Адміністративне правопорушення

1. СПІЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І КВАЛІФІКАЦІЯ ПРАВОНАРУШЕНИЙ.

2. ДРІБНЕ ХУЛИГАНСТВО.

3. ЗЛІСНЕ НЕПОВИНОВЕНИЕ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Загальна характеристика і кваліфікація правонарушений.

Підставою адміністративної відповідальності ще є адміністративне правопорушення. Виняток, що підтверджують дане правило, можуть передбачатися законодавством. Так деякі правопорушення мають складні правової характер, і він був дисциплінарними і адміністративними. У літературі вони називаються административно-дисциплинарными правопорушеннями. Про неї не можна говорити як про адміністративних в «чистому» вигляді, хоча адміністративна відповідальність й у таких випадках настає за адміністративне правонарушение.

У законодавство поняття адміністративного правопорушення було сформульовано в Основах законодавства Союзу і союзних республік від 23 жовтня 1980 года. З уточненням воно сприйнято КоАП РРФСР. Відповідно до Кодексу адміністративне правопорушення (провина) є посягающее на державний чи суспільний лад, соціалістичну власність, правничий та свободи громадян, на встановлений порядок управління, протиправне, винна, (навмисне чи необережне) дію або бездіяльність, протягом якого законодавством передбачити адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає, якщо правопорушення за своїм характером не тягне у себе відповідно до чинним законодавством кримінальної ответственности.

Це охоплює собою конститутивні ознаки адміністративного правопорушення. Ними є:

а) антиобщественность,.

б) виновность,.

в) карність деяния.

Вихідним в характеристиці зазначених ознак є поняття діяння. Це акт вольового поведінки. Він укладає у собі два аспекти поведінки: дію бездіяльність. Дія є активне невиконання обов’язки, законного вимоги, і навіть порушення заборони (наприклад, порушення прав полювання, неостановке транспортний засіб на вимогу уповноваженого посадової особи ДАІ, і т.д.).

Бездіяльність є пасивне невиконання обов’язки (наприклад, невиконання правил пожежної безпеки, неприйняття землекористувачами методів боротьби з бур’янами тощо.). Часто одні й самі обов’язки можна порушувати як дією, і бездіяльністю (наприклад, порушення правил охорони водних ресурсов).

По соціальної значимості діяння є антигромадських, завдає якихось шкода інтересам громадян, й держави. Яке діяння у межах інституту адміністративної відповідальності ще є антигромадських, визначається законодавством. Отже, не всяке антигромадське діяння має відношення до змісту ознак адміністративного правонарушения.

Протиправність залежить від скоєнні діяння, порушує норми права. Ці норми можуть належати як адміністративного, до деяких інших галузей права. Принципово те, що повне дотримання відповідних норм охороняється заходами адміністративної відповідальності ще. Це, крім адміністративного, може бути норми конституційного, фінансового, громадянського, трудового та інших галузей права. Так, при безбилетном проїзді не виповнюється договір перевезення, при ухилянні від податку — норми фінансового права. Діяння, не що є протиправним, неспроможна утворити адміністративного правопорушення і спричинити адміністративну ответственность.

Винність діяння означає, що його цілком свідомо чи необережно. Наявність провини — обов’язковий ознака адміністративного правопорушення, відсутність провини виключає визнання діяння адміністративним правопорушенням, зокрема, за його формальної протиправності. Наприклад, божевільна громадянин порушує правила, встановлені для пешеходов.

Адміністративна відповідальність за діяння також належить до безумовним ознаками адміністративного правопорушення. Їм визнається тільки те діяння, протягом якого законодавством передбачити адміністративну ответственность.

З одного боку, адміністративне правопорушення — підставу адміністративної відповідальності ще, з іншого, така відповідальність — ознака адміністративного правопорушення, визначальний його юридичну природу. У встановлених законодавством випадках визнання діяння адміністративним правопорушенням потрібна наявність причинного зв’язку між діянням та її несприятливими випливають, у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю, майну, екології тощо. (наприклад, марнотратне витрачання електричної й теплової енергії і т.д.).

Ознаки адміністративного правопорушення слід відрізняти з його юридичного складу. Розуміння цього питання має стільки практичного значення. За наявності всіх ознак може відсутні склад адміністративного правопорушення, що виключає законність притягнення до адміністративної відповідальності ще. Наприклад, порушення правил дорожнього руху обличчям, які досягли 16-річного віку, означає вчинення ним адміністративного правопорушення, але ці обличчя заборонена адміністративної відповідальності ще, бо у його дії немає складу адміністративного правопорушення, оскільки суб'єктом його зізнаються особи, досягли на момент скоєння адміністративного правопорушення шістнадцятирічного возраста.

Розуміння складу адміністративного правопорушення необхідне обмеження адміністративних правопорушень від суміжних (частково які збігаються) в ними злочинів. У законодавстві обмеження їх проводиться саме з юридичним критеріям елементів їх составов.

У законодавстві відсутня поняття складу адміністративного правопорушення, та його змістом обгрунтовується правомірність і сутність самого поняття. Склад адміністративного правопорушення — сукупність закріплених нормативно-правовими актами ознак (елементів), наявність яких може викликати адміністративну ответственность.

А літературі іноді поняття складу адміністративного правопорушення підміняється ознаками адміністративного правопорушення, стверджується, що склад адміністративного правопорушення — «це нормативно закріплена система ознак, з допомогою якої діяння окреслюється адміністративний провина». А ще цілком узгоджується з законодавством. Відповідно до Кодексу РРФСР про адміністративні правопорушення однією з обставин, що виключатимуть провадження у справі про адміністративне правопорушення, є «недосягнення обличчям на даний момент скоєння адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку» (п. 2 ст. 227). Коли ж таки є у вигляді неосудність особи, то ідеться про про їм дії чи бездіяльності (п. 3 ст. 227), а чи не адміністративного правопорушення, бо необхідним його знаком є винність, яка виключається при невменяемости.

Ознаками (елементами) складу адміністративного правопорушення є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктом є відносини, врегульовані нормами правничий та охоронювані заходами адміністративної відповідальності ще. Практично як об'єкт виступають конкретні норми, розпорядження, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми висловлювання конкретних об'єктів можуть бути різні. Наприклад, дрібне хуліганство полягає у зазіхання суспільний порядок, але виражатися він може у вчиненні дій, приблизний перелік яких дано в формулюванні поняття «дрібне хуліганство», викладено у законі. Причому закон безпосередньо не встановлює заборонити вчинення, а робить це через встановлення при цьому адміністративної ответственности.

Об'єктивний бік залежить від дії чи бездіяльності, забороненому адміністративним правом. Як зазначалося, дію або бездіяльність може зазіхати на конкретні суспільні відносини, врегульовані багатьма галузями права (громадянського, трудового, фінансового та інших.). Наявність об'єктивної боку адміністративного правопорушення законодавець у часто ставить за залежність від часу, місця, способу, характеру скоєння діяння, наступивших його шкідливих наслідків, скоєння протиправного діяння у минулому, його систематичності. Зміст об'єктивної боку може охоплювати характер дії чи бездіяльності - неодноразовість, повторність, котре триває нарушение.

Законодавство про адміністративні правопорушення у прямій формі фіксує саме ця елементи змісту об'єктивної боку адміністративного правонарушения.

Неодноразовість однорідної дії чи бездіяльності служить неодмінною умовою визнання його об'єктивної стороною адміністративного правопорушення. Відсутність однорідності виключає можливості його такий характеристики.

Повторність за законодавством про адміністративні правопорушення означає вчинення у тому ж обличчям протягом року однорідної правопорушення, протягом якого його вже піддавалося адміністративному стягненню. Повторність служить обставиною, обтяжуючою відповідальність за адміністративне правопорушення. Повторність необхідно відрізняти від кількаразового правопорушення, кваліфікованого як єдине, а чи не кілька правонарушений.

Які Тривають є дію або бездіяльність, пов’язана з наступним тривалим невиконання обов’язків, покладених на винного законом під загрозою адміністративної відповідальності ще. Протистояння, що адміністративне правопорушення є єдиним незалежно від тривалості дії чи бездействия.

Протистояння, що адміністративне правопорушення слід відрізняти від продолжаемого, під яким на увазі вчинення однією мовою і самі обличчям кількох тотожних правопорушень, за кожна з що їх підлягає адміністративної відповідальності ще. Наприклад, ним бути виготовлення і радіопередавальних пристроїв без дозволу, коли вона скоєно неоднократно.

Суб'єктами адміністративного правопорушення зізнаються: а) фізичні особи; б) организации.

Серед фізичних осіб різняться: а) громадяни; б) інші, дуже відрізняються категорію осіб, визнаних суб'єктами адміністративного правопорушення з урахуванням особливостей їх правового становища, виконуваних професійних, соціальних функцій, стану здоров’я, приналежність до релігійним объединениям.

Для окремих категорій осіб ці чинники обумовлюють додаткові підстави для адміністративної відповідальності ще, й інших — обмеження застосування мер.

До першої групи ставляться посадові особи, водії транспортних засобів, працівники торгівлі, і ін. Так, посадові обличчя на ролі таких зізнаються суб'єктами адміністративних правопорушень, що з недотриманням встановлених правил, забезпечення виконання яких входить у їхні службових обов’язків. У цьому посадові особи підлягають адміністративної відповідальності ще як за власні дії чи бездіяльності, а й підлеглих працівників, що порушують відповідні правила. За інші адміністративні правопорушення вони відповідають загальних основаниях.

До другої групи ставляться військовослужбовці термінової служби, вагітним жінкам, які мають дітей до 12-річного віку, інваліди II і I груп, неповнолітні. Так, до військовиків термінової служби неспроможна застосовуватися за адміністративне правопорушення штраф, до вагітним жінкам неспроможна застосовуватися арешт тощо. Кодекс РРФСР про адміністративні правопорушення загалом формі визначає, що адміністративної відповідальності ще підлягають тверезо мислячі особи, досягли на момент скоєння адміністративного правопорушення 16-річного віку (ст. 13, 20).

У його частині не згадується громадян як суб'єктів адміністративної відповідальності ще, але де вони вочевидь виділяються в статтях його Особливої части.

Відсутній побутовізм і поняття суб'єкта адміністративного правопорушення. З закону випливає необхідність різниці між суб'єктами адміністративної відповідальності ще і адміністративного правопорушення. Не завжди суб'єкт адміністративного правопорушення підлягає адміністративної відповідальності ще. Військовослужбовці за такі правопорушення, зазвичай, підлягають не адміністративної, а дисциплінарну відповідальність. Отже, коло суб'єктів адміністративного правопорушення і коло суб'єктів адміністративної відповідальності ще не совпадают.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення — психічне ставлення суб'єкта до протиправному дії чи бездіяльності та її наслідків. Воно може бути виражено у вигляді наміру чи необережності. Обличчя, скоїла протиправне дію або бездіяльність, у формах, за наявності інших ознак складу правопорушення, визнається винним у його скоєнні. Провина як обов’язковий ознака адміністративного правопорушення передбачена КоАП РРФСР (ст. 10).

Інакше кажучи, це означає також, що «провину є психічне ставлення особи до здійсненого їм протиправному дії чи бездіяльності і можливим їх наслідків. Провина, отже, може з’являтися у вигляді наміру і неосторожности.

Умисне дію або бездіяльність означає, емоційне обличчя скоїла його, розуміло протиправний характер свого дії чи бездіяльності, предвидело його шкідливі наслідки для їхніх чи свідомо допускало наступ цих наслідків (ст. 11 КоАП РСФСР).

Необережне адміністративне правопорушення має місце у разі, коли особа, яка скоїла, предвидело можливість наступу шкідливих наслідків свого дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувало з їхньої запобігання або предвидело можливість настання таких наслідків, але мало й могло їх передбачити (ст. 12 КоАП РСФСР).

У Особливої частини КоАП РРФСР форма провини найчастіше не позначається. Зазвичай більшість їх може бути скоєно у будь-якій її формі. Формулювання низки правопорушень передбачає, що може скоєний лише у формі наміру (дрібне хуліганство, дрібне розкрадання тощо.); в окремих випадках форма провини вказується з текстів статей КоАП РРФСР чи інших законах, які визначають відповідальність свої чи інші адміністративні правонарушения.

Поруч із обов’язковими ознаками суб'єктивної боку, якими є умисел і необережність, може бути факультативні. Останніми зізнаються мотив і чітку мету, оскільки вони тільки в складах вказані, а інших немає. У першому випадку є квалифицирующими ознаками правопорушення, тобто дію або бездіяльність визнається адміністративним правопорушенням, якщо вони скоєно за мотивами та з метою, прямо вказаних у законі. Так, ст. 90 передбачає, зокрема, адміністративну відповідальність самовільне використання у корисливих цілях електричний або теплової енергії. Відсутність корисливої мети виключає можливості визнання відповідного дії адміністративним правонарушением.

Тільки за наявності складу адміністративного правопорушення, обличчя яка скоїла, то, можливо притягнуто до адміністративної відповідальності ще. Теоретично на практиці при виявлення та сутність кваліфікації правопорушень часто виникає запитання про його співвідношенні зі злочином, дисциплінарним проступком.

У літературі висловлені різні точки зору щодо соціально-правовий сутності адміністративного правонарушения:

що є суспільно небезпечними, але з своєму характеру менш суспільно небезпечні, ніж преступления;

б) шкідливими суспільству, але з суспільно опасными;

один адміністративні правопорушення суспільно небезпечні, інші шкідливі, але з суспільно опасными.

Основи законодавства СРСР і союзних республік, а з їх занепадом Кодекс РРФСР про адміністративні правопорушення не містять свідчення про суспільну небезпечність. Отже, з формальної погляду адміністративні правопорушення є протиправними, які мають громадської опасности.

Фактично, адміністративні правопорушення, як і злочини, є суспільно небезпечними, розрізняючи лише з ступеня такий опасности.

По-перше, обидва цих виду правопорушень мають загальний об'єкт зазіхання; по-друге, громадська небезпека визначається не характером одиничного правопорушення, які поширеністю, «массовидностью»; по-третє, громадська небезпека виражається у шкідливості правопорушень. Тому протиставлення суспільної небезпечності і шкідливості необгрунтований. У КК РФ громадська небезпека обгрунтовано зводиться до заподіяння шкоди і творення загрози його заподіяння особистості, суспільству або (див. ст. 14). По-п'яте, постійно іде процес декриміналізації і криміналізації одним і тієї ж за своїм характером правопорушень, що підтверджує принципову соціальну однорідність відповідних правопорушень; по-шосте, якщо адміністративні правопорушення не суспільно небезпечні, то обгрунтована чи державна репресія право їх вчинення; по-сьоме, за деякі адміністративні правопорушення передбачені більш суворі відповідальності, як по багато злочину; в-восьмих, ступінь суспільної небезпечності є основою розмежування злочинів і адміністративних правопорушень взагалі, (зовні подібних) частково які збігаються злочинів і адміністративних правопорушень в особенности.

Окреме питання про юридичні критеріях отграничения зовні подібних злочинів і адміністративних правопорушень. Практична цього залежить від того, що адміністративна відповідальність за правопорушення настає, коли вона за своїм характером не тягнуть у себе відповідність до чинним законодавством кримінальної відповідальності (див. ст. 10 КоАП РСФСР).

Такі юридичні критерії зберігають у кримінальному і адміністративному законодавстві і тому можуть ставитися в об'єкту, об'єктивної боці, суб'єкту і суб'єктивний бік складів відповідних правопорушень. Наприклад, закон визначає, що суб'єктом певних злочинів визнається обличчя, досягла 14-річного віку, адміністративного правопорушення — тільки той, досягли 16-річного віку; порушення правил безпеку руху особами, управляючими транспортними засобами, які спричинили заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження — адміністративне правопорушення, інші ж самі діяння, які спричинили заподіяння тяжкого чи середньої важкості шкоди людині - злочин. Тож визначення характеру правопорушення, його юридичної природи необхідний ретельний з порівняльного аналізу положень законодавства, який встановлює відповідальність право їх совершение.

Адміністративне правопорушення відрізняється від дисциплінарного проступку тим, що остання, за загальним правилом, опосередковується трудовими, службовими відносинами. Нерідко порушення трудових, службовими обов’язками одночасно визнається адміністративним правопорушенням. Такі правопорушення отримали літературі отримав назву «адміністративно-дисциплінарні правопорушення (провини)». Їх суб'єктами не є громадяни, а особи, не які покладено виконання визначених трудових, службових функций.

У законодавстві і тому літературі нерідко говориться щодо порушення податкового, екологічного та іншого законодавства і адекватних їм правопорушення — податкових, екологічних та т.п., як підставах відповідальності (наприклад, екологічної тощо.). однак у цьому випадку допускаються суттєві неточності. Насамперед, коли йдеться щодо порушення тієї чи іншої законодавства, те є у вигляді порушення його лише певних норм, регулюючих або однорідні відносини, або у специфічної сфері. Поняття «порушення» вживається як родове, що охоплює правопорушення, є підставою різним видів юридичної відповідальності - кримінальної, адміністративної, гражданско — правової, дисциплінарної. Отже, по юридичній природі порушення законодавства може бути відповідно злочинними, адміністративними та інші. І це означає, що з допомогою юридичної погляду некоректно виділяти екологічну, податкову тощо. відповідальність.

2. Дрібне хулиганство.

Дрібне хуліганство — адміністративне правопорушення, посягающее суспільний порядок. Вона свідчить про низькою культурі порушника, його егоїзмі, зневазі інтересами суспільства, іншим людям, його оточуючих, про ігнорування правил пристойності і благопристойности.

З об'єктивної боку дрібне хуліганство є дію, порушує суспільний лад та спокій громадян. Такими діями є, зокрема, нецензурну лайку у суспільних місцях і образливе приставання на громадян. Перелік таких дій не вичерпується, що підкреслюється словами статті «й інші действия».

Хуліганство може бути порушений суспільний лад у сфері життя й агентської діяльності громадян виробництві, у побуті, в культурно-просвітніх установах, будь-де перебування людей: тут, в квартирах, у лісі і т.д.

Звичне дрібне хуліганство відбувається за безпосередньої присутності людей, оскільки саме такої ситуації порушнику вдається найбільшою мірою продемонструвати своє неповагу до суспільству. Проте задля наявності складу зазначеного проступку наявність ознаки публічності необов’язково. Дрібне хуліганство буде й у тому випадку, коли обличчя зробило непристойні написи на паркані за відсутності осіб або коли вночі демонстративно порушується спокій сплячих людей.

З суб'єктивної боку дрібне хуліганство характеризується наміром, зазвичай прямим. Обличчя усвідомлює, що його дії є протиправним, воно передбачає, у результаті їх здійснення буде порушено суспільний лад та спокій громадян, і цього хоче. Але такі можливі випадки, коли порушник не цього хоче, але свідомо допускає. У разі дрібне хуліганство відбувається з непрямим наміром. Елементів суб'єктивної боку дрібного хуліганство є мотив задоволення індивідуалістичних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.

Суб'єктом дрібного хуліганства може бути особа, досягла 16 — літнього возраста.

За загальним правилом, як стягнення за дрібне хуліганство слід застосовувати штраф чи виправні роботи у межах, вказаних у справжньої статті. Адміністративний арешт, як у статті, може застосовуватися у випадку, коли з обставинам справи, з урахуванням особистості порушника, застосування штрафу чи виправні роботи визнають недостатнім. Підставою до застосування як стягнення адміністративного арешту є, наприклад, вчинення поруч із дрібним хуліганством іншого серйозного адміністративного правопорушення, відсутність у правопорушника постійного місця проживання, паразитичний спосіб життя, вчинення у минулому хуліганських действий.

Дрібне хуліганство відрізняється від хуліганських дій меншою мірою порушення суспільного ладу, які виражають явне неповагу до суспільству, утворюють склад зазначеного злочину, а чи не адміністративного проступка.

Справи про дрібне хуліганство вправі розглядати народні судді районних (міських) народних судів, начальники органів внутрішніх справ України та їх заступники, а чи не в передбачені законами випадках і комісії у справах про несовершеннолетних.

3. Злісна неповиновение.

Об'єктом зазіхання цього правопорушення є нормальна діяльність державних громадських організацій з охорони суспільного ладу. При злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, військовослужбовця створюються умови, які б порушень громадського порядка.

До працівникам міліції ставляться особи пересічного і керівного складу міліції, котрі перебувають на службі або кадрів органів МВС РФ; до військовиків — особи пересічного, сержантського і офіцерського складу Внутрішніх військ БМВ РФ. Виконуючи обов’язки з охорони суспільного ладу, вони мають право віддавати громадянам і відповідатиме посадових осіб обов’язкові розпорядження й висувати необхідних підтримки правопорядку требования.

Розпорядження працівника міліції, і навіть військовослужбовця можуть бути в вказуванні вимушені проходження визначеними маршрутами (наприклад, під час проведення масових заходів) чи дотримання певних заходів безпеки (наприклад, при закритті руху на окремих напрямах) тощо. Вимога працівника міліції та військовослужбовця, наприклад пред’явити документи, які засвідчують особу, має у цьому контексті за мету припинення чи попередження протиправного поведения.

Злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, військовослужбовця утворює склад правопорушення, передбаченого ст. 165 Кодексу лише тому випадку, коли злісне непокора виявляється лише відмовити від обов’язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень чи вимог працівника міліції чи військовослужбовця, або у непокорі, вираженому в зухвалої формі, що свідчить про виявлення явного неповаги до органів і приватним особам, охороняючим суспільний лад. Отже, розпорядження чи вимоги працівника міліції, військовослужбовця би мало бути кількаразовими й вираженими в наполегливої формі, а відмова порушника від своїх виконання — виявленим у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо.

Винні притягнуто до відповідальності по ст. 165, якщо розпорядження чи вимоги працівника міліції, і навіть військовослужбовця були законними, тобто. заснованими на вказівках законом і віддані чи пред’явлені у виконанні ними обов’язків з охорони суспільного ладу, а зв’язки Польщі з виконанням будь-якої іншої законної діяльності, чи до цим випадків ст. 165 неприменима.

Про перебування працівника міліції, військовослужбовця у виконанні обов’язків з охорони суспільного ладу повинні свідчити наявність встановленої форми одягу, нагрудний знак чи пред’явлення відповідного удостоверения.

Дії винних кваліфікуються по ст. 165, якщо вони було скоєно при предупрждении чи припиненні працівником міліції, військовослужбовцям будь-якого порушення суспільного ладу чи протиправної поведінки. Нерідко злісне непокора слід одним порушенням суспільного ладу, протягом якого згідно із законом передбачити адміністративну чи кримінальної відповідальності. Якщо всі такі дії фактично утворюють елементи одного правопорушення, вони мають кваліфікувати за тією статтею КоАП РФ чи КК, яка передбачає відповідальність за найбільш серйозне зазіхання у складі скоєних виновным.

За сукупністю кількох адміністративних правопорушень подібні діяння повинні кваліфікуватися тоді, коли їх було скоєно різночасно і охоплювалися єдиним наміром. У таких випадках накладення адміністративних стягнень виробляється у відповідність до ст. 36 справжнього Кодекса.

Правопорушення визнається завершеним із моменту надання винним злісного непокори незалежно від цього, вдалося йому цим вопрепятствовать працівникові міліції чи військовику виконати обов’язки з охорони суспільного ладу чи нет.

Злісна непокора слудет відрізняти від опору працівникові міліції, військовику у виконанні цими особами покладених ними обов’язків з охорони суспільного ладу. Опір на відміну злісного непокори завжди виявляється у активному фізичному протидії здійсненню працівником міліції, військовослужбовцям повноважень, якими вони наділені у зв’язку з виконанням обов’язків з охорони суспільного ладу. Ці дії може бути поєднані і з насильством чи загрозою застосування насильства, так само як з примусом працівника міліції чи військовослужбовця через насильство чи загрози застосування насильства до виконання ними явно незаконних действий.

За опір працівникові міліції, і навіть військовику у виконанні цими особами покладених ними оязанностей з охорони суспільного ладу винні притягнуто до кримінальної ответственности.

адміністративної відповідальності за злісне непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, військовослужбовця підлягають особи, досягли на момент скоєння правопорушення 16 — років. Річ про злісну непокору щодо правопорушників віком від 16 до 18 років у відповідності зі ст. 14 Кодексу в руки комісією у справі несовершенолетних не передаются.

З суб'єктивної боку аналізованих правопорушення припускає наявність у винного прямого наміру. Винний усвідомлює, що він робить злісне непокора саме працівникові міліції, військовику, які проводять законну діяльність із охороні суспільного ладу, і прагне надати це злісне неповиновение.

Розгляд справ про злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції чи військовослужбовця відповідно до ст. 202 віднесено до виняткової компетенції районних (міських) народних судів (народних судей).

Список використаної литературы:

1. Конституція РФ, 1993 г.

2. Кодекс про адміністративні правопорушення РСФСР.

3. Матвєєв С.В. Суб'єкти відповідальності скоєння адміністративних правопорушень. Радянське держава й право, 1990 г.

4. Коментар до Кодексу про Адміністративних правопорушення РФ. «Юридична література», Москва, 1995 г.