Понятие доказів та його классификация

ЛИГА ВІДРОДЖЕННЯ НАУКИ РОСІЇ МІЖНАРОДНИЙ «ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ «.

Кафедра Кримінального правничий та спеціальних юридичних дисциплин КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА ПО ДИСЦИПЛІНИ: «КАРНИЙ ПРОЦЕС «тема: Поняття доказів та його классификация Студент: Дурасов У. М. Факультет: юридичний Курс: VI Група: 41-ЮЗ Спеціальність: 1 002 146.

Рецензент: Саблін М. С.

Архангельск.

2004 г.

План работы:

Введение

_____________________________________________3−4.

Поняття доказательства_____________________________4−5.

Класифікація доказательств________________________6−24.

По источнику_____________________________________6−18.

Стосовно предмета доказывания____________18−21.

За характером відтворення інформацію про досліджуваному факте_______________________________21−23.

Особисті і речові доказательства_________________23−24.

Від ставлення обвинувачення конкретної особи в преступлении____________________________________24.

Заключение

__________________________________________25.

Список використаних источников____________________26.

Тема «речові докази» є одним із найширших і складних у процесі. За підсумками речові докази будується доведення у справі, правила якого регулюється кримінальнопроцесуальними нормами. Ці правила настільки істотно зачіпають правничий та свободи людини і громадянина, що й принципові основи регулюють норми Конституції Російської Федерації. Стаття 49 Конституції встановлює, що доведення винності у злочині має здійснюватися гаразд, передбаченому Федеральним законом. Обвинувачуваний зобов’язаний доводити свою невинність. Неустранимые сумніви щодо винності особи тлумачаться на користь обвинувачуваного. Відповідно до ст. 50 Конституції під час здійснення правосуддя заборонена використання доказів, отримані з порушенням Федерального закону. З ст. 51 Конституції хто б зобов’язаний свідчити проти себе самої, свого чоловіка і близьких родичів. Норми про доказах і доведенні нерозривно пов’язані з усіма нормами кримінально-процесуального права, визначальними завдання судочинства та її принципи, повноваження державні органи, права, обов’язки, і гарантії прав учасників процесу, порядок виробництва слідчих і судових дій, вимоги, яких мають відповідати рішення, які у кримінальному процесі. У науці про доведенні у процесі використовуються досягнення різних наук, зокрема логіки, психології, криміналістики, судової медицини, психіатрії та інших. Важливу роль розвитку теорії доказів грає вивчення слідчої і судової практики.

Для розкрити злочин, викриття винного, його справедливої покари, і навіть у тому, аби запобігти притягнення до кримінальної відповідальності невинних, під час виробництва в кожному кримінальної справи необхідно правильно з’ясувати всі істотні до розв’язання справи обставини. Завдання кримінального процесу саме може бути виконано тільки тоді ми, коли органи попереднього розслідування і суд встановлять істину у справі. Значення доказів у тому, що й процесуальна форма забезпечує необхідний рівень істинності які у них відомостей. Тільки з допомогою цих явищ (доказів) може бути як попереднє, і судове встановлення провини обличчя на скоєнні злочину. Шляхом дослідження таких у кримінальному процесі встановлюється истина.

Питання встановлення істини розробляє теорія доказів, що є частиною науки кримінального процесу саме і вивчає процес доведення під час виробництва дізнання, попереднього слідства й у суді. Проблемам теорії доказів присвячені чимало досліджень учених. Злочин як суспільно небезпечне діяння відбивається у навколишній світ, залишаючи сліди, як у матеріальних предметах, і у свідомості нашого народу. Використовуючи ці сліди, органи попереднього розслідування і суд з’ясовують обставини скоєння злочину. У цьому пізнання ввозяться встановлених законом формах.

Відбитки злочину на матеріальних об'єктах і у свідомості людей, використовувані для з’ясування обставин злочину під час виробництва у справі гаразд, певному законом, стають доказами. Сам процес пізнання істотних для справи обставин, яке у встановлених законом формах, набуває характеру доведення. У процесі доведення уповноважені те що державні органи влади й посадові особи з участю інших суб'єктів процесу збирають, перевіряють і оцінюють докази у тому, щоб правильно з’ясувати обставини скоєння преступления.

Наукова класифікація доказів має велику навчальний і особливо практичного значення. Її проводять з кількох підставах і становить розгалужену систему. Класифікація сприяє систематизації накопичених знань, необхідною умовою встановлення істини. Розподіл доказів на види полегшує їх збирання й оцінку, дозволяє враховувати їх особливості, але з встановлює переваги одних видів перед другими.

Правильна класифікація доказів можлива буде лише тоді, коли чітко містять поняття докази, виявив усі її боку, розмежовані види джерел доказательств.

1. Поняття доказательства.

Доказами у справі є будь-які відомості про, основі яких суд, прокурор, слідчий, дізнавач гаразд, певному справжнім Кодексом, встановлює наявність або відсутність обставин, які підлягають доведенню під час виробництва у справі, і навіть інші обставини, які мають значення для кримінального дела.

Доказами не є власними силами обставини (фактичні дані), а інформацію про них, які у передбачені законами источниках.

Понятиеобразующие ознаки доказательств:

У доказах утримуватися відомості; Дані - це про обставини, які мають значення для дела;

Дані мали бути зацікавленими зібрані на передбачений законом джерело; Дані втягуються в кримінально-процесуальне доведення у певному законом порядке.

Дані - це зміст докази, інформацію про расследуемом.

(аналізованому і разрешаемом) происшествии.

Свідчення свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, висновок і показання експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових діянь П. Лазаренка та інші документи — це форма доказів; їх прийнято називати процесуальними джерелами відомостей чи джерелами доказів. Отже, доказ є єдність їх процесуальної форми (певний справжнім Кодексом порядок встановлення тих чи інших обставин) і фактичного змісту. Не яке у собі відомостей, причетних до справі, протокол допроса.

(джерело) теж буде доказом, як і які стосуються події відомості оперативно-розшукової, а чи не процесуального характеру. Коли ж інформація, яку спочатку було знаємо з оперативно-розшукових заходи, закріплять у одному з джерел, вказаних у год. 2 ст. 74 КПК РФ, світ з’явитися доказательство1. Встановлений законом перелік джерел відомостей є і розширеному тлумаченню не подлежит.

У Постанові Пленуму Верховного Судна РФ від 29 квітня 1996 р. «Про судовому вироку» (п. 3) роз’яснюється, що, посилаючись вироку на показання допитаних у справі осіб, висновок експерта, протоколи слідчих і судових діянь П. Лазаренка та інші документи, що підтверджують, на думку суду, ті чи інші фактичні обставини, необхідно розкрити їхній вміст. Наприклад, як перерахувати прізвища потерпілих, свідків, а й викласти істота їх показань. З погляду теорії доказів це роз’яснення означає: вищий судовий орган країни орієнтує нижчі суди те що, щоб у вироку не обмежуватися перерахуванням джерел (форми закріплення) відомостей, а й аналізувати зміст доказательств2.

Значення доказів у тому, що й процесуальна форма забезпечує необхідний рівень істинності які у них відомостей. Тільки з допомогою цих явищ (доказів) може бути як попереднє, і судове встановлення провини обличчя на скоєнні злочину. Шляхом дослідження таких у кримінальному процесі встановлюється истина.

2. Класифікація доказательств.

Залежно від підстави класифікації докази поділяються ми такі виды.

2.1. По джерелу, у якому закріплені фактичні дані, докази діляться на:

(Свідчення підозрюваного; Відповідно до ст. 76 КПК РФ, показання підозрюваного — відомості, сообщённые їм у допиті, проведённом під час досудового виробництва. Отже, як джерело докази, ці дані можна отримати лише за проведенні цих слідчих дій, як допит і очна ставка. Свідчення підозрюваного, зафіксовані у протоколах інших слідчих дій (обшуку — про обставини придбання виявлених предметів, накладення арешту на майно — про його належності і т.п.) самостійним джерелом докази є. І тут джерелом докази є протокол слідчої дії, а, по сообщённым даними, за необхідності, підозрюваний може бути допрошен.

Умовою допустимості показань підозрюваного є фіксація в протоколі допиту факту роз’яснення йому його прав.

Відповідно до ч.4 ст. 46 КПК РФ, дача показань — право, а чи не обов’язок підозрюваного. Відмова від давання свідчень не тягне його кримінальної відповідальності і свідчить про його провині. Підозрюваний несе відповідальності за надання явно помилкових свідчень, якщо це пов’язані з явно хибним обвинуваченням іншої особи у скоєнні злочину. Підозрюваний має бути допитаний пізніше 24 годин із моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи (крім випадків, що його місцезнаходження встановлено), або з фактичного задержания.

Предметом показань підозрюваного насамперед є обставини, пов’язані зі своїми проти підозрами. Разом про те, предметом показань підозрюваного є будь-які суттєві обставини, перелічені в ст. 73 КПК РФ.

Свідчення підозрюваного мають самостійного значення. Тому, наступні показання особи, допитаного й інші ролі (наприклад, обвинувачуваного), оцінюються поєднанні з початковими. (Свідчення обвинувачуваного; Свідчення обвинувачуваного — відомості, сообщённые їм у допиті, проведённом під час судового провадження у кримінальної справи чи суде. 1] З отриманням показань обвинувачуваного слід пам’ятати передбачене п.

9 год. 4 ст. 47 КПК РФ право мати побачення з захисником наодинці і конфіденційно, зокрема до першого допиту. Якщо що у справі захисник протягом п’яти днів неспроможна брати участь у виробництві конкретного слідчої дії, а підозрюваний, обвинувачуваний не запрошує іншого захисника і клопочеться про її призначення, то дізнавач, слідчий має право провести дане слідчі дії й без участі захисника, крім наступних случаев:

— підозрюваний, обвинувачуваний є неповнолітнім; - підозрюваний, обвинувачуваний з фізичних чи психічних недоліків неспроможна самостійно здійснювати своє декларація про защиту;

— підозрюваний, обвинувачуваний володіє мовою, у якому ведеться виробництво з карному делу;

— обличчя звинувачують у скоєнні злочину, протягом якого може бути призначена покарання як позбавлення волі терміном понад п’ятнадцяти років, довічне позбавлення волі чи смертна казнь;

— кримінальну справу підлягає розгляду судом з участю присяжних заседателей. 2] Умовою допустимості показань обвинувачуваного є фіксація в протоколі допиту факту роз’яснення йому його прав.

Відповідно до год. 2 ст .173 КПК РФ, дача показань — право, а чи не обов’язок обвинувачуваного. Відмова від давання свідчень не влечёт його кримінальної відповідальності і свідчить про його провині. Інакше обвинувачуваного від давання свідчень, слідчий робить відповідну запис в протоколі допиту. Повторний допит звинувачуваного у до того ж обвинуваченням у разі її відмовитися від давання свідчень першою допиті може проводитися тільки на прохання самого обвинувачуваного. Обвинувачуваний не несе відповідальності за надання явно помилкових свідчень, якщо це пов’язані з явно хибним обвинуваченням іншої особи у вчиненні преступления.

Відмова обвинувачуваного від давання свідчень і дача явно хибних показань що неспроможні також оцінюватися як обставини, негативно що характеризують його личность.

Сообщённые обвинувачуваним припущення, версії, думки щодо пред’явленого обвинувачення, які містять конкретних фактичних даних, немає доказового значення, але можна використовувати для перевірки з оцінкою обставин, опровергающих обвинение.

Обвинувачуваний вправі не обмежуватися показаннями тільки з приводу пред’явленого їй звинувачення. Він може свідчити про будь-яких обставин, переказаних у ст. 73 КПК РФ, і навіть про решту обставин, якщо уряд вважає, що вони теж мають значення для справи (наприклад, про своє взаєминах із потерпілим і свідком, щодо умов свого життя й т.д.).

Дані, які у скаргах, клопотаннях обвинувачуваного, що неспроможні розцінюватися як він показання. По викладеним фактам обвинувачений має бути допитаний. Свідчення обвинувачуваного, як основного учасника події злочину, важливі задля встановлення як об'єктивних обставин, а й суб'єктивної боку злочину. Разом про те, враховуючи природну зацікавленість обвинувачуваного оминути відповідальність, або пом’якшити її, необхідно оцінювати ці свідчення на поєднанні з іншими доказами у справі. Усі показання звинувачуваного у кримінальної справи би мало бути порівняно між собою, а наявні суперечності, наскільки можна, усунуті. Інакше, такі показання обвинувачуваного що неспроможні мати доказательственного значения.

Свідчення обвинувачуваного є найбільш чи найменш достовірними і цінними в оцінці всієї сукупності доказів. Тому, визнання обвинувачуваним свою вину у скоєнні злочину може бути основою обвинувачення лише за підтвердженні його провині сукупністю наявних у справі доказательств. 3].

Це означає, що у випадках. коли є зізнання якого у скоєнні злочину, а й інших доказів його провині немає, кримінальну справу має бути припинено за відсутність події чи складу преступления.

Слід також пам’ятати, що до год. 2 ст. 75 КПК РФ показання підозрюваного, обвинувачуваного, дані під час досудового провадження у кримінальної справи за відсутності захисника, включаючи випадки відмовитися від захисника, і подтверждённые підозрюваним, обвинувачуваним у суді; зізнаються недопустимыми.

(Свідчення потерпілого; Особливе становище потерпілого як жертви й зацікавленого у справі особи, накладає певний відбиток для сприйняття їм події злочину, механізму його розвитку, суб'єктивну оцінку наступивших наслідків. Одночасно, потерпілий нерідко має найбільш повними даними (крім підозрілого й обвинувачуваного) про злочині. Сукупність цих обставин обумовлює особливості оцінки його показаний.

Процесуальний статус потерпілого, як учасника кримінального судочинства із боку обвинувачення, надає додаткові права захисту своїх законних інтересів. Разом про те, порядок отримання свідчень дуже схожий із порядком, передбачених щоб одержати показань свідка. Право потерпілого свідчити узгоджується з обов’язком бути за викликами дізнавача, слідчого, прокурора і навіть правдиві свідчення. Потерпілий несе кримінальну відповідальність відмова від дачі показань і надання явно помилкових свідчень. Потерпілий вправі відмовитися свідчити проти себе, свого чоловіка та інших близьких родичів. За мовчазної згоди потерпілого дати будь-які свідчення повинен бути попередили у тому, що його можна використовувати доказом у справі, зокрема у разі його наступного відмовитися від цих показаний. 4] Предмет показань потерпілого, залежно від конкретного справи, то, можливо значно ширше, ніж показання свідка. Поруч із встановленням обставин, характеризуючих подія злочину (місце, час, спосіб), предметом показань потерпілого є суб'єктивне сприйняття їм ситуації злочину (наприклад, характеру загрози). Велике значення показань потерпілого щодо розміру причинённого злочином шкоди (наприклад, визначення значного шкоди при розкраданнях). За наявності версії про беспомощном стані потерпілого, у його свідченнях може бути відбитий факт усвідомлення характеру і значення скоєних злочинцем дій, причини, якими був надала опору. Інколи справа, коли поведінка потерпілого провокувало, або сприяло скоєння злочину, ці обставини також мають бути відбито у його показаниях.

Свідчення потерпілого повинні оцінюватися нарівні з усіма іншими зібраними у справі доказами не мають будь-яких переваг їх. Професійний, або будь-якій іншій статус особи, визнаного потерпілим у справі важить оцінку даних ним показаний.

Свідчення цих осіб повинні оцінюватися судом нарівні й у поєднанні зі іншими доказами у справі, одержаними у встановленому законом порядку. Сповна ці роз’яснення стосуються й показанням працівників інших правоохоронних і контролюючих органів прокуратури та решти категоріям кримінальних дел. 5].

(Свідчення свідка; Свідчення свідка — відомості, повідомлені їм у допиті, проведеному ході досудового провадження у кримінальної справи чи суде.

Свідок то, можливо допитаний про будь-яких які стосуються кримінальної справи обставин, зокрема стосовно особи обвинувачуваного, потерпілого і «своїх взаєминах із ними іншими свідками. [6] Свідок зобов’язаний бути за викликами дізнавача, слідчого, прокурора і вправі давати явно неправдиві свідчення і відмовитися від дачі показаний.

Не підлягають допиту як свідків: — суддя, присяжний засідатель — про обставини кримінальної справи, котрі почали їм відомі у студентів через участь у виробництві у цій кримінальної справи; - захисник підозрюваного, обвинувачуваного — про обставини, котрі почали йому відомі у студентів через участь у виробництві у цій карному делу;

— адвокат — про обставини, котрі почали йому відомі у через відкликання наданням юридичну допомогу; -священнослужитель — про обставини, котрі почали йому відомими з сповіді; - член Ради Федерації, депутат Державної Думи і їх згоди — про обставини, котрі почали їм відомі у зв’язки України із здійсненням ними своїх полномочий. 7] Свідок вправі відмовитися свідчити проти себе, свого чоловіка та інших близьких родичів. За мовчазної згоди свідка дати будь-які свідчення повинен бути попередили у тому, що його можна використовувати доказом у справі, зокрема у разі його наступного відмовитися від цих показаний.

Свідчення, у яких не зафіксовано час (хоча приблизно), місце, обставини події, про яку йдеться, немає доказательственного значения.

Не мають доказательственного значення показання свідка у частині візуальних оцінок властивостей предметів чи станів людини, які можна вірогідно встановлені спеціальним дослідженням. Разом про те, припустимі показання, хоч і містять оціночні судження, але засновані фаховому досвіді особи, або підтверджувані конкретними фактами.

Неприпустимими є показання потерпілого, свідка, засновані на догадку, припущенні, слуху, і навіть показання свідка, яка може вказати джерело своєї осведомлённости. 8] Що стосується зміни свідком своїх показань, йому має стояти запитання про причини, що спонукали це зробити це. Надалі, ці показання би мало бути перевірені з допомогою інших засобів. Суперечливі показання свідка, у разі неможливості перевірки, що неспроможні служити джерелом доказів. Свідчення співробітника міліції у справі злочині чи адміністративне правопорушення оцінюються які з іншими доказами, одержаними у установленому порядку. Аналогічний підхід діє і за до оцінки показів військовослужбовців внутрішніх войск.

Свідчення осіб, котрі страждають психічні розлади, що неспроможні розглядатися як джерело доказів у делу. 9].

Предметом показань свідка можуть бути будь-які які стосуються кримінальної справи обставини, перелічені в ст. 73 КПК РФ, і навіть інші обставини, мають допоміжне значення. Зокрема, свідок то, можливо допитаний стосовно особи обвинувачуваного, потерпілого, про своє взаєминах із ними іншими свидетелями.

Державний службовець проти неї свідчити щодо інформації, що містить державну, службову або ту охоронювану законом таємницю, лише у з возбуждённым кримінальним справою й інших передбачені законами випадках, письмово попередивши звідси керівника державного органа.

(Укладання та показання експерта; Однією з основні джерела доказів є висновок експерта, тобто. запитання, які формулюються слідчим, судом в постанові призначенні судової експертизи. Відповіді експерта повинні прагнути бути результатом проведённого їм дослідження. Обов’язковою складовою укладання експерта є інформацію про змісті і результатах досліджень із зазначенням застосовуваних методик. Вважають, що дослідження експерт проводить щоб одержати відповідей які є очевидними, тобто. коли для відповіді ці запитання необхідно провести дослідження з допомогою спеціальних знань експерта. Якщо за виробництві судової експертизи експерт встановить обставини, які мають значення для справи, але з повідку їй немає були поставлені питання, він у праві вказати про неї у своєму заключении. 10] Ця обставина також мають значення доказательства.

Експерт дає висновок від імені і несе за дане їм висновок відповідальність. Вона має бути попередили про кримінально відповідальності за надання явно помилкового укладання. Факт попередження необхідно засвідчити підписом експерта в постанові призначенні експертизи у разі, передбачених ч.2 і ч.4 ст. 199 КПК РФ. З іншого боку, представляється, що і раніше підписи експерта у висновку, складеному їм потрібні як як посвідчення проведённого їм дослідження та отриманих результатів (відповідей), але й підтвердження, що він попередили про кримінальної відповідальності за надання явно помилкового заключения. 11].

У гол. 27 КПК РФ встановлено порядок призначення і виробництва судової експертизи. Нехтування від рівня цього порядку (навмисні чи з помилці) призводять до того, що висновок експерта (як воно був важливо у тому випадку) втрачає доказове значення. Ці порушення не можна заповнити допитом експерта. Необхідно призначити і започаткувати експертизу наново — з усіх вимог УПК.

Укладання експерта перестав бути обов’язковим для особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду, проте незгоду його з укладанням має бути умотивовано. Допит експерта може проводитися тільки після дачі їм укладання. КПК РРФСР зберіг правило у тому, що допит експерта може здійснюватися только:

— після дачі експертом письмового заключения;

— з метою роз’яснення чи уточнення даного заключения.

Відповідно до ст. 75 КПК докази, отримані з порушенням вимог справжнього кодексу, є неприпустимими; вони мають юридичної сили. Це становище причетний безпосередньо до такого доведенню як висновок експерта та показання эксперта. 12] (Речові докази; Речовими доказами зізнаються будь-які предметы:

— які були знаряддями злочини, або зберегли у собі сліди преступления;

— куди були спрямовані злочинні действия;

— інші предмети і документи, які можуть слугувати коштів виявлення злочини і встановлення обставин кримінальної справи. [13].

Особливість предметів, як речові докази, передбачає можливість візуальним спостереженням, фіксації їх ознак, що сприяє встановленню обставин, які підлягають доведенню у кримінальній делу.

Тому, не будь-які матеріальні явища можуть в ролі речові докази (наприклад, электроэнергия).

Відповідно до ст. 130 ДК, речі може бути нерухомими і движимыми.

(нерухоме і рухоме майно). Можливість визнання речовими доказами спонукуваних речей, зокрема від грошей і цінних паперів (крім цінних паперів в бездокументарній формі) бракує сомнений.

Складніше з відповіддю, чи можуть визнаватися речовими доказами об'єкти нерухомості? Передусім це теж стосується земельних ділянок, ділянок надр, відособлених водних об'єктів. Оскільки спорудження вказаних об'єктів зізнаються речами і може нести у собі сліди злочину (наприклад, забруднення), є підстави визнані речовими доказами. Разом про те, коли об'єктом злочинного зазіхання не об'єкт нерухомості, а декларація про нього (наприклад, придбання права на земельну ділянку шляхом обману чи зловживаючи довірою), визнання його речовинним доказом буде неправомерно.

Речові докази можуть сприяти встановленню відновлення всього комплексу обставин, переказаних у ст. 73. Передусім це, звісно, обставини, що характеризують подія злочину, але у повною мірою з допомогою речові докази можуть бути обставини, що характеризують особистість винного і мотиви її поведінки, розмір матеріально шкоди, наявність або відсутність обтяжуючих і пом’якшувальних обставин і т.д.

Речові докази, як й інші, повинні відповідати вимогам относимости. 14].

Знаряддя злочину — предмети, якими або за допомогою яких неможливо було скоєно злочин (відмичка, вибухові речовини, ножа і т.д.).

Об'єднує ці предмети те, що ними виконується об'єктивна сторона преступления.

Тож якщо автомашина безпосередньо використовувалася у процесі зазіхання задля досягнення злочинного результату, або для перевезення викраденого (якщо інакше винний було розпорядитися викраденим на власний розсуд) вона є знаряддям преступления.

У справах про екологічних злочинах гармати, з допомогою яких відбувався вилов риби, відстріл звірів, порубка дерев тощо., і навіть що використовувалися у своїй транспортні, зокрема плавучі кошти, належать винним, розглядаються як речові докази декларативності й може бути конфісковано у разі навмисного їх застосування самим осуждённым або його співучасниками як знаряддя скоєння злочину. Предметами, які зберегли у собі сліди злочину, можуть бути одяг зі слідами ушкоджень, крові, замки зі слідами зламування тощо. Якщо слід по будь-яким причин вилучити не можна, речовинним доказом буде копія, отримана з повним дотриманням передбачені законами требований.

Виявлення тих чи інших слідів може призвести до доведенню факту перебування обличчя на конкретному місці, виду використаного гармати й т.д.

Речовинним доказом є також предмети, куди були спрямовані злочинні дії. Зокрема, це предмети, цінності, куплені внаслідок скоєння злочину (викрадені речі, гроші, отримані як тощо.). Кошти, є предметом злочини минулого і вилучені у винного, не в повною мірою відповідають ознаками речові докази. Якщо купюри, монети мають певними індивідуальними ознаками, що дозволяє судити, що вони були, наприклад, викрадено, чи передано у вигляді хабарі (потерпілий назвав номер купюри, у ньому були якісь явні чи приховані написи чи сліди), сумнівів щодо правомірності визнання їх речовинним доказом немає. Якщо ж таких характерних ознак немає, говорити про доказательственном значенні грошових знаків важко. У разі можуть можуть свідчити про розмірі причинённого шкоди. З іншого боку, слід пам’ятати, що у разі повернення речові докази потерпілому на відповідальне збереження, він зберегти в незмінному вигляді до прийняття остаточного рішення щодо делу.

Сповна сказане належить до акцій, облігаціях, іншим цінних паперів. Порядок скоєння дій зі погашення цінних паперів, долучених до діла як речові докази, виплаті із них доходів, з їхньої конвертації, обміну чи інших дій зі ними встановлюється федеральним законом. Сертифікати, що посвідчують право власності на цінних паперів, є речовими доказами, тоді як них внесено механічні чи інші зміни. Справжні сертифікати відповідають вимогам інших документів. До речові докази належить незаконно добута продукція у справі про екологічних злочинах (риба, тварини, порубані дерева). У справах про злочини, що з забрудненням вод, атмосфери, морського середовища, землі, речовими доказами є вилучені з повним дотриманням встановлених правил зразки води, повітря, грунту. Перелік інших предметів й аналізу документів, які можуть слугувати коштів виявлення злочини минулого і встановлення обставин кримінальної справи, дуже сповнений багатоманітністю. До таких предметів ставляться, зокрема, гроші й інші цінності, нажиті злочинним шляхом. У цьому розуміється, що знайдене у винного майно (цінності) придбано за власний кошт, отримані внаслідок скоєння злочину, або від майна, видобутого злочинним шляхом. Разом про те, доведення факту те, що майно нажито злочинним шляхом є обов’язком слідства. Нездатність винного пояснити походження майна не означає доведеність придбання з доходів від злочинної деятельности.

Відповідно до ст. 8 ФЗ «Про оперативно-разыскной діяльності» от.

5.07.1995г., у разі порушення кримінальної справи в самісінький відношенні особи, телефонні й інші переговори якого прослуховуються відповідно до справжнім Федеральним законом, фонограма і паперовий носій записи переговорів передаються слідчому для прилучення до кримінальної справи як речового доказу. Сповна становища цієї статті поширюються на фотознімки, відеозапис, отриманий прибуток у результаті здійснення оперативно-розшукових заходів. Проте, з погляду, паперовий носій записи переговорів, або акти, показували б порядок проведення оперативних заходів і здатні фіксувати отримані результати, скоріш відповідають ознаками інших документів. Фонограма контролю та записи переговорів, осуществлённых відповідно до ст. 186 КПК РФ може прилучається до матеріалів кримінальної справи виходячи з постанови слідчого як речовинне доказ і зберігається в опечатаному вигляді у умовах, що виключатимуть можливість прослуховування і тиражування фонограми сторонніми особами та які забезпечують її збереження й технічну придатність для повторного прослуховування, зокрема у судовому засіданні. Предмети і документи, відповідальні за змістом поняттю речові докази, би мало бути оглянуті і долучено до кримінальної справи як речові докази спеціальною постановою. Нерідко, визначення относимости вилучених предметів до кримінальної справи необхідно проведення експертизи, огляд з участю фахівця, або пізнання. Тільки після цього зазначені предмети зізнаються речовими доказами долучаються до кримінальної справи, що ж виноситься відповідне постановление. 15].

(Протоколи слідчих діянь П. Лазаренка та засідання; Протоколи слідчих діянь П. Лазаренка та протоколи для судових засідань допускаються доказом, якщо вони відповідають потребам, встановленим настоящим.

Кодексом. 16].

Протоколи слідчих дій — письмові акти, у яких слідчий, обличчя, котра здійснює дізнання, прокурор описують (фіксують) порядок виробництва процесуальних дій, виявлені за її виробництві суттєві для даної справи обставини, і навіть викладають заяви осіб, брали участь у слідчому дії. Обов’язковою умовою допустимості протоколів слідчих дій, як джерела доказів, був частиною їхнього відповідність загальним вимогам, переліченим в ст. 164−170 КПК РФ, і навіть вимогам, які висуваються для кожної конкретної слідчого действия.

Перевірка і - оцінка відомостей, які у протоколах слідчих дій, проводиться у разі загальними правилами оцінки доказательств.

Передбачений законом порядок складання протоколів покликаний сприяти отриманню достовірних доказів у справі. У зв’язку з цим, порушення передбаченого порядку, породжує сумнів у достовірності даних і виключає можливості використання у ролі доказательств.

Додатка до протоколів (схеми, стенограми, аудіота відеозаписи, фотознімки) є їхньою невід'ємною складовою частиною і, отже, відомості які у додатках мають таку ж доказательственное значення, як і саме протокол.

Матеріальні об'єкти, вилучені під час виробництва слідчої дії й прилучені до протоколу (сліди чи його зліпки, предмети тощо.), якщо вони сприяють встановленню обставин, які підлягають доведенню, є самостійним джерелом доказів — речовими доказательствами. 17].

(Інші документи. Документи — зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяє її идентифицировать. 18].

Використання терміна «інші документи» виділення їх як самостійного джерела доказів обумовлена тим, що протоколи слідчих діянь П. Лазаренка та засідання відповідають всі вимоги, що ставляться до документам.

Головна відмінність інших документів від протоколів слідчих діянь П. Лазаренка та засідання у цьому, що є підстави складено поза рамками карного процесу не особами, здійснюють кримінальна судопроизводство.

На відміну від речового доказу, що є першоджерелом відомостей про обставини, які підлягають доказыванию.

(зазвичай, ці дані відбиваються механічним шляхом), інші документи є найчастіше похідними доказами (відомостей про обставин, які підлягають доведенню, перед своїм відображенням проходять через свідомість человека).

Інші документи допускаються доказом, якщо викладені у них відомості відповідають вимогам относимости, тобто. мають значення задля встановлення обставин, вказаних у ст. 73 КПК РФ.

Документи може бути вилучено під час проведення слідчих дій (бухгалтерські документи, документи, які засвідчують особу, медичні документи), представлені на запит органів попереднього расследования.

(довідки, характеристики). Документами визнаються, й матеріали дослідчої перевірки (рапорт, акти вилучення, акти ревізії, пояснення й т.п.).

При розслідуванні злочинів, пов’язаних із порушенням певних правил або покладених на винного обов’язків, до матеріалів кримінальної справи би мало бути долучено відповідні інструкції чи виписки із них.

Документи, котрі з території інших держав складено чи засвідчені у відповідній формі компетентним державним органом чи офіційною особою і скріплені гербовою печаткою, приймаються відповідно до умовами договорів (про правову допомогу) біля Росії без будь-якого додаткового посвідчення (легализации).

Особливим виглядом документів є матеріали служебного.

(відомчого) розслідування. Обов’язковою умовою допустимості документів, як докази, служить наявність відомостей про те, як він потрапив у справа (наприклад, супровідне лист, рапорт оперативного працівника, протокол слідчого действия).

У певних випадках, для допустимості відомостей, які у документі, мусить бути дотримана форма, передбачена для документів такого роду (наявність друку, підписи уповноваженого осіб тощо.) Доречне то, можливо прилучили копія документа, але нинішнього разі повинна бути сверена з оригіналом і посвідчено обличчям, який виконує расследование.

Витребовування і потребують доведення конфіденційної комп’ютерної інформації передбачає дотримання положень відповідних нормативних актов.

Документи, які мають ознаками, зазначеними в ч.1 ст. 81, мали бути зацікавленими визнані речовими доказами. Разом про те, при розмежування таких джерел доказів, як речові докази декларативності й інші документи слід пам’ятати таке. Обидва зазначені джерела доказів можуть бути коштів виявлення злочини минулого і встановлення обставин кримінальної справи (п. 3 ч.1 ст. 81 КПК РФ). Проте, документи (як речові докази), мають цим ознакою саме у силу те, що вони служили знаряддями злочини, або зберегли у собі сліди злочину; або ними були спрямовані злочинні дії. Наприклад, документи, які засвідчують особу, є іншими документами. Якщо ці документи, раніше викрадені у потерпілого, знайшли в підозрюваного, або у них є підчистки тощо. — вони зізнаються речовими доказами. І тут, такі документи мали бути зацікавленими оглянуті і долучено до діла як речовинного доказательства. 19].

2.2. Стосовно предмета доведення докази діляться на:

(Прямі - докази, змісту яких відбито хоча один із елементів предмета доведення, хоча одне з обставин, переказаних у ст. 73 КПК РФ.

Свідчення обвинувачуваного, визнає своєї вини і роз’яснював, за якими мотивів, коли, що й за жодних обставин він зробив злочин, є прямим доказом. Прямим доказом є показання у тому, обвинувачуваним наносив удари потерпілому. З використанням прямих доказів завдання лише у встановленні їх достовірності (тобто. треба встановити, промовляє обвинувачуваний, свідок правду), оскільки значення викладених відомостей задля встановлення предмета доведення вочевидь. Для встановлення достовірності докази всі вони має бути розглянуто разом всіх доказів. Ніяких переваг у силі пряме доказ немає, тому неприпустимо вважати «головним» доказом, «царицею» доказів таке пряме доказ, визнанням обвинувачуваним свою вину. Найважливіше відмінна риса прямих доказів у тому, що їх зміст входять самі обставини, підлягають доведенню, як безпосередньої інформації про неї. Обвинувачуваний розповідає у тому, як і готував і робив злочин, свідок — очевидець злочину свідчить про дії обвинувачуваної та потерпілого в останній момент злочини і т. буд. В усіх життєвих такі випадки ми маємо справу з прямими доказами, коли фактичні дані, сообщаемые тими чи інші особами, і безпосередньо свідчить про одне чи кілька обставин, які підлягають доведенню у справі зрештою, які входять у головний факт.

(Непрямі - називаються докази, які є встановленню проміжних (доказательственных) фактів, виходячи з сукупності яких роблять висновок про існування чи неіснуванні обставин, які підлягають доведенню у справі (головного факта).

Опосередковані докази містять інформацію про фактах, що передували, супроводжували чи йшли за які встановлюються за подією і з сукупності яких можна дійти невтішного висновку у тому, чи було подія злочину, винен або винен обвинувачуваний. Так, під час розслідування справи про вбивство виходячи з непрямих доказів (приналежність обвинувачуваному ножа, яким скоєно вбивство, виявлення дома скоєння злочину слідів взуття обвинувачуваного, встановлення неприязних відносин обвинувачуваної та потерпілого та інших фактичних даних) формується висновок слідчого, суду про обвинувачуваним цього злочину. Шлях встановлення обставин справи з допомогою непрямих доказів складніший, аніж за прямих доказах. З допомогою непрямих доказів встановлюються не самі обставини, вказаних у ст. 73 КПК, а лише пов’язані із нею факти, аналіз що у сукупності можуть призвести висновку про існування або існування цих обставин. Наприклад, у справі крадіжці особистої власності обвинувачуваний винним не визнав, але є свідчення свідка, бачив, обвинувачуваним направлявся доречно, де відбулася крадіжка, безпосередньо перед злочином; під час обшуку у помешкання обвинувачуваного знайдено частина викрадених речей, що зафіксовано у протоколі обшуку; у помешкання потерпілого, де відбулася крадіжка, знайдено відбитки пальців обвинувачуваного, що підтверджено протоколом огляду місця події, речовинним доказом і укладанням експерта. Жоден з цих доказів саме не може бути основою виведення у тому, що зробив обвиняемый.

І з них, взяте ізольовано, допускає різні, багатозначні тлумачення у частині відносини її змісту до доказуваним обстоятельствам.

При користуванні прямими доказами задля встановлення які підлягають доведенню обставин досить переконатися у доброякісності їх джерела, переконатися у відповідність її змісту дійсності, щоб дійти невтішного висновку про існування шуканого факту. При користуванні ж непрямими доказами потрібно лише переконатися у доброякісності джерел доказів і достовірності відомостей, їхнім виокремленням їхній вміст, а й проробити складну роботу з формулювання правильних висновків із сукупності цих данных.

Користування непрямими доказами ускладнюється тим, що зв’язок її змісту з підлягають доведенню обставинами не очевидна, а всі вони допускає неоднозначне тлумачення значення її виведення щодо доказуваних обставин. Проте, немає підстав протиставляти прямі й опосередковані докази. Встановлення істини у справі у часто відбувається виходячи з використання коштів і прямих і непрямих доказів, взаємно доповнюють друг друга.

При доведенні з допомогою непрямих доказів треба, по-перше, встановити, достовірні чи відомості, котрі почали відомі слідчим, суду (промовляє свідок правду про наявність неприязних відносин між обвинувачуваним і потерпілим, чи справді на ніж були відбитки пальців обвинувачуваної та т.д.); по-друге, визначити, чи пов’язані які стали відомі зведення з скоєнням злочину обвинувачуваним (наприклад, обвинувачуваний міг стати в неприязних стосунки з потерпілим, але ці не призвело до у себе будь-яких злочинних дій зі її боку; дома злочину виявлено відбитки взуття підозрюваного, але ці означає, що він був у місці злочину, оскільки його взуття міг надіти інший тощо.). Тому, за використанні непрямих доказів важливо встановити як якесь обставина, а й об'єктивну зв’язок цієї обставини з встановлюваними у справі фактами. Форми цьому разі можуть бути різні (зв'язок причинний, просторово-тимчасова, зв’язок відповідники ін.). Маючи непрямими доказами у справі, треба перевірити їх зв’язку з доказуваним обставиною, аби внеможливити випадковий збіг обставин. З наведеної характеристики непрямих доказів випливають такі правила їх використання: а) непрямі докази призводять до достовірним висновків у справі лише своєї сукупності; б) непрямі докази би мало бути об'єктивно пов’язані між собою й доказуваним становищем; в) система (сукупність) непрямих доказів має приводити до такого обгрунтованого висновку, який виключає інше пояснення встановлених обставин, виключає розумні сумнівів у тому, що обставини справи були такі як вони встановлені з урахуванням цих доказів. Опосередковані докази у своїй сукупності можуть бути основою виведення про факти, які входять у предмет доведення. Вони можна використовувати під час перевірки достовірності прямих доказів, заповнювати їх прогалини, вказувати шлях отримання нових доказів. Опосередковані докази не вважається доказами «другого сорти». Ці докази частіше, ніж прямі, зустрічаються під час розслідування і розгляді кримінальних справ якщо їх використанні призводять до достовірним выводам.

2.3. За характером відтворення інформацію про досліджуваному факті докази діляться на: (Початкові - називаються докази, отримані з первоисточника.

Свідок повідомив фактичні даних про подію злочину, винному, інші обставини, що він особисто спостерігав, сприймав з допомогою своїх органів почуттів; слідчий під час огляду місця події знайшов знаряддя скоєння злочину, і це внесене до справи й зберігається за нього; у справі є справжній документ, котра засвідчує певні факти, тощо. буд. В усіх життєвих цьому випадку ми маємо справу з початковими доказами. Інформація у яких інформація про обставини справи зафіксована у самому доказі без будь-яких проміжних звеньев.

Початкові безпосередньо у собі відбивають обставини, які стосуються справі. Початкові і похідні докази різняться залежно від цього, одержують інформацію слідчий, суд із першоджерела цієї інформації, або з «других рук ». Пряме і непрямий доказ може бути як початковою, і похідним. Оскільки «обставина, що стосується справі «не те й теж, як і «обставина, підлягає доведенню ». Інакше вийде, що початковою може лише пряме доказ. Між досліджуваним подією і початковою доказом об'єктивно немає і може бути іншого докази. (Похідні - це такі, які теж відбили у собі встановлювані обставини, але з безпосередньо, а опосередковано, тобто якето інше доказ чи іншого носій інформації, не залучений в кримінальний процес, а проте мав можливість (хоча б теоретично) такого залучення. Похідними називаються докази, містять відомості, отримані з деяких інших, проміжних джерел. Похідні докази — це відомості «через другі руки» (показання свідка про злочині, якого він не спостерігав, а про який йому розповідало інша людина, зліпок, знятий з предмета — речового доказу, копія документи й пр.).

Похідна доказ може містити спотворення, викликані неточностями у передачі отриманої інформації. Воно нерідко менш надійно стосовно того, що, наприклад, обличчя, сообщающее зведення з чужих слів, почувається менш відповідальних точність інформації. Нарешті, похідне доказ, зазвичай, менш змістовно і менше піддається критичної, поглибленої перевірці. З отриманням відомостей з «других рук» обов’язково має бути встановлено першоджерело відомостей (наприклад, очевидець) і допитаний. У цьому враховується, що очевидець події, явища розповідає про неї точніше й повніше, чому він, далі - хтозна про це з розповідям інших. Свідчення очевидця легше піддаються перевірці, тож більш вірогідні. Похідні докази годі було змішувати зі свідченнями свідка чи потерпілого, яка може вказати джерело отриманих сведений.

Якщо неможливо встановити першоджерело даних про якомусь факті, про яку повідомляє допитуваний, то ці дані втрачають значення докази декларативності й повинні прагнути бути відкинуті. «Не можуть бути доказом фактичні дані, сообщаемые свідком, якщо він може вказати джерело своєї поінформованості» (ст. 74 КПК). Така ж правило чи діє у відношенні показань потерпілого. Дані, отримані «за чутками», неможливо знайти перевірені, отже, неможливо знайти використані ролі доказательства.

Типовий приклад початкового докази — показання свідка — очевидця скоєння злочину. Похідним доказом будуть показання особи, якому даний свідок розповідав у тому, що вона бачила дома події. Свідчення свідка, яка сама був відсутній під час проведення злочину, будуть похідним доказом стосовно події злочини минулого і у разі, коли обличчя, від якої він дізнався інформацію, саме показань не давало, приміром, у зв’язку з його смертью.

Прагнення використовувати наскільки можна докази початкові значить, що похідні що неспроможні призвести до достовірним висновків, що це докази «другого сорти». Категоричний заборона використовувати похідні докази може позбавити суд деяких випадках важливих доказів, отриманих з «других рук», коли з першоджерела їх одержати неможливо (наприклад, разі смерті очевидця події). Нерідко вони набувають ключове значення, зокрема, якщо втрачено початкове доказ. З допомогою похідних доказів виявляються й у перевіряються початкові доказательства.

2.4. Залежно від цього, приймало чи свідомість людини що у відображенні на носії доказової інформації, докази діляться на:

(Особисті. До особистим доказам ставляться показання свідка, потерпілого, обвинувачуваного, підозрюваного, протоколи слідчих і судових діянь П. Лазаренка та інші документи, висновок експерта. Спільним щодо різноманітних груп особистих доказів є психічне сприйняття людиною подій і передачі усно чи письмово у мовній чи іншого спеціальної формі відомостей, які мають значення для рішення дела.

(Речові. До речовим доказам можна адресувати речові докази декларативності й частина інших документів (відео-, фото-, аудиодокументы). Це матеріальні об'єкти, які мають властивостями, що відображають обставини злочину за вигляді слідів впливу, зміни, походження та інших. Інформація в матеріальних об'єктах інформація передається над мовної формі, а шляхом безпосереднього сприйняття ознак предмета.

Деякі докази складаються із двох галузей. Одна частина — особиста, інша — речова. Мають ознаками речового докази певні додатку до протоколів слідчих дій (зліпки, відеозапис, фотографії з фототаблиць тощо. п.) й висновків експертів (зазвичай фотографії). Інші докази повністю особисті. Речові докази завжди у меншою мірою спотворюють отобразившиеся ними сліди досліджуваного події. Хоч би яким сумлінним був би суб'єкт, докази, формовані свідомістю, припускають втрату певної кількості відомостей. 2.5. Залежно від ставлення до обвинуваченню конкретної особи у злочині всі докази діляться на:

(Обвинувальні - докази, виходячи з яких встановлюються винність конкретної особи у скоєнні злочину чи обставини, обтяжуючі його відповідальність. Це показання обвинувачуваного, визнав своєї вини, показання свідка у тому, обвинувачуваним робив злочин, показання потерпілого аналогічного забезпечення і т. п. Обвинувальними будуть і речові докази, виходячи з яких з’ясовуються лише обставини, обтяжуючі відповідальність обвинувачуваного. Наприклад, свідок, що дає показання лише у тому, що обвинувачуваний у певне время.

(безпосередньо перед злочином) міг опьянения.

(Виправдувальні - докази, виходячи з яких спростовується обвинувачення обличчя на скоєнні злочину, встановлюються його невинність чи обставини, пом’якшувальні відповідальність. До виправдувальних доказів ставитимуться ті, які є доведенню відсутності події злочину, коли виключається винність як обвинувачуваного, і іншого лица.

Виправдувальними будуть також докази, виходячи з яких спростовується обвинувачення, висунуте проти конкретної особи, встановлюється його невинність, хоча злочин було скоєно. До до їх числа ставляться, зокрема, докази, зараз скоєння злочину обвинувачуваний був у іншому місці (алібі) і, отже, було зробити приписувану йому злочин як исполнителя.

Докази те, що дії обвинувачуваного не містять складу якихось злочинів, також будуть оправдательными.

Виправдувальними будуть усе ті докази, виходячи з яких встановлюються обставини, пом’якшувальні відповідальність обвинувачуваного, як перелічені у законі, і дають підставу суду пом’якшити міру покарання залежність від обставин цієї справи й особистості обвинувачуваного (ст. 38.

УК).

Укладання З’ясування істотних для справи обставин шляхом безпосереднього їх знання з кримінальному процесі має дуже обмежені межі. Іноді можна безпосередньо спостерігати завданий злочином збитки, збережені продукти злочинну діяльність, обстановку, у якій відбувалося злочинне діяння. Але саме злочин ні слідчий, ні суд, у виробництві яких міститься справа, сприймати безпосередньо що неспроможні. Тому докази є необхідними коштами встановлення істини у кримінальній делу.

У науці, і практиці віддавна вироблені певні правила, з урахуванням які слід досліджувати кожне доказ у тому чи іншого класифікаційної группе.

Оскільки докази мають багатьма властивостями і ознаками, класифікація їх можлива різноманітні підставах. Вони може бути класифіковані залежно від цього, з якого джерела отримані фактичні дані, чи належать отримані відомості до обставин, які входять у предмет доведення, або до іншим, які підтверджують чи заперечують ці обставини. Кожне доказ за цими ознаками може стосуватися до тій чи іншій групі. Це означає, що, досліджуючи доказ, слід враховувати, чи отримане воно з «перших рук» чи треба встановити першоджерело відомостей, як і зв’язок сообщаемого про те, що треба встановити, чи є інформацію про своєму характеру обвинувальними чи виправдувальними. Докази класифікуються на особисті та речові, обвинувальні і виправдувальні, початкові і похідні, прямі й опосередковані. Використання ознак, належних у основу класифікації доказів і керував збирання, перевірки з оцінкою кожного виду доказів, сприяє формуванню достовірних висновків у справі, як під час попереднього розслідування, і у судовому разбирательстве.

Список використаних источников.

Нормативні акты:

Конституція Російської Федерації: Офіційний текст за станом 1 лютого 2000 р. — СПб.: Издат. Будинок А. Громова, 2000. Кримінально-процесуальний Кодекс Російської Федерації.- М.: Юрайт -М, 2002.

ФЗ «Про оперативно-разыскной діяльності» від 5.07.1995г. Постанова Пленуму Верховного Судна Російської Федерації від 8 декабря.

1999 р. № 84.

Наукова і навчальну літературу: 1. «Коментар до Кримінально-процесуального Кодексу Російської Федерації»; Під общ. ред. У. У. Мозякова; 2-ге вид., перераб. і доп.- М.: «Издательство.

«Іспит XXI». 2. «Кримінальний процес»; А. П. Рыжаков; 2-ге вид.; М.; Видавництво «Норма»;

2003 г.

———————————;

1 «Кримінальний процес»; А. П. Рыжаков; М.; 2003; з. 214.

2 «Кримінальний процес»; А. П. Рыжаков; М.; 2003; з. 215.

[1] ч.1 ст. 77 КПК РФ.

[2] ч.1 ст. 51 КПК РФ.

[3] ч.2 ст. 77 КПК РФ.

[4] п. 3 ч.2 ст. 42 [5]"Комментарий до Кримінально-процесуального Кодексу Російської Федерації"; під общ. ред. У. У. Мозякова. — 2-ге вид., перераб. і доп.- М.:

«Видавництво «Іспит XXI», 2002. с.192−194.

[6] ст. 79 КПК РФ.

[7] ч.3 ст. 56 КПК РФ.

[8] ст. 75 КПК РФ.

[9]"Комментарий до Кримінально-процесуального Кодексу Российской.

Федерации"; Под общ. ред. У. У. Мозякова; 2-ге вид., перераб. і доп.- М.:

«Видавництво «Іспит XXI», 2002. с.194−195.

[10] ч.2 ст. 205 КПК РФ.

[11] п. 5 ч.1 ст. 204 КПК РФ. [12]"Комментарий до Кримінально-процесуального Кодексу Російської Федерации";

Під общ. ред. У .У. Мозякова. — 2-ге вид., перераб. і доп.- М.:

«Видавництво «Іспит XXI», 2002. с.195−197.

[13] ч.1 ст. 81 КПК РФ. [14]"Комментарий до Кримінально-процесуального Кодексу Російської Федерації"; Під общ. ред. В. В. Мозякова. — 2-ге вид., перераб. і доп.- М.: «Издательство.

«Іспит XXI», 2002. с.197−198. [15]"Комментарий до Кримінально-процесуального Кодексу Російської Федерації"; Під общ.ред. В. В. Мозякова. — 2-ге вид., перераб. і доп.- М.: «Издательство.

«Іспит XXI», 2002. с.199−200.

[16] ч.1 ст. 83 КПК РФ. [17]"Комментарий до Кримінально-процесуального Кодексу Російської Федерації"; Під общ.ред. В. В. Мозякова. — 2-ге вид., перераб. і доп.- М.: «Издательство.

«Іспит XXI», 2002. с.206−207. [18] Федеральний закон «Про інформацію, інформатизації і захист інформації, 1995 р., цит. по Коментар до Кримінально-процесуального Кодексу Российской.

Федерації. Під общ.ред. В. В. Мозякова. — 2-ге вид., перераб. і доп.- М.:

«Видавництво «Іспит XXI», 2002. с. 207. [19] Коментар до Кримінально-процесуального Кодексу Російської Федерации.

Під общ.ред. В. В. Мозякова; 2-ге вид., перераб. і доп.- М.: «Издательство.

«Іспит XXI», 2002. с.207−209.