Сутність правової категорії «зайнятість населення»

Сутність правової категорії «зайнятість населення»

І. Пірон

" Зайнятість населення" є доволі складним науковим поняттям, яке протягом тривалого часу було предметом глибоких наукових досліджень в багатьох галузях науки: права, філософії, соціології, політології, тощо. Базуючись на різних законах розвитку планетарного життя, природи та людського буття, науковці вивчають його з різних позицій та поглядів. У широкому розумінні зайнятість населення має досить велику різноманітність. По-перше, зайнятість населення є поняттям правовим, оскільки регулюється нормами права. По-друге, воно є поняттям економічним, оскільки формується на основі економічних законів. По-третє, воно є поняттям гуманітарним, оскільки за його допомогою працівники забезпечують собі здобуття засобів до існування. И, нарешті, воно є поняттям соціальним, оскільки за його допомогою людям забезпечуються соціальні гарантії по старості, на випадок хвороби або безробіття. Крім того, як зазначає В.І. Прокопенко, зайнятість населення забезпечує розвиток здібностей і особистості людини [1]. Розвиваючи думку про економічну природу зайнятості населення, варто зазначити, що зайнятість — це задоволення потреб працездатного населення у сфері суспільної та індивідуальної праці. Як вважає А. Ананьев, воно є своєрідним «індикатором економічного здоров’я суспільства, в якому безпосередньо відображаються соціально-економічні процеси, які відбуваються в країні» .

Зайнятість населення має важливе міжнародне політико-правове значення, яке полягає у визнанні світовою спільнотою безперечного права кожної людини на «працю, на вільний вибір праці, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття» [3].

Дослідженням окремих проблем зайнятості населення займалися сучасні вчені, зокрема: А. Ананьев, А.Ю. Бабаскін, М. Д. Бойко, С. Вегера, А. К. Гаврилина, С. М. Злубко, А. С. Пашков, В.І. Прокопенко, Н. Юрчак. Результати їх наукових досліджень опубліковані переважно у підручниках та навчальних посібниках. Різним аспектам зайнятості населення останнім часом присвятили свої дисертації А.Ю. Бабаскін, Н. В. Ушенко та інші дослідники [4]. Аналіз праць зазначених авторів дає можливість відокремити малодосліджену, але дуже важливу категорію поняття «зайнятість населення» — правову, яка потребує подальшого наукового дослідження та розробки. Реалізуючи це завдання, маємо за мету, насамперед, визначити та дослідити особливості правової категорії «зайнятість населення», її сутність, а також правові норми галузей права, що регулюють цей процес.

Серед всього цього різноманіття складових, притаманних поняттю зайнятості населення, головними є правова та економічна складові, які тісно пов’язані одна з одною. Цей зв’язок обумовлений перш за все тим, що зайнятість населення, як соціально — економічна категорія (явище), формується відповідними економічними законами та регулюється відповідними правовими нормами, які відображають сучасні економічні та правові умови життя українського суспільства. Правові норми, що регулюють зайнятість населення, визначають його правову сутність. Правове регулювання зайнятості населення в сучасній Україні здійснюється шляхом реалізації державної політики у цій сфері за допомогою відповідного правового механізму, який існує у державі. Наявність в правовому механізмі регулювання зайнятості населення законодавчо-нормативних, соціальних та організаційно — адміністративних складових має велике значення для успішного вирішення існуючих у цій сфері актуальних питань [5].

Основу державної політики у сфері правового регулювання зайнятості формує Конституція України. Вона визнає право кожного громадянина на працю; право кожного громадянина заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується; право на відповідні, безпечні та здорові умови праці; право на таку заробітну плату, яка визначена законом; право на захист від безробіття; право на захист від незаконного звільнення, а також право на своєчасне отримання винагороди за свою працю [6]. Ця політика зайнятості здійснюється шляхом:

) забезпечення усім громадянам рівних можливостей в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професіональної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії;

• б) забезпечення ефективної зайнятості громадян шляхом запобігання безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• в) координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
• г) взаємодії органів державної управління з професійними спілками, асоціаціями (спілками) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення; д) сприянню розвитку міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, у тому числі громадян України за кордоном та іноземних громадян в України [7].

Механізм правового регулювання зайнятості населення визначається двома складовими. По-перше, це механізм державного правового регулювання зайнятості населення, по-друге, це механізм міжнародного правового регулювання зайнятості населення.

Механізм державного правового регулювання зайнятості населення формується на основі соціально-правових норм Закону України «Про зайнятість громадян» від 01.03.1991 року, Кодексу Законів України про працю від 10.12.1971 року, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року, Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991 року та іншими нормативно-правовими актами, які визначають правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю, яка визначена в нашій державі найвищою соціальною цінністю, незалежно від сфери її застосування. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності; стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва; надання своїм громадянам можливості вільно обирати для себе види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і таки, які не пов’язані з виконанням оплачуваної роботи; надання своїм громадянам права вільно обирати для себе професію, вид діяльності та місце роботи відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб. Створюючи умови для повного здійснення громадянами права на працю, держава передбачає реалізацію заходів інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності працівників, створення нових технологій та заохочення підприємництва, а також проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін, якості й розподілу робочої сили та вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю [7].

Механізм міжнародного правового регулювання зайнятості населення формується на основі соціально-правових норм, які покладені в основу таких документів, як Конвенція МОП № 44 «Про допомогу особам, що є безробітними з незалежних від них причин» (1934 р.), Конвенція МОП № 168 «Про сприяння зайнятості та захист від безробіття» (1988 р.), Конвенція МОП № 175 «Про неповний робочий час» (1994 р.), Конвенція МОП № 194 «Про неповний робочий час» (1994 р.) та багато інших.

Слід зазначити, що наявність державної політики та відповідного механізму правового регулювання зайнятості населення не є достатнім для оптимального вирішення існуючих у цієї сфері проблем. Як справедливо зазначає В.І. Прокопенко, «Закон … захищає, але не рятує від безробіття» [8]. Конкретним підтвердженням правдивості цього ствердження є ситуація, яка склалася на сьогодні у сфері зайнятості в Україні та у всьому світі внаслідок світової фінансової кризи, результатом якої є масове звільнення робітників та формування великої армії безробітних. Це негативне явище свідчить про те, що на сьогоднішній день спроможність ринка праці, і, відповідно, зайнятості населення до самостійного регулювання не достатньо велика. Це обумовлює необхідність використання серйозних елементів державного втручання у цю сферу для максимального забезпечення зайнятості населення, як одного з головних факторів стабільності суспільства та одного з важливіших процесів його соціально-економічного розвитку.

Зайнятість населення, як правова категорія, є похідною від зайнятості населення усіх інших категорій (економічної, соціальної, гуманітарної і таке інше). Тобто, якщо розглядати саму природу зайнятості населення як правову категорію, то слід зазначити, що вона є наслідком трансформації зайнятості населення усіх інших категорій. Ця трансформація відбувається завдяки поєднанню зайнятості населення, як категорії соціально-економічної, з певними правовими елементами та надання їй певної правової форми.

Внаслідок такого поєднання виникають певні правові відносини, на яких базуються процес реалізації прав громадян у сфері зайнятості. Забезпечення зайнятості населення та практична реалізація права громадян, наприклад, на працю, на соціальний захист, на захист від безробіття і таке інше, починає здійснюватись саме з моменту виникнення відповідних правовідносин, тобто, з моменту здійснення особою — суб'єктом (учасником) процесу зайнятості - певних юридичних дій, на основі яких формуються відповідні правові відношення. Ці правовідносини регулюються нормами різних галузей права: трудового, адміністративного, соціального забезпечення, фінансового та іншими. Слід зазначити, а разом з тим погодитись з Бабаскіним А.Ю., що домінуючі позиції тут належать нормам трудового та адміністративного права. З позиції застосування у правовому регулюванні зайнятості населення правових норм різних галузей права, можна констатувати, що зайнятість населення, як правова категорія, регулюється нормами законодавства, яке за своєю природою є універсальним, за методом правового регулювання є комплексним, а за об'єктом правового регулювання — багатогалузевим.

Серед науковців — правників поширеною є думка про те, що сутність зайнятості населення, як правова категорія, слід розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні цього поняття. Так, О. С. Пашков вважає, що поняття «зайнятість населення» у широкому розумінні слід розглядати як будь-яку діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб і як таку, що не суперечить законодавству; у вузькому розумінні - як трудову діяльність за договором найму або за іншими підставами, що приносить регулярний дохід [9]. На перший погляд і перше, і друге твердження є цікавим і відповідають дійсності. Разом з тим, якщо більш детально їх розглянути, то виникають деякі питання. Наприклад, в формулюванні О. С. Пашковим поняття «зайнятість населення» у широкому розумінні відсутня важлива складова, сутність якої полягає у тому, що будь — яка діяльність людини має бути пов’язана не тільки із задоволенням особистих та суспільних потреб, а, як правило, приносити їй дохід у грошовій або інший формі. Це правило людського буття, в основі якого лежать перевірені життям економічні закони. Адже відомо, що трудова діяльність може бути ефективною та корисною як для суспільства, так і для особистості тільки тоді, коли вона, як правило, приносить дохід. Позитивним у позиції О. С. Пашкова є твердження про те, що вся ця діяльність має здійснюватись у рамках існуючого законодавства. У вузькому розумінні поняття зайнятості населення, на думку О. С. Пашкова, працівник обов’язково має отримувати за трудову діяльність за наймом або іншими підставами регулярний дохід. Але він не бере до уваги іншу важливу складову зайнятості - законність здійснення населенням трудової діяльності.

А.Ю. Бабаскін та Н. М. Хуторян у визначенні поняття «зайнятості населення» дотримуються позиції українського законодавця [10], який в Законі України «Про зайнятість громадян» від 01.03.1991 року сформулював його наступним чином (ст. 1, п.1): «Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі» [7]. Такої ж думки дотримуються М. Д. Бойко [11] та В.І. Прокопенко, хоча останній в цьому відношенні зазначає, що громадяни можуть вільно обирати види діяльності за умови, що вони не заборонені законодавством [1, с. 180]. Така «спільність» або «схожість» думок вчених-юристів з приводу визначення поняття «зайнятість населення» полягає в тому, що більшість з них, як зазначено вище, стоять на позиціях національного законодавця. А він в визначенні поняття «зайнятість» не врахував актуальну та важливу особливість, яка полягає у тому, що будь-яка зайнятість (діяльність) громадян має обов’язково здійснюватись в рамках існуючого законодавства. У даному випадку і теоретики, і законодавці не звернули увагу на цю важливу особливість, не зважаючи на те, що вона має велике значення для побудови правової держави. Аналізуючи позицію науковців-теоретиків у цьому відношенні, а також визначення поняття «зайнятість населення» нашим національним законодавцем можна дійти до висновку, що формулювання зайнятості населення в їх варіанті відображає лише його економічну складову, суть якої зводиться до того, що зайнятість населення — це задоволення потреб працездатного населення у сфері суспільної та індивідуальної праці. Правова сутність поняття «зайнятість населення» полягає саме в тому, що зайнятість має здійснюватися в рамках існуючого законодавства та регулюватися його правовими нормами. зайнятість правовий праця безробіття Законодавець Російської Федерації врахував цю важливу особливість і в Законі Росії «Про зайнятість населення» від 19 квітня 1991 року зайнятість населення визначив як діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, які не суперечать законодавству Російської Федерації і яка приносить, як правило, їм заробіток, трудовий дохід [12]. Як бачимо, законодавець Російської Федерації, на відміну від законодавця українського, стоїть на більш «законних» позиціях, вважаючи, що будь-яка діяльність населення має здійснюватися таким чином, щоб вона не суперечила існуючому законодавству. Ця позиція абсолютно відповідає сучасним прогресивним поглядам юристів (як теоретиків, так і практиків) на принципи побудови правової держави.

Слід зазначити, що держави — учасники СНД також віддають перевагу саме такому визначенню зайнятості населення, в якому присутній той самий важливий аспект. Модельний закон про зайнятість населення, який був прийнятий на тринадцятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД 3 квітня 1999 року (постанова № 13−6) визначає зайнятість як діяльність громадян, яка пов’язана з задоволенням особистих та суспільних потреб, що не суперечить законодавству держав і, як правило, приносить їм заробіток, трудовий дохід [13].

Отже, поняття «зайнятості населення», як правова категорія, в обов’язковому порядку має містити дві основні складові: по-перше, це діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі; по-друге, це діяльність громадян, яка в обов’язковому порядку має здійснюватись у рамках існуючого законодавства. Адже будь — яка діяльність (зайнятість) громадян може задовольнити особисті і особливо суспільні потреби тільки у випадку, коли вона здійснюється в рамках існуючого правового поля (хоча, якщо говорити про задоволення особистих потреб, то в житті можуть бути виключення). В іншому випадку така діяльність набуває статусу незаконної (протизаконної) і переслідується законом.

На підставі вищенаведеного можна визначити, що для зайнятості населення, як правової категорії, притаманні наступні особливості:

по-перше, вона будується на основі правових та організаційних норм, сукупність яких формує оптимальну модель забезпечення реалізації права громадян на працю, соціальні гарантії та захист від безробіття;

по-друге, вона регулюється нормами різних галузей права, серед яких головним є трудове право;

по-третє, законодавство, яке регулює зайнятість населення, є універсальним, комплексним та багатогалузевим;

по-четверте, забезпечення занятості населення та реалізація прав громадян на працю, соціальні гарантії та захист від безробіття здійснюється відповідними державними установами та спеціальними органами управління та контролю, які спеціально створені для цієї мети відповідно до законодавства України;

по-п'яте, за порушення законодавства України про зайнятість населення передбачена юридична відповідальність.

Таким чином, можна зазначити, що сутність правової категорії «зайнятість населення», полягає у правовому регулюванні відповідних дій та виникаючих на їх основі відповідних відносин, пов’язаних з реалізацією громадянами права на працю, соціальний захист та захист від безробіття. Суб'єктами цих дій та правовідносин виступають, з одного боку, громадяни, з іншого — роботодавці та державні органи управління. Правове регулювання здійснюється певною системою правових норм, до якої відносяться норми різних галузей права, головою серед яких є трудове.

Література:

• 1. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. — Х.: «Консум», 2000. — 180 с.
• 2. Ананьев А. Новые процессы в занятости населения. Экономист, № 1, 1995. — 22 с.
• 3. Загальна Декларація прав людини 10 грудня 1948 року. Офіційний вісник України від 15.12.2008 р. — 2008 р., № 93. — 89 с., ст. 23.
• 4. Ушенко Н. В. Зайнятість населення та вдосконалення економічного механізму ії державного регулювання в ринкових умовах: Автореф. дис. …к.е.н.: 08.02.03 / Науково-дослідний інститут міністерства економіки та з питань євроінтеграції України. — К., 2003;
• 5. Бабаскін А.Ю. Актуальні проблеми правового регулювання зайнятості населення в Україні: Автореф. дис. …к.ю.н.: 12.00.05 / НАН України. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 1996.
• 6. Ушенко Н. В. Зайнятість населення та вдосконалення економічного механізму ії державного регулювання в ринкових умовах 2003 року. Дисертація к.е.н., спец. 08.02.03. Науково-дослідний інститут міністерства економіки та з питань євроінтеграції України. — К., 2003. — 17 с.
• 7. Конституція України від 28.06.1996 р., ст. 43. Відомості Верховної Ради, 1996, № 30, ст. 141
• 8. Закон України «Про зайнятість громадян» від 01.03.1991 року, № 803-ХІІ. Відомості Верховної Ради, 1991, № 14, ст. 170.
• 9. Прокопенко В.І. Трудове право: курс лекцій. — К.: «Вентурі», 1996. — 213 с.
• 10. Трудовое право Росии: учебник. Под редакцией А. С. Пашкова. СПб. 1994. — 237 с.
• 11. Юридична енциклопедія. т.2. — К., «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана", 1999. — 467 с.
• 12. Бойко М. Д. Трудове право України: навчальний посібник. — К.: «Олан», 2002. — 89 с.
• 13. Закон Російської Федерації «О занятости населения» від 19.04.1991р., № 1032−1. Ведомости Съезда народних депутатов и Верховного Совета РСФСР, 1991, № 18, ст. 565.
• 14. Модельний закон про зайнятість населення. Постанова № 13−6 пленарного засідання Міжпарламентської Асамблеї держав — учасниць СНД. 3 квітня 1999 р.