Овидий, Публій Овідій Назон

Овидий, Публій Овідій Назон

(Publius Ovidius Naso) (43 е. — 17 чи 18 н.е.), римський поет, котрий надав сильне вплив на європейську літературу від Середніх століть донині. Овідій народився г. Сульмон в Апеннінах (нині Сульмона, приблизно 140 км зі сходу Риму), в багатою провінційної сім'ї. Овідій з братом, який був у рік старша, разом навчалися у Римі. Смерть брата, яка уразила їх у віці двадцяти років, справила на Овідія сильне враження. Овідій виявив неабиякі здібності в області риторики і нарешті зайнявся було політикою, проте пристрасть до віршів здобула гору, і Овідій став членом гуртка аристократа Марка Валерія Мессалы. Вергілія йому побачити лише один раз, він був присутній на читанні Горацієм його віршів, обізнаний із Проперцием і Тибуллом і багатьма іншими поетами. Завершивши свою медичну освіту в Афінах, Овідій зробив мандрівку східному Середземномор’ю, у його супроводжував поет Эмилий Макр, та був, провівши кілька місяців на Сицилії, повернулося на Рим, де ввійшов у высокосветское суспільство. Два перших шлюбу Овідія закінчилися розлученням (мабуть, у другому у нього народилася донька), третій не змогло зруйнувати навіть вигнання.

В 8 н.е. імператор Август раптово відправив поета на заслання в Томы (совр. Констанца). Для вигнання було дві причини — «образу честі й помилка». Образа, безсумнівно, варто вбачати в аморальній легкодумство написаної Овідієм поеми Мистецтво любові (Ars amatoria). Ця старанно оброблена дрібничка з’явилася приблизно вісьмома роками раніше, що у нещастю збіглися зі скандалом, разразившимся через подружньої невірності дочки імператора Юлії. Проте гнів Августа (які вже давно вів боротьбу з розбещеністю) вибухнув тільки тоді, як у таку історію виявилася втягнута дочка Юлії, Юлія Молодша. У чому полягала «помилка» поета, залишається загадкою. Тут Овідій лише натяком. Він випадково став свідком чогось недозволеного (і, мабуть, звідси не доніс). Одні дослідники (більшість їх) вважають, що Овідій грав роль довіреної обличчя на любовної зв’язку Юлії, хтось вважає, що він знав про династичних інтриг щоб позбавити Тіберія, сина імператриці Лівії від попереднього шлюбу, прав престолонаслідника.

Овидий перебував на острові Ельба, коли обрушилася біда. Коли якійсь суд мав місце, то проводився він у таємниці. Майно поета був конфісковано, та її улюблену чоловіка проти волі залишилася у Римі, щоб клопотатися про помилування. Віра в відданість дружини та поступово угасавшие сподівання імператорську милість служили Овидию єдиним розрадою в Томах, зубожілому зміцненні, заснованому греками на рубежах варварського світу. Після смерті Августа, що виникла в 14, надії Овідія знову ненадовго ожили, проте ніякого відгуку в наступника імператора, Тіберія, до небожу й названому сину якого Германику він поводився з клопотанням, поет не знайшов. Маючи намір присвятити останньому свої Фасты, Овідій навіть взявся приводити поему до ладу. Насамкінець життя Овідій змирилися долею.

Любовна поэзия

За винятком Метаморфоз і Галиевтики (фрагментарний і, можливо, підроблений трактат про морському рибальстві), написаних гекзаметром, й інші твори Овідія складено елегійним дистихом, які представляють собою чергування рядки гекзаметра і пентаметра. Цей вірш витончені і навіть блискучі, хоча здебільшого виробляють кілька монотонне враження. Цей розмір чудово підходить як жартів, і для любовних переживань, здатний і до передавання риторично форсованих почуттів. Любовні елегії (Amores) спочатку вийшли у п’яти книгах, але прибл. 1 до н.е. Овідій перевидав в трикнижжі, і у цьому виді вони сягнули нас. Більшість цих віршів присвячена любові. Відповідно до римської традицією, цей вірш розвивають чи варіюють сюжетні ходи нової грецької комедії і його латинських продовжувачів (Плавта, Теренция та інших.). Більшість дослідників вважають, що Коринна — вигаданий персонаж. Героїні (Heroides) є скарги міфічних героїнь на залишили їх або змінили їм коханих. Тут виявляються риси подібності з декотрими монологами грецької трагедії, і навіть вплив римських риторичних шкіл. Винахідливість у грі відтінками і алюзіями, очевидно, цінувалася римської аудиторією. Перші п’ятнадцять віршів Героїнь з’явилися до 1 е. Стилістичні особливості останніх шести свідчить про їх понад пізніше походження. Ці в останні шість елегій з'єднані попарно: відповідь героїні прикладений до послання героя. Вони анітрохи не поступаються більш раннім послань, а виникаючі всередині пари колізії роблять їх ще цікавіший. Кошти для догляду за жіночим обличчям (Medicamina faciei femineae), віршований підручник косметики, мабуть, замислювався який писав про кохання автором пародії на який на той час жанр поетичних трактатів на тему. Невдовзі за Героїнями було створено поема Мистецтво любові (Ars amatoria) у трьох піснях. Поема є справжню комедію звичаїв у формі складеного Вчителем любові посібники з залицянню, у якому розповідається у тому, як відшукати коханку і її утримати, і навіть даються аналогічні поради дівчатам. Оскільки тут йшлося про виключно дами півсвіту, згодом Овідій міг посилатися те що формально що його обставина, що він зовсім на заохочував подружньої невірності. Мистецтво кохання з дополняющим його Ліками від любові (Remedia amoris) є блискучим, і навіть найбільш прославленим в в Новий час витвором Овідія.

Метаморфозы і Фасты

Шедевром Овідія стала поема Метаморфози, написана гекзаметром, традиційним розміром епічної поезії. У 15 піснях Метаморфоз (Metamorphoses) розповідається про різноманітних міфічних перетвореннях, починаючи зі створення світу з хаосу і до апофеозу Юлія Цезаря, душа якого, відповідно до поширеному повір'я, переселилася в комету, поява якої збіглося з поховальними іграми у його честь. Оскільки метаморфози однак входять до більшості грецьких міфів, поема перетворилася на звід грецької міфології, а останньої своєї третини вона викладає грецькі і римські історичні легенди. У самому початку автор обіцяє дотримуватися хронологічний лад і в міру можливості дотримується слова. Окремі історії з'єднуються друг з одним хитромудрими переходами, т.ч. складається образ єдиного світу фантазії, підлеглого власної логіці уяви. Усвідомлюючи, що одноманітності слід уникати за будь-яку ціну, Овідій вільно змінює інтонацію і загальнодосяжний спосіб викладу. Ми зустрічаємося тут із романтикою і фарсом, величчю і жахом, приподнятостью почуттів та жахом, риторичними пасажами і полемікою, інтересом до давнини і патріотизмом.

До свого вигнання Овідій завершив Метаморфози, але з встиг їх відредагувати. Він написав також поему Фасты (Fasti) в 6 піснях, присвячену римським старожитностей і легендам, що з датами римського календаря (поема охоплює місяці з січня до червень), який незадовго доти був реформовано Юлієм Цезарем і з поясненнями виставлено у багатьох місцях. Можливо, важливість Фастів як джерела римськими релігійним звичаям перебільшується, оскільки ті відомості в основному містяться та інших джерелах, проте нема сумнівів у тому, під поетичним пером цей досить-таки сухий предмет стає жвавий і привабливим. Фасты, як і Метаморфози, значною мірою просякнуті духом олександрійського вченого і поета 3 в. е. Каллімаха.

Произведения, написане у ссылке

В вигнанні Овідій написав Скорботні елегії (Tristia) і Листи зі Понта (Ex Ponto libri).Он малює докладну і живу картину своїх бід, але тільки краєчком очі дозволяє нам подивитись життя й звичаї мешканців цієї прикордонній фортеці. Ці книжки написані головним чином заради здобуття права нагадати про долю їх автори і викликати щодо нього загальне співчуття, що могла б сприяти його поверненню. Тож у Скорботних елегіях і Листах з Понта постійно варіюється сама й той самий тема, куди часом вплітається лестощі імператору. Друга книга Скорботних елегій менш подобострастна: всю її є довгою апологією, більш проникливої, ніж вправною, тих вчинків, які можуть послужити причиною вигнання. Поема Ібіс (Ibis) — паплюження якогось недруга поета у Римі. Хто це, так само неясно, як у разі Коринны. Першу частина прокльони відрізняє красномовство, друга заповнена складними міфологічними алюзіями. Серед втрачених творів найбільш примітна трагедія Медея, яку звеличували Квинтилиан і Тацит.

Влияние

Мало хто з поетів зрівняється з Овідієм щодо впливу на нащадків. Мода на Овідія вперше виникла ході Відродження 11−12 ст., за доби, яку охрестили Aetas Ovidiana («століттям Овідія»). Поети, виходили з навчальних закладів соборах, наслідували Овидию й у придворних поемах, присвячених прекрасним дамам, й у поетичних посланнях друзям, але й в віршованих перекладеннях Біблії. Приміром, він був улюбленим поетом плодовитого Бальдерика (1046−1130), настоятеля Бургульского монастиря, і навіть бродячих у студентів і менестрелів 12 в. Дехто вдавався до хитроумнейшим ходам, щоб нав’язати Овидию високоморальні мети, і благодатним полем такого близьких Середньовіччя алегоричних тлумачень виявилися передусім Метаморфози. Проте часом наснагу заходило задалеко, й у числі єретиків, восходивших у Парижі на вогнище, були й такі, хто стверджував, що «Господь віщав через Овідія точно як і, як і крізь Августина». Лише за Вергілія Данте посилається частіше, ніж Овідія, і він також — самий згадуваний автор у Чосера, що мав рукопис Метаморфоз, хто був незамінним джерелом відомостей і за міфологією до того часу, поки Бокаччо і інші автори не склали компіляції і за міфологією. У період Відродження Овідій знову став модним. Петрарка і Боккаччо просто напоєні їм, як і і Монтень, і поети Плеяди мови у Франції, і великі письменники Іспанії і Португалії. Шекспір, знайомий із Метаморфозами по стихотворному англійської перекладу Артура Голдинга, багато запозичив звідси, зокрема викладаючи історію Пирама і Фисбы, уставлену в Сон в літню ніч, і пишучи заклинання Просперо в Буре. Самодостатній елегійний дистих Овідія вплинув на завершене А. Попом розвиток англійського героїчного дистиха, насамперед, можливо, завдяки зробленому Крістофером Марло точному, рядок в рядок, перекладу Любовних елегій (1597). Мільтон також багатьом зобов’язаний Овидию, особливо у своїх описах (порівн. Нарцис в Метамарфози III 413−436 і Єва в Загубленому Рай IV 457−469).

После Мільтона і Мольєра, після перекладу Метаморфоз, що вийшла 1717 (Драйден та інших.), інтерес до Овидию почав згасати. Романи доставляли читачеві більш цікаві сюжети, з питань міфології набагато легше було до довіднику, і навіть у області еротики з’явилися більше збуджують твори. Пуритани засуджували Овідія за аморальність, романтикам подобалася його життєва позиція. Овідій поступився Вергілію, потім у зміну латинським авторам прийшли грецькі, і, нарешті, перевагу віддали сучасну літературу.

Список литературы

Овидий. Любовні елегії. Метаморфози. Скорботні елегії. М., 1983.

Моисеева М.М. Осінь Овідія Назона. Історична повість. М., 1983.

Подосинов А. В. Твори Овідія як джерело з історії Східної Європи — й Закавказзя. М., 1985.

Сергеев А.І. Відкрите небо: піти з життя Овідія. СПб, 1992.

Раисмайр До. Останній світ: роман про Овідія з Овидиевым репертуаром. М., 1993.

Публий Овідій Назон. Зібрання творів, тт. 1−2. СПб, 1994.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.