам.

Україна як суверенну державу також використовує позики як короткострокові, і середньострокові (облігаційні займы).

Випуск облігацій державного внутрішньої позики (ОГЗП) здійснюється із залучення тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб, зокрема іноземних, для відшкодування дефіциту республіканського бюджета.

Крім фінансування власне бюджетних потреб, інший важливою метою випуску державних облігації є збільшення притоку іноземної валюти. Це зміцненню національної грошової одиниці, коли скоро мобілізовану в такий спосіб иновалюту можна залучити до експортноімпортних розрахунках. Слід зазначити, держава який завжди має випускати у тих цілях облігації зовнішньої позики чи облігації в іноземної валюті. У найрозвиненіших країнах впливає на приплив валюти через встановлення певний відсоток за свої облігації, деноминованные у Раді національної валюті. Якщо відсоткову ставку державних облігацій вище ставки по аналогічним цінних паперів інших країнах, то закордонні інвестори можуть віддавати перевагу першим, оскільки прибуток від них вище. Для придбання таких облігацій закордонні інвестори будуть змушені придбати національну валюту країни, у якій випускаються привабливі облігації, і розплачуватися нею ті облігації. Збільшення продажу національної валюти означає, що з цього валюту зріс і, отже, підвищується ціна її у. І тут кажуть, що курс даної національної валюти повышается.

Нарешті, третьої важливою метою випуску державних облігацій є надання стримуючого впливу інфляцію. І тут грошові кошти, одержані від випуску державних облігацій тимчасово вилучаються «з обороту », тобто, «дотримуються ». Якщо обігу дуже велике кількість коштів, воно підвищує можливості покупців по витрачанню грошей купівля товарів та послуг, тобто відбувається збільшення попиту. Останнє викликає підвищене ціни товари та послуги, тобто збільшується інфляція. Щоб, же не давати покупательскому попиту зростати все швидше, необхідно зменшити кількість грошей, які можна витрачено купівля товарів хороших і послуг. Зробити це можна зробити з допомогою стимулів до того що, щоб збереження грошей немає та отримання доходів від цього була більш вигідним, ніж витрачання їх купівля товарів. Саме це буває у певною мірою при допомоги випусків державних облигаций.

Зазначені вище мети можна досягти за умови, що державні облігації здатні задовольняти ряду вимог, в частковості, вимогам надійності, визначеності і ліквідності. Державні облігації, зазвичай, задовольняють зазначеним вище вимогам. Їх вважають найнадійнішим виглядом паперів, оскільки передбачається, що гарантує виконання своїх зобов’язань по випущеними їм облігаціях «усім своїм міццю «(7). У найрозвиненіших країнах вкладення засобів у державні облігації сприймається як щодо безрисковое вкладення. Зазначеним облігаціях також властива високий рівень визначеності. Тобто інвестори знають, що вони мають справу із державою, що це державне управління в більшою мірою стабільною і послідовним І що виникнення несподіванок, які б значно погіршили становище інвесторів, исключаются.

Через надійності і конфесійної визначеності, державні облігації мають також ліквідністю. Їх легко можна продати і придбати на разі потреби, вони без жодних обмежень приймаються як розрахунку чи забезпечення обязательств.

Маючи такими характеристиками, державні облігації, природно, представляють найбільше зацікавлення значних інституційних інвесторів — комерційних і ощадних банків, фінансових компаній, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і виробничих компаній. Зазначені інвестори розпоряджаються великими грошима і тому зацікавлені вкладати в надійні, визначені та ліквідні цінні бумаги.

Разом про те, через наявність знову-таки згаданих вище характеристик, державні облігації є найменш дохідними. Відсоткові ставки по державних облігацій є низькими серед усіх боргових цінних паперів. Однак у певному сенсі програми та цю обставину має перевагу, якщо й інші боргові цінних паперів мають більшою мірою ризикованості, меншою мірою визначеності і може бути більш-менш ліквідними, то встановлення відсотків за ними здійснюється з урахуванням порівняння відмінностей зазначеним вище критеріям між інституційними борговими цінними паперами та державними облігаціями, що випускаються цей самий термін. Отже, відсоткову ставку по державних облігацій виконує крім іншого, також функцію общерыночного показника, з урахуванням якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів, ким би вони не виготовлялися даної стране.

Відсоткові ставки за облігаціями інших емітентів перебувають у прямій залежність від відсоткові ставки за державними облигациям.

Облігації випускаються у вирішенні Кабінету міністрів України Міністерство фінансів, державні цінними паперами і розміщуються серед інвесторів на добровільних засадах. Емісія облігацій ввозяться вигляді записів за рахунками регулярно з термінами їхнього першого звернення від 1 до 12 месяцев.

Первинне розміщення облігацій виробляється шляхом продажу на аукціоні інвесторам — учасникам аукціону. При первинне розміщення облігації продаються на дисконтною основі (за вартістю нижче номінальною) по запропонованим з аукціону цінами (ціна відсікання), але з нижче цін, встановлюваних Міністерство фінансів щодня проведення аукціону. Випуск облігацій вважається що відбувся, якщо первинне розміщення продано певна частка від їх загальної кількості (наприклад, щонайменше 10 відсотків тощо.). Первинні інвестори заслуговують у встановленому законодавством порядку продавати облігації на вторинному ринку цінних паперів через биржи.

Національний банк, як депозитарій, за узгодженням із Міністерство фінансів може продавати на вторинному ринку цінних паперів облігації, не реалізовані при первинне розміщення, протягом терміну їхніх звернення з цінами не нижче цін день проведення аукціону. Уряд зобов’язується сплатити облігації після закінчення ока їх обращения.

Інвестори отримують дохід у вигляді різниці між цінами реалізації (погашення) та ціни придбання облигаций.

У Зверненні облігації можна використовувати первинними власниками при розрахунки товари (роботи, послуги), і навіть виступати предметом заставних зобов’язань. Вичерпавши свої розрахункові функції після проходження встановленого числа передатних підписів, облігації надійдуть у вільне звернення ринку цінних паперів і може купуватися юридичних осіб України й інших держав. Фінансовий ринок дозволяє здійснювати трансформацію державних облігацій в кошти й інші фінансові активы.

Погашення облігацій виробляється Національного банку за номінальною вартості облігацій, збільшеною у сумі відсоткової ставки, встановленої під час випуску облігацій. Міністерство фінансів після закінчення терміну звернення облігацій виділяє потрібні кошти Національному банку.

Розвиток ринку державних цінних паперів має на меті - закріпити позитивні тенденції над стабілізацією грошово-кредитних відносин; розширити безинфляционное покриття дефіциту державного бюджету з допомогою емісії високоліквідних цінних паперів; розвиток вторинного ринку цінних бумаг.

Операції на ринку з колишніми державними цінними паперами виробляються також і управління ліквідністю банківської системы.

Державний кредит формує частина державного внутрішнього боргу. Значна частка державного боргу перед складається з зовнішніх позик, пов’язані з недостатнім розвитком міжнародного кредита.

Список використаної литературы.

1. закон України «Про цінні папери та фондової бирже».

2. закон України «Про інвестиційної деятельности».

3. Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основи інвестування. Пер. з анг. — М.:

Річ, 1997.

4. Інвестиції України. Під ред. С. И. Вакарина (Международ-ный валютний фонд). — До.: «Конкорд», 1996.

5. Мертенс А. В. Інвестиції: Курс лекцій з сучасної фінансової теорії. — До.: Київське інвестиційне агентство, 1997.

6. Пересада А. А. Основи інвестиційної діяльності. — До.: Лібра, 1994.