Основные становища концепції перетворення системи фізкультурно-спортивного дітей, підлітків й молоді Росії

Основные становища концепції інтенсивного інноваційного перетворення національної системи фізкультурно-спортивного дітей, підлітків й молоді России.

Заслуженный працівник фізичної культури Російської Федерації, член-кореспондент РАТ, доктор біології, кандидат педагогічних наук, професор В. К. Бальсевич, Російська державна академія фізичної культури, Москва.

Прошедшее наприкінці цього року Засідання Держради за Президента Російської Федерації з повним підставою назвати історичною подією як для сфери фізичної культури та спорту, але й всі сфери культури, освіти, виховання молоді, всіх інфраструктур, які забезпечують формування та збереження фізичного, духовного і морального здоров’я підростаючого і майбутніх поколінь нашої країни.

Благодаря роботі Держради створено вагомий політичного потенціалу для активної стимуляції давно назрілих змін у відношенні нашого суспільства та структурі державної влади до проблемі дітей, підлітків й молоді, розуміння ролі, яку доведеться виконати до вирішення цієї проблеми нашою вітчизняною фізичним і спортивної культурі.

В умовах важливо виробити науково обґрунтовану стратегію формування пріоритетів у виборі головних напрямів діяльності з корінному перетворенню нинішньою катастрофічну ситуацію з станом здоров’я росіян, і підростаючого покоління.

Опираясь на результати проведених нами та інші дослідниками багаторічних наукових пошуків у сфері проблем фізичного виховання, фізичної культури та спорту [1−28] спробую позначити, по крайнього заходу в принциповому плані, основні становища такий стратегії.

1. Метою реформування структури та змісту фізкультурної і спортивної сфер в Російської Федерації є: в гранично стислі терміни — 6−7 років — забезпечити підвищення соціокультурної ефективності сфери фізичного виховання і спорту для дітей і підлітків і спорту найвищих досягнень для молоді.

2. Головним напрямом физкультурноспортивної діяльності в всіх його сферах є формування та вдосконалення фізичного, морального і здоров’я котрі займаються.

3. Змістовної підвалинами підвищення ефективності обов’язкової фізичної дітей, підлітків й молоді є використання прийнятних технологій оздоровчої, кондиційної і спортивної тренування при максимально можливої свободу вибору що займаються виду фізичної активності, її форми, інтенсивності і особисто рівня планованої результативності, при обов’язковості виконання індивідуально певних освітніх стандартів. Науково-технологічна сутність організаційно-методичних інновацій у фізичному вихованні дітей і підлітків полягає у пріоритетною спрямованості змісту педагогічного процесу у загальноосвітньої школі освоєння які навчаються моральних, інтелектуальних, поведінкових, рухових, мобілізаційних, комунікативних, здоровьеформирующих і здоровьесберегающих цінностей фізичної і спортивної культури за механізмом конверсії прийнятних елементів елітної національної та світової культури спортивної підготовки в масове фізичне виховання.

4. Змістовної підвалинами розвитку дитячо-юнацького спорту є досягнення дітьми і підлітками високого рівні здоров’я і базової фізичної підготовленості у системі обов’язкової фізичної виховання, використання високих технологій спортивної підготовки згідно з ритмологическими особливостями вікового розвитку фізичного потенціалу юного спортсмена, використання дедалі більше скоєних методів виявлення і розвитку спортивних талантів та його науково обгрунтованої орієнтації на індивідуально прийнятні види, утримання і режими спортивної підготовки.

5. Змістовної підвалинами розвитку найвищих досягнень є безумовний відмови від допінгових технологій спортивної підготовки, висока наукомістка технологія спортивної тренування за умов безупинного контролю над станом спортсмена з урахуванням якісною і оперативної діагностики фази предутомления, обгрунтування індивідуально адекватних стратегій багаторічної спортивної підготовки, науково обгрунтоване проектування структури змагальній діяльності, пріоритет здоровьесбережения з організацією підготовки спортсмена.

6. Критерієм ефективності діяльності держави і у сфері фізичної і спортивної культури дітей і підлітків є інтенсивний прогрес фізичного і морального здоров’я цієї маленької частини населення Росії взаємопов'язані як першорядної за значимістю чинника підвищення культури та якості життєдіяльності сучасного та проведення майбутніх поколінь нашої країни.

7. Умовами інтенсивного зростання показників морального і здоров’я дітей і підлітків є:

— зрозуміло і безальтернативно виражена політичну волю Президента, уряду і парламенту сконцентрувати інтелектуальні, духовні, матеріальні і фінансові ресурси країни на рішенні практичних завдань будівництва нової національної системи фізкультурно-спортивного виховання здорового підростаючого покоління;

— прискорене створення потужній державній і главою регіональної бюджетно-коммерческой інфраструктури, які забезпечують інтенсивний підвищення якості фізичного виховання і спортивної підготовки значній своїй частині дитячої праці і підліткового населення країни з урахуванням використання сучасних високих освітянських та виховних технологій та швидкого створення необхідною і достатньої матеріально-технічної і науково-технологічної бази системи фізичного виховання і спортивної підготовки учнів загальноосвітніх установ різного типу;

— створення інвестиційних преференцій і правових гарантій до участі вітчизняного й зарубіжного капіталу побудові та розвитку сучасної інфраструктури соціокультурної сфери, і потужної економічної галузі фізичного виховання і спортивної дітей, підлітків й молоді;

— визначення конкретних завдань Минобразованию, Мінздоров'я, Держкомспорту, Госкомнауке, Мінекономіки, Мінфіну, Мін'юсту, Міндруку, Держтелерадіо на прискорену розробку власних окремих цільових програм діяльність у напрямі забезпечення інноваційних перетворень з пріоритетних напрями розвитку фізичної культури та спорту Російської Федерації.

Реализация запропонованої тут концепції, і її пріоритетних напрямів, не може зустріти вельми серйозного опору, а можливо, і сповненого неприйняття у багатьох колах російського суспільства. І цього треба бути готовим тим прогресивно налаштованим громадянам нашої країни, які вже і з зрозумілим нетерпінням очікують не гарних і правильних слів про турботі про підростаюче покоління російського, і про духовне здоров’я нації загалом, а реальних змін у ставлення до цих проблем з боку, від когось залежить дійсне зміна пріоритетів, характеру і інтенсивності організаторської і управлінської діяльності в всіх ланках вертикалі влади й векторів підтримки ініціатив.

Рассмотрим, наприклад, перешкоди, які належить подолати шляхах розвитку нових прогресивних форм організованого фізичного виховання в освітніх установах різного типу, і відомчої приналежності.

Наиболее явні «больових точок «тут такі.

Во-первых, — це правове і фінансовий розв’язання проблеми обов’язкових за всі педагогічним і фізіологічним канонам шести щотижневих навчальних годин, які забезпечують три повноцінних навчально-тренувальних заняття на тиждень.

Во-вторых, — відсутність переважно освітніх закладів матеріально-технічної бази щодо троєкратного збільшення обсягів регламентованої навчально-тренувальної роботи з які навчаються.

В-третьих, — це добре відпрацьовані методи використання тих аргументів чиновниками різного рівня для припинення будь-яких спроб подолати ці «больові точки » .

Между тим, як за результатами наших багаторічних досліджень [2, 3], таке подолання таки можливе, а головне, воно призводить до результатів не порівнянними з витратами здійснення що така інновацій в організованому фізичному вихованні дітей і підлітків.

Об цьому свідчать деякі підсумки проведеного нами вже протягом максимально восьми років масштабного експерименту у шкільництві № 32 р. Сургута [2].

На першому, підготовчому етапі, що тривав вересня 1994 р. до червня 1996 р., поруч із вивченням стану ж проблеми і розробкою варіантів робочих гіпотез вирішувалися завдання добору кадрів, спроможних і готових працювати по-новому. У цей самий час було створено матеріальна база так щодо інноваційних змін у фізичному вихованні учнів школи № 32 р. Сургута. Було підготовлено до проведення навчально-тренувальних занять чотири спортивні зали (зал гімнастики і акробатики, зал художньої гімнастики, два повнорозмірних залу для спортивних ігор). Усі зали мали необхідним основним і допоміжним обладнанням і достатню кількість спортивного інвентарю. З січня 1996 р. почалася роз’яснювальна роботу з учнями 3-х і 5-х класів та їх батьками, з багаторічним педагогічним колективом. Була отримана підтримка ідеї відновлення забезпечення і організації фізичного виховання в школі № 32 із боку Комітету з науці й освіті р. Сургута. А до того періоду був у основному завершено теоретична розробка методологічного і організаційно-методичного аспектів реорганізації фізичного виховання в загальноосвітньої школі з урахуванням ідеї його спортизации. З другого краю етапі дослідження, з 1996 р. по час, проводиться педагогічний експеримент, розробити й подати апробовані програми до різних спортизированных спеціалізацій, розширено їх номенклатура. Суть відновлення форми та змісту фізичного виховання у тому, що які навчаються займаються добровільно обраними ними видами спорту навчально-тренувальних групах спортивної гімнастики, художньої гімнастик, волейболу, баскетболу, настільного тенісу, спортивних єдиноборств, лижного спорту, в групах загальної фізичної підготовки, групах корригирующей гімнастики. Заняття винесені за сітку годин навчального розклади і проводяться 3 рази на тиждень по 2 навчальних години.

Основной і найбільш значимий висновок, якого можна дійти з аналізу результатів експерименту, у тому, що запропонована нову форму організації навчального процесу з предмета «фізична культура «була значно ефективнішою, що нині існуючі зразки організації фізичного виховання в загальноосвітньої школі.

Содержательной передумовою такого укладання є передусім зміну ставлення учнів до предмета «фізична культура », їх висока діяльнісна активність у своїй, зрослий рівень дисципліни на навчально-тренувальних заняттях і, нарешті, значне підвищення рівня фізичної підготовленості, котра, за більшості параметрів істотно перевищила аналогічні показники як контрольних груп, і школярів та школярок аналогічних вікових груп таких країн, як Великобританія, Іспанія, Словаччина, Угорщина, Туреччина (Західна).

Интересен відставлений ефект іншого експерименту, проведеного нами у роки з групою дітей однієї паралелі 3-х класів школи № 59 р. Омська протягом трьох років. 100 дітей займалися 3 рази на тиждень, щомісяця змінюючи вид спорту для занять. Через 14 років їхнього надходження у спортивні школи різною спрямованості 15 учасників цього експерименту стали майстрами спорту міжнародного класу тут і СРСР, членами збірних команд СРСР та Російської Федерації, переможцями і призерами світових воєн і європейських чемпіонатів [3].

Реформирование систем фізичного виховання потрібен з урахуванням довготривалої й наполегливої реалізації швидко і енергійно развертываемых проектів перетворення інфраструктури фізичного виховання і спорту. Як першочергові завдання завданнями у сенсі є проектування спеціалізованих шкільних спортивних споруд сучасного типу, розрахованих використання кількома освітніми установами, розробка й виробництво недорогий дитячій спортивній екіпірування для занять на свіжому повітрі, підготовка і перенавчання кадрів спеціалістів роботи з новим учебно-тренировочным технологіям, розробка системи заохочення інноваційних ініціатив у сфері фізичного і спортивного виховання і підлітків, насамперед регіональному рівнях.

Список литературы

1. Бальсевич В. К. Конверсія високих технологій спортивної підготовки як актуальне напрям вдосконалення фізичного виховання і спорту для всех//Теор. і практ. фіз. культ. 1993, № 4, з. 21 — 23.

2. Бальсевич В. К., Прогонюк Л. Н. Теорія й технологія розвитку інноваційних процесів у фізичному вихованні учнів загальноосвітньої школи // Удосконалення системи фізичного виховання, оздоровлення дітей і учнівської у умовах різноманітних климатогеографических зон. Сургут: Вид-во СурГУ. — 2000. — З. 5 — 7.

3. Бальсевич В. К. Онтокинезиология людини. — М.: Теорія і практика фізичної культури, 2000. — 274 з.

4. Бернштейн Н. А. Нариси з фізіології рухів і фізіології активності. — М.: Медицина. — 1966. — 166 з.

5. Булгакова Н. Ж. Актуальні проблеми наукових досліджень спортивному плаванні (1980 — 1990)//Теор. і практ. фіз. культ. 1997, № 7, з. 56 — 58.

6. Булкин В. А. Педагогічна діагностика як головний чинник управління рухової діяльністю спортсменів: Автореф. докт. діс. Л., 1984. — 44 з.

7. Булкин В. А., Іванова І.В. Оперативна оцінка готовності спортсменів до майбутньої тренувальній деятельности//Теор. і практ. фіз. культ. 1996, № 6, з. 40 — 45.

8. Верхошанский Ю. В. Горизонти наукової теорії та методології спортивної тренировки//Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 7, з. 41−54.

9. Давидов В. В. Теорія навчання. — М.: ИНТОР. 1996. — 544 з.

10. Донськой Д. Д., Дмитрієв С. В. Психосемантические механізми управління руховими діями человека//Теор. і практ. фіз. культ. 1999, № 9, з. 2 — 6.

11. Желєзняк Ю.Д., Хаупшев М. Х. Розвиток точностных рухових дій у юних волейболістів 13 — 16 років із урахуванням індивідуальних особливостей //Теор. і практ. фіз. культ. 1994. № 7, з. 32 -34.

12. Йорданська Ф. А., Юдинцева М. С. Діагностика й диференційована корекція симптомів дезадаптації до навантажень сучасного спорту комплексна система заходів профілактики// Теор. і практ. фіз. культ. 1999, № 1, з. 18−24.

13. Карпеев О. Г. Рухова координація людини у спортивних вправах балістичного типу. — Омськ: СибГАФК, 1998. — 322 з.

14. Кузин В. В., Никитюк Б. А. Нариси теорії та історії інтегративної антропології. — М.: ФОН. 1995. — 174 з.

15. Куликов Л. Управління спортивної тренуванням: системність, адаптація, здоров’я. — М.: ФОН, 1995. — 395 з.

16. Локтєв С.А. Педагогічний і медико-биологический контролю над юними бігунами на середні дистанции//Теор. і практ. фіз. культ. 1994, № 11, з. 11- 14.

17. Лубышева Л. И. Сучасний ціннісний потенціал фізичної культури та спорту шляху його освоєння суспільством, і особистістю // Теор. і практ. фіз. культ. 1997, № 6, з. 10−15.

18. Лысаковский І.Т. Алгоритмизация процесу скоростно-силовой підготовки спортсменів. Монографія. — Омськ: СибГАФК, 1997. — 240 з.

19. Матвєєв Л. П. До дискусії щодо теорії спортивної тренування //Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 7, з. 55 — 61.

20. Никитушкин В. Г., Квашук П. В. Деякі результати дослідження проблеми індивідуалізації підготовки юних спортсменов//Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 10, з. 19 — 22.

21. Озолин Н. Г. Шлях до успіху. — М.: ФиС, 1985. — 111 з.

22. Петровський В. В. Організація спортивної тренування. — Київ: Здоровий «я, 1978. 92 з.

23. Платонов В. М. Загальна теорія підготовки спортсменів в олімпійському спорті. — Київ: Олімпійська література. 1997. — 583 з.

24. Попов Г.І., Ратов І.П. Методологічні підходи до розробки нових психофізичних і психобиомеханических технологий//Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 5, з. 24 — 26.

25. Суздальницкий Р. С., Левандо В. А. Імунологічні аспекти спортивної діяльності // Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 10, з. 43 — 46.

26. Пугач В. П. Теорія й методику юнацького спорту: Учеб. сел. для ИФК. — М.: ФиС, 1987, з. 55 — 68, 84−85, 95 — 98.

27. Шестаков М. П. Управління технічної підготовкою спортсменів з допомогою моделирования//Теор. і практ. фіз. культ. 1998, № 3, з. 51−54.

28. Ширковец Е. А., Шустин Б. М. Співвідношення «стрессор — адаптація «як основа управління процесом тренування //Теор. і практ. фіз. культ. 1999, № 1, з. 28−30.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.