Проблема самореалізації особистості у концепції М.М. Рубінштейна

Проблема самореалізації особистості у концепції М.М. Рубінштейна

У статті схарактеризовано проблему самореалізації особистості у концепції М. М. Рубинштейна, з’ясовано, що гуманістичний характер концепції М.М. Рубінштейна проявляється у розумінні ним процесу виховання, заснованого на сутності індивідуальності людини, її самості, функціях «Я», соціально-правовій самосвідомості, самореалізації. Визначено, що об'єктом дослідження в спадщині ученого є процес виховання «цільної особистості», а предметом його ґрунтовного аналізу — формування морального потенціалу людини.

Потреба в гуманізації сучасної психолого-педагогічної науки змушує звертатися до джерел, аналіз яких виявляє ряд «білих плям», почасти пов’язаних з незатребуваністю ідей тих учених, чия творчість не вписувалася в рамки офіційної радянської науки. До таких учених, психолого-педагогічна спадщина яких не оцінена належною мірою, відноситься Мойсей Матвійович Рубінштейн — психолог, педолог, педагог. Йому належить велика кількість наукових і публіцистичних праць з питань теорії особистості, соціальної психології, педагогічної психології, психології юнацтва, взаємодії сім'ї зі школою. Оскільки традиційна парадигма освіти й виховання вичерпала свої можливості, пріоритетною сьогодні стає ідея багаторівневого розвитку людини упродовж усього її життя. Відтак, на нашу думку, виникає необхідність вивчення психолого-педагогічної концепції М.М. Рубінштейна, оцінки її у контексті сучасної парадигми освіти й виховання, позаяк в освітньо-виховний процес необхідно включати природний механізм саморозвитку людини, що й забезпечує її безперервне пізнання й розвиток. Саме прагнення до саморозвитку (самореалізації, самовдосконалення), як відзначав свого часу М.М. Рубінштейн, являє величезну цінність саме по собі, тому що є показником особистісної зрілості й одночасно умовою її досягнення.

Наукова спадщина й практична діяльність М.М. Рубінштейна вивчена на сьогодні недостатньо. Окремі аспекти його наукового доробку проаналізовані у роботах П.В. Алєксєєва [1], М. В. Богуславського [2], Н.Н. Мехтіханової [3], А.А. Нікольської [4], О. Б. Петренко [5]. Однак, зазначені учені не розкривають повною мірою погляди М.М. Рубінштейна на проблему самореалізації особистості; у цих працях відсутній детальний аналіз теоретичних підходів ученого до означеної проблеми і їх значення для практики сучасних освіти й виховання зростаючої особистості. Саме тому завдання цієї статті полягає в аналізі проблеми самореалізації особистості у концепції педагогічної психології М.М. Рубінштейна.

Мойсей Рубінштейн, відомий психолог, педагог, професор Московських вищих жіночих і педагогічних курсів, пізніше відомий педолог, був представником культурноантропоцентричного напряму педології, представники якого вважали, що для цілісного розвитку особистості стимулом може бути лише суспільство, у якому особистість народилася і виховується, яке дає змогу розвивати вроджені здібності й якості. Сучасним науковцям Мойсей Матвійович Рубінштейн (1878−1953) практично невідомий, хоча це прізвище знають усі психологи й асоціюють його з іншим радянським психологом — знаменитим Сергієм Леонідовичем Рубінштейном (1889−1960), який працював хронологічно дещо пізніше. Вивчення ідей М.М. Рубінштейна продиктоване як самою актуальністю його досліджень в галузі педагогічної психології, так і її осмисленням в умовах наукової ревізії на початку ХХІ ст. і поверненням у її ряди учених, що залишилися в тіні офіційної, ідеологічної лінії в гуманітарних науках.

У 1905 р. Мойсей Рубінштейн закінчив філософське відділення Фрайбурзького університету у Німеччині. (До речі, на цьому ж відділенні через три роки навчався й згадуваний Сергій Рубінштейн). Повернувшись у Росію, Мойсей Матвійович викладав психологію й філософію в університеті Шанявского, на московських Вищих жіночих педагогічних курсах. Після здачі магістерського іспиту при Московському університеті у 1912 р. М.М. Рубінштейн працював там спочатку приват-доцентом, а з 1918 р. — професором. Був організатором і першим ректором Східно-сибірського університету в Іркутську, викладав у вишах Москви, завідував кафедрою педагогіки й психології в Красноярському педагогічному інституті. В 1943;1951 рр. — професор кафедри психології в МДПІ ім. Леніна [3].

У книзі «Психология и время» А. В. Петровський (2007) зазначав, що у період ідеологічної боротьби з «космополітизмом» кафедрі психології педінституту імені Леніна було необхідно вибрати «жертву». Чимось треба було звітувати перед керівництвом. «Жереб упав» на М.М. Рубінштейна. Тільки «компромату» на нього довго не могли знайти. Тоді доценти Ігнатьєв і Громов «викопали» видану за чверть століття до початку «побиття» професора його книгу «Половое воспитание с точки зрения интересов культуры» [13]. Книга, видана у 1926 році, була відрецензована з позицій 1951 року. «Далі все було просто, — зазначав А. В. Петровський, — раз писав про статеве питання, значить проповідував „фрейдизм“. Те, що Зиґмунда Фрейда професор не згадував, значення не мало. Не стане ж Мойсей Матвійович заперечувати, що Фрейд, як і він, займався проблемою статі, і справді, заперечувати це було неможливо — викритому „фрейдистові“ не повинно було бути місця в головному педвузі країни … Страшнувато було читати в архіві інституту протоколи засідання кафедри, на якому викривали М.М. Рубінштейна у „фрейдистських перекрученнях“. Старий психолог був вигнаний з інституту, осліп і незабаром помер» [6].

Мойсей Матвійович Рубінштейн здійснив помітний внесок у розвиток вітчизняної психологічної й педагогічної науки. Розробляв проблеми вікової й педагогічної психології, досліджував особливості мислення, соціально-правові уявлення й читацькі інтереси дітей. Займався питаннями суспільного й сімейного виховання, естетичного й статевого виховання, проблемами змісту й методики навчання в середній і вищій школі. Питання навчання й виховання пов’язував із загальними філософськими визначеннями їх цілей, завдань, принципів. Редактор серії книг «Великі педагоги» і автор унікальної монографії про Платона як учителя [12]. Переважаюче коло інтересів М.М. Рубінштейна — філософія виховання й освіти особистості. Ці проблеми розглядалися ним у глобальному контексті світоі життєрозуміння. Центральне завдання його головної філософської праці у двох частинах «О смысле жизни» (1927) — пошук правдиво-життєвого світогляду, здатного «освітити дійсне життя й поглибити його» [9]. У розвитку такого світогляду призначав важливу роль всій концепції «моністичного ідеалреалізму й творчого антропоцентризму», вільної від трансцендентних моментів [там само]. Книга піддалася запеклій ідеологічній критиці, яка фактично поклала кінець публікаціям філософських робіт М.М. Рубінштейна. Відтоді Мойсей Матвійович Рубінштейн обґрунтовував центральну для педагогіки психологічну категорію — «особистість», акцентуючи увагу на чотирьох іпостасях людини: природна істота, залежна від законів «загального царства природи»; соціальна істота, яка живе в умовах взаємодії з іншими людьми, суспільством, державою; член культурного цілого та «індивідуальна особистість». За твердженням М.М. Рубінштейна, у «педагогіці в цілому ставиться завдання вказати засоби й шляхи до виховання людини, як тілесно й духовно всебічно індивідуально розвиненої, сильної, життєздатної, соціальної, самодіяльної, культурно-моральної сили» [10, с.60]. Такий погляд на особистість зумовлював відповідні завдання освіти й виховання, визначені М.М. Рубінштейном у працях «Идея личности как основа мировоззрения. Критикофилософский очерк» (1909) [7], «Очерк педагогической психологии в связи с общей педагогикой» (1913, 1916, 1920) [10], «История педагогических идей в ее основных чертах» (1916, 1922) [8], «Проблема „Я“, как исходный пункт философии» (1923) [14].

М.М. Рубінштейн обґрунтував свою педагогічну концепцію, ґрунтуючись на гуманістичному ставленні до розуміння людської сутності. Сутність концепції в прогресивному розвитку людської психіки при наявності відповідних умов і конструктивного задоволення потреби в самоствердженні за допомогою формування моральності. Одночасно він виступив як методолог власного напряму в науці, підвівши теоретико-філософську базу під педагогічну концепцію й обґрунтовуючи дослідницький апарат у своїх методико-педагогічних працях. Феноменологічний зміст таких дефініцій педагогічної теорії М.М. Рубінштейна, як «особистість», «людина», «індивідуальність», «Я», дало йому змогу наповнити останні гуманістичним контекстом і розглядати процес виховання з гуманістичних позицій, що також було досягненням у тогочасній психолого-педагогічній науці. Важливим завданням педагогіки він вважав виховання «індивідуального творця культури», здатного дотримуватися ідеалів «добра, краси, істини». У концепції М.М. Рубінштейна за природну основу культурного розвитку-саморозвитку особистості були прийняті психічні процеси і стани, але особистість живе і формується в культурі, стаючи культурно-творчою силою. Саме входження в культуру, життя в культурі забезпечує індивіду рух до цільної особистості, складовими якої є цілісне оптимістичне світосприйняття, морально завершена, самостійна і витримана воля, життєздатний характер, прагнення і здатність до творчості [10]. самореалізація особистість рубінштейн М.М. Рубінштейн аналізував поняття особистості у зв’язку із цілями виховання й підкреслював, що в контексті розвитку особливе значення набуває соціальна сторона життя особистості. Соціальний характер особистості, зв’язок розвитку особистості й культури є ключовими моментами в трактуванні поняття особистості. Особистість, підкреслював М.М. Рубінштейн, — це продукт не природнього, природного розвитку, а історичного, культурного. Основними позиціями в розробці концепції М.М. Рубінштейна були: ідея особистості - основа світогляду, ідея взаємодії всіх основних видів життєдіяльності дитини, побудова виховного процесу на діяльнісній, активній основі, вивчення психічних процесів і станів особистості з метою їх врахування у виховному процесі.

У праці «Проблема „Я“, как исходного пункта философии» (1923) учений обгрунтовував самореалізацію як здійснення можливостей розвитку «Я» за допомогою власних зусиль, співтворчості, співдіяльності з іншими людьми (близьким і далеким оточенням), соціумом і світом у цілому. Крім цього, на думку М.М. Рубінштейна, самореалізація містить у собі самопроектування, тобто уявлення про те, якою людина прагне бачити себе у найближчому й віддаленому майбутньому. (Ймовірно, Я — ідеальне і Я — у майбутньому в термінах сучасних психологів) [14]. Говорячи про розвиток і виховання, М.М. Рубінштейн обґрунтував два досить вагомі принципи, реалізація яких виявилася неможливою в реаліях тієї історичної епохи, коли жив учений. Це принципи індивідуальності й комплексності, системності у вихованні. Згідно М.М. Рубінштейну, вимога тотожності однорідних особистостей властива примітивному суспільству, а суспільство, що вступило на шлях культурного розвитку, пропонує єдність (а не тотожність) індивідуальних особистостей. Виховання не повинне нівелювати особистість, пригнічувати її індивідуальні якості. Отже, і психологія та педагогіка повинні ставити завдання виростити єдність різноманітних цільних особистостей [15].

М.М. Рубінштейн розглядав розвиток «цільної особистості» у якості ідеальної моделі й обґрунтував необхідність першорядного вирішення таких завдань виховання, як фізичного, морального, соціально-правового, естетичного, релігійного, виділяючи їх у якості базисних. Водночас М. М. Рубінштейн висловлювався проти однобічності у вихованні особистості, абсолютизації якої-небудь однієї її сторони. Так відбувається, коли, наприклад, фізичний розвиток відривається від контролюючої влади, що облагороджує її ідеальні мотиви істини, добра й краси; він (фізичний розвиток — О. П.) легко може привести нас до фетишизації «здорового кулака» і «кінської сили», здатних при нагоді стерти з лиця землі й красу, і добро, і правду. Містить небезпеку й винятково естетичне виховання, тому що воно здатне знищити добро, викохавши непрохідний егоїзм і себелюбність. Винятково моральне виховання занадто збіднює життя людини й звужує сферу добра. Однобічність властива також винятково релігійному вихованню. Особливо помилковий розвиток і культивування інтелекту у відриві від інших елементів особистості, тому що в ньому самому немає гарантій «за напрям на добро». Тільки зливаючись у цільній особистості у гармонічне ціле, розбудовуючись у дитячій душі в тісному зіткненні, елементи особистості забезпечують один одному доцільний ріст і максимальну силу [10].

Центральним утворенням особистості М.М. Рубінштейн вважав характер. Сформованість моральних елементів характеру свідчить про справжню зрілість особистості. Тому вироблення морального характеру є одним із самих істотних завдань виховання в цілому. М.М. Рубінштейн писав, що природа твердо визначила в характері тільки можливості, а яка з них і у якій мірі буде здійснена, вирішують хід подальшого розвитку, властивості матеріалу, на якому виявляється й зріє характер, і наявність свідомої сили, що впливає на розкриття характеру в певному напрямі. Розвиток, зміна характеру відбувається, за М.М. Рубінштейном, насамперед на основі активізації самодіяльного начала, свідомого прагнення людини до побудови своєї особистості. При цьому важливе усвідомлене підпорядкування певним моральним нормам. Моральний закон — це внутрішній закон; центр ваги моральної особистості у ній самій, у її самосвідомості й самооцінці. Така особистість далека від примусу, але також не мириться й зі сваволею. Орієнтація на пробудження власних моральних сил особистості не означає заперечення зовнішніх виховних впливів. Особливо М. М. Рубінштейн підкреслював вплив культури, соціуму на напрям розвитку характеру. Вихідним принципом морального виховання є тісний, нерозривний зв’язок особистого й соціального в людині, тому що людина живе в суспільстві й виховується для спільного життя з іншими людьми. Тому бути моральним — значить діяльно впроваджувати у життя моральні принципи як член певного суспільства. Із цього випливають і основні напрями розвитку морального характеру. По-перше, необхідно розвивати діяльну, вольову сторону особистості, тому що характер проявляється у вчинках. По-друге, моральний характер можливий тільки на грунті визнання існування інших особистостей і діяльного спілкування з ними. Отже, моральний характер виховується в ході життя у суспільстві, і засоби виховання характеру повинні мати широку орієнтацію. Для виховання морального характеру необхідні знання особливостей дитячих уявлень про моральність, врахування специфіки інтелектуальної й емоційної сфери дитини, розуміння складності шляху до досягнення психічної й моральної зрілості. М.М. Рубінштейн проаналізував прояви моральної сфери у дитини й можливості психологічних засобів впливу на неї. Центр ваги в моральному формуванні особистості лежить не у навчанні й не в теоретичній освіті, а у діяльності, у вихованні на дійсних вчинках, за допомогою прикладу й організації відповідної обстановки. Особливо важлива здоровіша моральна атмосфера, спрямованість на трудове творче життя. Учений підкреслював, що для виховання морального характеру дітей важливо акцентувати цінність праці й трудовому життя й обгороджувати їх від впливу «хижацької атмосфери». Підсумовуючи фактори формування морального світу людину, М.М. Рубінштейн відзначав, що кращий шлях виховання морального характеру — це створення навколо дітей чистої атмосфери праці, життя, людських відносин і інтересів [10]. У концепції М.М. Рубінштейна людина вільна у своєму виборі рішень щодо її природних психічних потенціалів і може не тільки «боротися» за їхній прояв, але й самореалізовуватися, «творити» сама себе. Учений переконував керуватися у вихованні наступними принципами: активності (припускаючи активну позицію суб'єкта виховання у процесі формування своєї особистості), життєдіяльності (виявлення й прояв особистісних можливостей), розгляду індивідуальних особливостей особистості (врахування у вихованні індивідуальності вихованців) [11]. М.М. Рубінштейн брав до уваги ірраціональність людської поведінки, однак був глибоко переконаний у розумності особистості. Одним з доказів цього є те, що він один з небагатьох учених того часу розглядав автобіографічні звіти людей про їхній суб'єктивний життєвий досвід у якості досить достовірних даних для вивчення особистості. Досить цікавою у цьому контексті є його праця «Юность: по дневникам и автобиографическим записям» (1928) [17]. На сьогодні метод психологічної автобіографії є цілком визнаним у науковій практиці.

Створивши теорію виховання «цільної особистості», М.М. Рубінштейн утвердив у педагогіці доктрину, яка пояснює індивідуальні аспекти особистості за допомогою осмислення її психічних станів. Точка зору вченого на сутність людського буття дала йому можливість вирішувати дилему «конституціоналізм-енвайронменталізм» у широкому спектрі, стверджуючи, що людина не лише продукт природи, але й власне індивідуальне «творіння». Одержуючи нові знання, навчаючись, людина змінюється, набуває рух імпліцитних структур, які, проявляючись, набувають риси індивідуальності. Саме цей феноменологічний напрям у концепції М.М. Рубінштейна є доказом його прихильності гуманістичному напряму в педагогічній науці.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Таким чином, гуманістичний характер концепції М.М. Рубінштейна проявляється у розумінні ним процесу виховання, заснованого на сутності індивідуальності людини, її самості, функціях «Я», соціально-правовій самосвідомості, самореалізації. Методологічною основою концепції М.М. Рубінштейна стали погляди філософів-ідеалістів, а теоретичним обґрунтуванням — досягнення вітчизняних і зарубіжних педагогів. Об'єктом дослідження в спадщині ученого є процес виховання «цільної особистості», а предметом його ґрунтовного аналізу — формування морального потенціалу людини. Структурними компонентами концепції М.М. Рубінштейна є мета, яку він розумів як виховання в людині «цільної особистості»; зміст виховання, який визначав як об'єм і характер властивостей особистості, що досягається за допомогою вирішення завдань фізичного, морального, соціально-правового, естетичного, релігійного виховання. М.М. Рубінштейн акцентував увагу на середовищі, родині, колективі як засобах виховання «цільної особистості». Його теоретичні положення у психології та педагогіці щодо виховання детерміновані розглядом людини з позиції приналежності останньої до природи, індивідуального укладу, соціуму й причетності до певної культури. Концепцію М.М. Рубінштейна відрізняє як фактор верифікації, погодженості висунутих доктрин і положень, так і їх взаємоперевірка на практиці. Усі висунуті вченим гіпотези й доктрини вільні від внутрішніх протиріч, що підвищує їхню евристичну цінність, надаючи поштовх для подальшої дослідницької активності молодих дослідників. Перспективи подальших досліджень спадщини М.М. Рубінштейна вбачаємо у розгляді його внеску у вивчення найбільш характерних рис і тенденцій розвитку юнацтва, як-то: схильність до рефлексії, самоаналізу, прагнення до самостійності, самовизначення, самореалізації; вироблення критеріїв своєї поведінки; бажання залишитися самим собою; потреба в розумінні.

Список використаних джерел

• 1. Алексеев П. В. Рубинштейн Матвей Моисеевич (1978;1953) / П. В. Алексеев // Философы России ХІХХХ столетий: биографии, идеи, труды / под общ. ред. B. П. Алексеева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Книга и бизнес, 1995. — C. 506−507.
• 2. Богуславский М. В. Соло Моисея Рубинштейна / М. В. Богуславский // Магистр. — 1993. — № 5 — С. 1525.
• 3. Мехтиханова Н. Н. История отечественной психологии конца XIX — начала XX в.: учеб. пособие / Н. Н. Мехтиханова. — М.: ФЛИНТА: МПСИ, 2010. — 192 с.
• 4. Никольская А. А. Некоторые аспекты научного творчества М. М. Рубинштейна / А. А. Никольская // Вопр. психологии. — 1978. — № 5. — С. 137−145.
• 5. Петренко О. Б. Вплив педології на становлення гендерного підходу до освіти й виховання школярів в Україні (20-ті рр. ХХ ст.) / О. Б. Петренко // Іст.-пед. альм. — 2006. — Вип. 2. — С. 35−41.
• 6. Петровский А. В. Психология и время / А. В. Петровский. — СПб.: Питер, 2007. — 448 с.
• 7. Рубинштейн М. М. Идея личности как основа мировоззрения: критич. философ. очерк / М. М. Рубинштейн — М.: Тип. С. А. Кинеловского, 1909. — 124 с.
• 8. Рубинштейн М. М. История педагогических идей в ее основных чертах. / М. М. Рубинштейн — Иркутск: Тип. Дома Трудящихся, 1922. — 304 с.
• 9. Рубинштейн М. М. О смысле жизни. В 2 ч. / М. М. Рубинштейн. — Л.: Сеятель, 1926. — Ч. 1. Историкокритические очерки. — 198 с.; Ч. 2. Философия человека. — 1927. — 271 с.
• 10. Рубинштейн М. М. Очерк педагогической психологии в связи с общей педагогикой / М. М. Рубинштейн. — [4-е изд. перераб. и доп.]. — М.: Задруга, 1920. — 540 с.
• 11. Рубинштейн М. М. Педагогическая психология в связи с общей педагогикой / М. М. Рубинштейн. — М.: Мир, 1927. — 310 с.
• 12. Рубинштейн М. М. Платон — учитель. / М. М. Рубинштейн — Иркутск: Тип. B. C. Лебедева, 1920. — 120 с.
• 13. Рубинштейн М. М. Половое воспитание с точки зрения интересов культуры / М. М. Рубинштейн. — М.; Л.: Моск. акц. изд. общ-во, 1926. — 126 с.
• 14. Рубинштейн М. М. Проблема «Я», как исходный пункт философии. / М. М. Рубинштейн — Иркутск: [б. и.], 1923. — 37 с.
• 15. Рубинштейн М. М. Психология, педагогика и гигиена юности / М. М. Рубинштейн, В. Е. Игнатьев. — М.: Работник просвещ., 1926. — 321 с.
• 16. Рубинштейн М. М. Социально-правовые представления и самоуправление у детей./ M.М. Рубинштейн. — М.: ПРАВО и ЖИЗНЬ, 1925. — 183 с.
• 17. Рубинштейн М. М. Юность: по дневникам и автобиографическим записям. / М. М. Рубинштейн — М.: Высш. пед. курсы при Моск. высш. техн. училище: Тип. Иванова в Сергееве, 1928. — 276 с.