Платон. 
Федон

Платон. Федон.

Душа і тіло з погляду пізнання істини.

Симмий: філософи насправді бажають померти, отже, зрозуміло, що вони заслуговують такої долі. Сократ: смерть не що інше, як відділення душі від тіла, вірно? А мертвим — це що означає, що тіло, відділене донесхочу, існує саме собі й що душа, відокремлена тіла, — теж як така?

Или, можливо, смерть — це щось інше? Турботи філософа звернені не так на тіло, але повністю — наскільки можна абстрагуватися від власного тіла — на свою душу? Отже, у тому передусім виявляє себе філософ, що звільняє душу від спілкування з тілом в незрівнянно більшою мірою, ніж будь-який більше з людей? — Нині ж поглянемо, як купується здатність мислення. Перешкоджає цьому тіло, чи немає, беручи їх у співучасники філософських розвідок?

Я маю у вигляді ось що. Чи можуть люди скільки-небудь довіряти своєму слуху і зору? Адже навіть поети нескінченно твердять, що ми щось почуємо й не бачимо точно. Але коли ці два тілесних почуття ні точністю, ні ясністю не відрізняються, проте надійні інші, бо всі вони, по-моєму, слабше і від цих двох. Душа найкраще мислить, звісно, коли її тривожить ніщо з про що ми щойно казали, — ні слух, ні зір, ні біль, ні задоволення, коли, розпрощавшись з тілом, вона залишається одна або «майже одна і заходиться до справжньому буття, припинивши і припинивши, наскільки може бути, спілкування з тілом. Прекрасне і добре осягається з допомогою якоїсь іншої тілесного почуття? Маю на увазі сьогодні про речах тієї самої роду — величину, здоров’я, силі, і таке інше — одне слово, у тому, що кожна з цих речей представляє собою зі своєї сутності. То що ж, саме істинне за них виявляємо з допомогою тіла? Вони ж, навпаки, хто людей всього ретельніше і наполегливіше привчить себе розмірковувати про кожної речі, що він досліджує, той всього ближче підійде до її істинному пізнання?

Четыре докази безсмертя душі.

Аргумент перший: взаимопереход протилежностей.

Сократ: уяви собі, наприклад, що засипання І що пробудження від сну їх врівноважує, — ти легко зрозумієш, що наприкінці кінців сказання про Эндимионе була б дурницею і втратила будь-який сенс, адже й все інше також занурилося в сон. І коли усе тільки з'єднувалось, припинивши роз'єднуватися, нас дуже швидко став би за словами Анаксагора: Усі речі були. І як і, друг Кебет, аби всі причетна до життя вмирало, а померши, залишалося б мертвим і знову оживало, — хіба зрозуміло, що наприкінці кінців перевернулося б мертвий життя й б зникла? І якби навіть живе виникала від чогось іншого, та був все-таки вмирало, як можна було б уникнути загальної смерті" й знищення? Воістину є і оживання, і живих з мертвих. Є й душі померлих, й з-поміж них випадає найкраща частка, а поганим — найгірша.

Аргумент другий: знання як пригадування те, що до народження людини.

Сократ: Ми визнаємо, що є щось, зване рівним, — йде мова щодо тому, що колоду буває одно колоді, камінь каменю тощо, та про щось інше, відмінному від цього, — про рівність самому собою. Але як ми беремо це знання? Бачачи рівні собою колоди, чи камінці, або щось, ми через них осягаємо інше, не на них. Щоразу, коли вид однієї речі викликає в тебе думка про інший, або подібна до первою, або несхожої, — це пригадування. Перш ніж розпочати бачити, чути і взагалі відчувати, ми повинні були якимось чином дізнатися про рівному самому собою. Порівняно з тілом душа ближчі один до безвидному, а тіло у порівнянні із душею — до зримому? Коли душа веде дослідження як така, вона ось їде, де всі суто, вічно, невмируще і незмінно, й, оскільки вона близька і на кшталт всього цього, то завжди виявляється разом із, щойно вона сама віч-на-віч із собою і злочини не зустрічає перешкод. Тут настає кінець її блуканням, й у безупинному поєднанні з постійних і незмінним, він і сама виявляє самі властивості.

Аргумент третій: самотождество ідеї (эйдоса) душі.

Душа — це гармонія, а гармонія, цілком залишаючись самої собою, тобто гармонією, ніколи причетна дисгармонії. І душа нічого очікувати причетна порочність, оскільки він залишається достеменно душею. Душа, якщо це гармонія, завжди співає у лад про те, як натягнуті, чи відпущені, чи звучать, чи ще якось розміщені і розташовані складові? Хіба ми погодилися, що душа слід по них і не панує?

Аргумент четвертий: теорія душі як эйдоса життя.

Если безсмертне неуничтожимо, душа неспроможна загинути, коли до неї наблизиться смерть: ж із всього сказаного слід, що вона прийме смерті" й нічого очікувати мертвої! Так само, як і буде четным ні три, ні саме парне, як і буде холодним ні вогонь, ні теплота загинув у вогні! Що, — проте вже, перешкоджає нечетному, — скаже хтось, — не стаючи четным, коли парне наблизиться, — то домовилися — загинути й уступити своє місце четному? І не були б вправі рішуче наполягати, що парне не загине, — адже парне не має неуничтожимостью. Зате якби було визнано, що його неуничтожимо, ми легко відстоювали б свій особливий погляд, під тиском парного парне і трьох рятуються втечею. Оскільки безсмертне неуничтожимо, душа, якщо вона безсмертна, маєш бути у той час і незнищенної. І коли до людині підступає смерть, то смертна його частину, очевидно, вмирає, а безсмертна відходить цілою й неушкодженою, відсторонюючись від смерті.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.