Параолімпіади. 
Розвиток параолімпійського руху в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ.

Технічний коледж.

Реферат із фізкультури.

на тему:

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Виконав:

учень групи 22.

Плетьонка Антон.

Рівне — 2004.

Історія параолімпіади.

Поява видів спорту в який можуть брати доля інваліди зв «язують із ім «ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під годину Другої світової війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні стереотипи стосовно людей із фізичними недоліками, Людвіг Гутман стверджував: «Важливо не ті, що загублено, важливо ті, що залишилося ». Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації військовослужбовців з травмами спинного мозку.

Група інвалідів, що уперше за історію спорту узяла під руки спортивне спорядження, складалася із 16 паралізованих чоловіків й жінок, що були військовослужбовцями. Відбулося це 28 июля 1948 року в госпіталі СтікМандевиль, де були проведені Перші змагання зі стрілянини із цибулі для спортсменів у візках. Дата початку змагань символічно збігалася із годиною відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.

У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи, на які далі розвивається спорт людей із фізичними недоліками. «Ціль СтікМандевильських Ігор, — писавши Гутман, — про «єднати паралізованих чоловіків й жінок з всіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, й нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих ». Символічно, що под годину проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильскі ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації, що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.

Становлення.

Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для таких людей із фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, Незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів после завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. Але вони брали доля 400 спортсменів із 23 країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним й іграм, що захоплюють. Ігри пізніше здобули назву «Параолімпійські «.

З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно — кожні 4 рокта, фактично термін їхнього проведення збігається із проходженням Олімпійських Ігор.

У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмениінваліди здобули право доступу до спортивних споруд міста-організатора. Саме із цого години ігри здобули статус «Параолімпійських ». Графічним символом світового параолімпійського руху стали червона, синячи й зелена півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.

До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у тихий ж самих містах, й тричі в тихий ж самих країнах, що і Олімпійські Ігри. У 1982 році із «явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, — Міжнародний Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через десять років, у 1992 році, його правонаступником ставши Міжнародний Параолімпійський Комітет (МПК).

Історія параолімпійського руху (від Риму до Солт-Лейк-Сіті).

Розвиток спорту інвалідів має более ніж столітню історію. Ще в XVIII й XIX ст. встановлено, що рухова активність є одним із основних факторів реабілітації інвалідів.

Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі у ХІХ ст., коли, у 1888 р., у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих. Уперше «Олімпійські ігри для глухих» проведені в Парижі 10−17 серпня 1924 р. Але вони брали доля спортсмени — представники офіційних національних федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі, Франції й Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени із Італії, Румунії і Угорщині, у які таких федерацій не було б. Програму Ігор включала змагання із легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини й плавання.

Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16 серпня 1924 р. У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів із порушенням слуху. На першому конгресі МСКГ, що відбувся в Брюсселеві 31 жовтня 1926 р., прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи із 1924 р., МСКГ кожні чотири рокта проводити літні Всесвітні ігри глухих. До початку другої світової війни в нього вступають Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія й Болгарія. У 1949 р. перед тим приєдналися Іспанія й Югославія. Організуються й проводяться Міжнародні зимові Ігри глухих.

Програму змагань для спортсменів із порушенням слуху й правила їхні проведення ідентичні звичайними. Особливість полягає до того, що дії арбітрів повинні бути обов «язково видимими. Для цого, наприклад, у стартових сигнали використовуються вогні. Позитивним чинником, що спрощує організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно спілкуватися один із одним.

Інваліди із ушкодженнями опорно-рухового апарату стали активно прилучатися до зайняти спортом лише после другої світової війни. У 1944 р. у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в Сток-Мандевилі був розроблена спортивна програма як обов «язкова частина комплексного лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом ставши директором СтікМандевильского центру й президентом Британської міжнародної організації лікування інвалідів із ушкодженнями опорно-рухового апарату.

У наступні рокта збільшилася не лише чисельність учасників, але й й кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів був підтримана міжнародною громадськістю. Ігри стали щорічним міжнародним спортивним святому, й, починаючи із 1952 р., спортсмени-інваліди із Нідерландів, ФРН, Швеції, Норвегії регулярно приймали у яких доля. Відсутність необхідного керуючого органу, який бі координував й визначав напрями розвитку змагань інвалідів, привело до створення Міжнародної Сток-Мандевильської федерації, що встановила тісні взаємини із Міжнародним олімпійським комітетом (МОК). Під годину проведення Олімпійських ігор у Мельбурні в 1956 р. МОК нагородив Міжнародну Сток-Мандевильську федерацію спеціальним кубком за втілення в життя олімпійських ідеалів гуманізму. Поступово світло переконувався до того, що спорт не є прерогативою здорових людей. Інваліди навіть із такими серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати доля в змаганнях.

У Сток-Мандевилі на кошти інвалідів, пенсіонерів й благодійних пожертвувань був побудований стадіон для спортсменів-інвалідів, а 1960 р. у міжнародних іграх параплегіків, що вперше проводилися в столиці Італії Римі, взяли доля 400 спортсменів із 23 країн.

Л.Гутманом у 1959 р. розроблений й опублікований у «Книзі СтікМандевильських ігор для паралізованих» регламент проведення змагань по видах спорту. У 1989 р. відбулися Перші міжнародні спортивні змагання людей із пересадженим серцем, а 1990 р. у Каракасі (Венесуела) спортсмени із чужим серцем подолали марафонську дистанцію.

Крім Параолімпійських ігор проводяться й Спеціальні Олімпійські ігри для розумово відсталих людей. «Спешиал Олімпікс» — громадська організація, у якій відсутні гонорари й не продаються квитки на змагання, а її фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків й пожертвувань. У змаганнях виявляються лише індивідуальні можливості спортсменів, регламентуються лише особисті досягнення, а медалі окремих країн не підраховуються. «Спешиал Олімпікс» відкрита для спортсменів практично чиякого віку (від 8 й до 80 років) незалежно від їхніх фізичних можливостей. Змагання із Програми рухової активності проводяться на всіх рівнях, зокрема Спеціальні олімпійські ігри для дітей й дорослих, страждаючих розумовою відсталістю (олігофренів). Кожен учасник у «Спешиал Олімпікс» має шанс перемогти, оскільки змагання проходять у групах спортсменів з практично однаковими можливостями.

«Спешиал Олімпікс» офіційно визнана МОК у лютому 1988 р. на XV зимових Олімпійських іграх у Калгарі. Президент МОК Х. А. Самаранч визнав «Спешиал Олімпікс» в офіційному порядку, й вона здобула дозвіл на використання найменування «Олімпіада».

Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися в Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по закінченні Ігор XVII Олімпіади. Однак поняття «параолімпійський спорт» ввійшло в спортивну практику лише із 1964 р. У терміні «Параолімпіада» використовується латинське значення префіксу «раrа» — «приєднавшийся». Таким чином, термін «параолімпійські» означає, що ігри інвалідів приєднуються до Олімпійських, організуються й проводяться разом із ними. Проте, із 1968 по 1994 р. Параолімпійські ігри по різних причинах проводилися поза місцями проведення Ігор Олімпіад.

Перші Параолімпійські ігри відбулися в столиці Італії Римі в 1960 р. Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на стадіоні «Акваацетоса», де були присутні п «ять тисяч глядачів. У змаганнях взяли доля 400 спортсменів із 23 країн. Делегація спортсменів Італії був самої численною.

Програму римських Ігор уключала вісім видів спорту, серед які були легка атлетика, плавання, фехтування, баскетбол, стрілянина із цибулі, настільний теніс й т.д. Медалі розігрувалися в 57 дисциплінах. У змаганнях брали доля спортсмени із ушкодженням спинного мозку.

На цих Іграх видатні результати показали Ф. Россі із Італії (фехтування), Д. Томсон із Великобританії (легка атлетика) й ін. Перше місце на Іграх у неофіційному командному заліку зайняла Італія, одному й третє місця поділили Великобританія й США. Підводячи підсумки, Л. Гутман визначив «значення римських Ігор як нової моделі інтеграції паралізованих у суспільство».

У II Параолімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли доля 390 спортсменів із 22 країн. Команди Великобританії (70 чіл.) й США (66 чіл.) були представлені найбільшою кількістю атлетів. У програму Ігор були включені нові види спорту, зокрема, їзда у візках, важка атлетика й метання диска. Розіграні 144 медалі. По кількості завойованих медалей явними лідерами в неофіційному загальнокомандному заліку виявилися спортсмени США. На одному й третє місця вийшли команди Великобританії і Італії.

Істотною подією Ігор стало перейменування їхні у «параолімпійські». На змаганнях уперше використовувалася параолімпійська атрибутика (прапор, гімн й символ), а после їхнього закінчення багато спортсменів-інвалідів Японії були працевлаштовані.

У III Параолімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали доля 750 атлетів із 29 країн. У порівнянні зі змаганнями в Токіо програма Ігор істотно розширилася. У проведенні змагань по деяких видах спорту, наприклад, по баскетболу, плаванню й легкій атлетиці введені класифікаційні зміни.

Героєм Ігор в Ізраїлі ставши Р. Марсон із Італії. Вигравши дві золоті медалі в легкій атлетиці в Токіо (1964 р.), спортсмен активно займався плаванням й фехтуванням. На Іграх у Тель-Авіві Р. Марсон у трьох видах спорту завоював 9 золотих медалей. Спортсменка Л. Дод із Австралії протягом дня встановила три світових рекорди в плаванні. Е. Оуен зі США в декількох видах спорту завоював 7 медалей різного достоїнства.

За підсумками Параолімпійських ігор 1968 р. турнірну таблицю в неофіційному командному заліку очолили США. Іншими були параолімпійці Великобританії, третіми — Ізраїлю.

У IV Параолімпійських іграх (Хайдельберг, Німеччина, 1972 р.) брали доля 1000 спортсменів із 44 країн. Самі численні делегації представлені Німеччиною, Великобританією й Францією.

У програму змагань уведені нові види спорту й дисципліни для спортсменів різних груп недієздатності: голбол, біг на 100 м. для спортсменів із порушенням зору й т.д. Під годину Ігор встановлено кілька світових рекордів, зокрема, у плаванні, де уперше використовувалися спеціальні технічні засоби. Найбільшу кількість медалей завоювали американські й німецькі спортсмени. З великим відставанням від лідерів третє неофіційне загальнокомандне місце зайняли спортсмени ПівденноАфриканської Республіки (ПАР).

Після проведення Параолімпійських ігор 1972 р., за пропозицією технічного комітету, фахівці працювали над удосконалюванням правил змагань. Під годину Параолімпійських ігор у Хайдельберзі реалізована різнобічна культурна програма, наприклад, знайшла практичне застосування ідея «Наметове пиво» для всіх учасників, а установлень великий курінь у реабілітаційному центрі ставши місцем вечірніх розваг.

У V Параолімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) брали доля 1600 спортсменів (із них 253 жінки) із 42 країн. У знак протесту проти участі в них спортсменів ПАР на Ігри не приїхали представники деяких країн. Вперше в параолімпійських змаганнях брали доля 261 спортсмен із ампутованими кінцівками й 167 атлетів із порушенням зору.

На Параолімпійських іграх у Торонто вперше здійснена телетрансляція змагань спортсменів-інвалідів более ніж для 600-тисячної аудиторії кожної області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань — їзда у візках на 200, 400, 800 й 1500 м.

По кількості медалей у неофіційному загальнокомандному заліку спортсмени США із великим відривом від інших країн завоювали перше загальнокомандне місце. Друга й третє місця зайняли команди Нідерландів й Ізраїлю.

Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980 р.) відбулася на стадіоні «Папендаль» у присутності 12 тис. глядачів. У змаганнях брали доля 2500 спортсменів із 42 країн. Розширена класифікація спортсменів-інвалідів дозволила розіграти более 3 тис. медалей.

Вперше в програму Параолімпійських ігор включень сидячий волейбол, а також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол для спортсменів із порушенням зору ставши параолімпійським виглядом спорту. На Іграх сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, одному й третє місця в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли, відповідно, команди США, Німеччини й Канади.

Параолімпійські ігри 1984 р. відбувалися у Америці й Європі: 1780 спортсменів із 41 країни брали доля в змаганнях у Нью-Йорку й 2300 представників із 45 країн — у Сток-Мандевилі. На Іграх розіграно 900 медалей. Фінансування здійснювалося із державних й приватних джерел. Істотна частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом США. Основними представниками засобів масової інформації були компанії Бі-Бі-Сі, голландське, німецьке й шведське телебачення.

За проведенням змагань по 13 видам спорту в Нью-Йорку спостерігали более 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності показали на Іграх значні результати. У підсумку команда США завоювала 276 медалей, посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а спортсмени Великобританії із 240 медалями — одному місце.

У Сток-Мандевилі змагання проводилися за видами спорту. Встановлено велику кількість світових й параолімпійських рекордів, особливо в легкій атлетиці. Параолімпійські ігри в Сток-Мандевилі, Незважаючи на короткий термін (4 місяці) їхньої підготовки, малі значний успіх. Організатори змагань погодилися із необхідністю участі в Параолімпійських іграх спортсменів всіх чотирьох груп інвалідності.

На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула рекордна кількість спортсменів — 3053 представника із 61 країни. Спортсменів, тренерів й технічний персонал розмістили в спеціально обладнаному селі, що включала 10 житлових будинків із 1316 квартирами. Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс Броман запропонував на Іграх новий параолімпійський прапор.

Програму включала 16 видів спорту. як демонстраційний вид спорту уявлень теніс у візках. У Сеулі окремі спортсмени виграли по кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному загальнокомандному заліку зайняла команда США (268 медалей), одному — Німеччина (189 медалей), третє - Великобританія (179 медалей).

Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992 р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були присутні 65 тис. глядачів; 90 делегацій брали доля в урочистому параді.

У олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів й тисячі тренерів, офіційних осіб й менеджерів. Для спортсменів були організовані усі необхідні види медичного обслуговування.

Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під годину Ігор близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. У Іграх брали доля 3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів змагалися в плаванні й легкій атлетиці. Встановлено 279 світових рекордів й розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських ігор у Барселоні для спортсменів із вадами розумового розвитку були проведені змагання в Мадриді.

На Х Ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибули 3195 спортсменів (2415 чоловіків й 780 жінок) й 1717 представників делегацій із 103 країн. З 16 по 25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту, із які 3 — у якості демонстраційних. Уперше 56 спортсменів із порушенням розумових здібностей брали доля в змаганнях із легкої атлетики й плавання.

Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали близько 400 000 глядачів. На відкритті й закритті Ігор були присутні приблизно по 60 тис. глядачів. Змагання висвітлювали в засобах масової інформації 2088 акредитованих журналістів, із них: 721 — у газетах й журналах, 806 — на радіо й телебаченні, 114 — у фотоматеріалах.

На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні до початку Ігор, розглядалися політичні і економічні проблеми. Обговорювалися запитання, заговорили українською у «язані із цивільними правами спортсменів-інвалідів у суспільстві, й інші проблеми інвалідного спортивного руху.

У Атланті був представлена широка культурна програма, що наочно показала тісний зв «язок між параолімпійським спортом й мистецтвом: демонструвалися роботи інвалідів.

Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000 р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому шоу брали доля зірки австралійської естради й відомих спортсменів. Програму змагань уключала 18 видів спорту, у тому числі 14 олімпійських. Унікальними для Ігор стали: боччі, голбол, пауерліфтинг й регбі.

У Параолімпійських іграх 2000 р. брали доля 3843 спортсмена із 127 країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників масової інформації, 1000 технічних працівників, 2500 гостей із Міжнародного й національного комітетів й 10 тис. волонтерів.

Бюджет сіднейських Параолімпійських ігор склав приблизно 135 млн. австралійських доларів. Федеральний уряд й мерія штату Нового Південний Уельсу асигнували на проведення Ігор по 25 млн. австралійських доларів. Більш 80 млн. австралійських доларів надійшли від спонсорів, продаж квитків, продукції й добровільного фонду.

Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці (Швеція). Змагання для спортсменів із ампутованими кінцівками й порушенням зору були організовані на треку і у полі. Уперше демонструвалися змагання в гонках на санях.

Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах взяли доля спортсмени всіх груп інвалідності.

III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у 1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах в гігантському слаломі.

У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук (Австрія). У змаганнях брали доля 397 спортсменів із 22 країн. Уперше на Ігри прибули спортсмени із СРСР. У програму Ігор були введені змагання на сидячих лижах.

У 1992 р. V ігри відбувалися у Тігнісі і Альбервилі (Франція). Через відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися лише на треку і у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени із порушенням розумового розвитку.

VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися 1994;го р. у Ліллехаммері (Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили, в селі, де були спеціальні технічні засоби для інвалідів.

На Іграх продемонстровані змагання з сидячого хокею. Параолімпійська версія хокею виявилася популярною. Змагання із лижних гонок й біатлону проходили «на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі в естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор домінували в їзді на санях й ковзанярському спорті.

VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському континенті - у Нагано (Японія). У Іграх взяли доля 1146 чіл. (571 спортсмен й 575 офіційних осіб) із 32 країн. Протягом 10 днів розігрувалися медалі в розмірі 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках, біатлоні й хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх Ігор й в неофіційному заліку зайняли перше загальнокомандне місце (18 золотих медалей), одному завоювала Німеччина (14 золотих медалей), третє - США (13 золотих медалей).

VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США) у 2002 р. Але вони брали доля 580 спортсменів із 36 країн.

Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га й знаходиться на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його територї розташоване мальовниче озеро.

Планом створення центру передбачається будівництво сучасного легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного залі, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на територї України створюється про «єкт національного рівня без бар «єрів для громадян із ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.

У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд із параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення спортивних заходів для інвалідів національного й міжнародного рівня, а також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів всіх нозологій. Будівництво комплексу завершитися у 2005 році. Його приблизна вартість — вісімдесят мільйонів гривень. Бюджетне фінансування здійснюється Держкомспортом й Міністерством роботи та соціальної політики із коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Позабюджетні кошти залучає Фонд підтримки параолімпійського руху в Україні, який очолює Євген Сохацький. Проте, спонсори не вельми охоче відгукуються на реалізацію цого проекту, втрачаючи у майбутньому нагоду скористатись послугами центру.

Хоча ще ведуться роботи, центр уже розпочав активну реабілітацію людей у візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для зайняти параолімпійським спортом. Впродовж години свого перебування в Євпаторії інструкторивізочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва, Івано-Франківська, Херсона малі нагоду працювати спільно із персоналом центру над створенням без-бар «єрного середовища на його територї. Діалог про створення справді універсального центру, який відповідатиме українським та світовим будівельним стандартам, сприяв обміну професійними знаннями проектантів та архітекторів й досвідом та потребами візочників, котрі є першими випробовувачами й споживачами послуг, що їхнього надаватиме центр у близькому майбутньому.

У баченні Валерія Сушкевича, президента НКСІУ, народному депутату України, центр якщо оазою, де будь-яка людина, незалежно від її вади, почуватиметься затишно й комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише люди із особливими потребами, але й і інші бажаючі, тренуватимуться майбутні олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр у жодному випадку не має бути зоною ізоляції, а місцем, де усі матимуть рівні умови та можливості, де не якщо перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство.

25 июля 2003 року відбувся візит почесного президента Національного фонду захисту матерів й дітей «Україна — дітям» Людмили Кучми, под патронатом якої відбувається створення центру. Валерій Сушкевич розповів про мітку створення центру, концепцію надання ним послуг, специфіку благоустрою для пересування по територї центру людей із особливими потребами. Він зазначив, що сьогодні наша держава — визнаний лідер світового параолімпізму. Крім того, Україна може гордитися ще одним унікальним явищем — ми єдина країна в світі, де держава підтримує й розвиває спорт інвалідів.

Улітку наступного року в Афінах відбуватимуться наступні Олімпійські ігри, а й за ними для спортсменів із інвалідністю. Наша команда має намір виступити краще, ніжу попередні рокта. Нагадаємо, що на феєричному виступі української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші спортсмени здобули 37 медалей.

Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким передбачалось, зокрема, й будівництво національної бази підготовки спортсменів-інвалідів.

Поряд із підготовкою параолімпійців, як зазначалось, у центрі адаптуються інваліди у візках.

Група інструкторів у візках продемонструвала модель табору активної реабілітації, загостривши увагу гостей на філософії активного та незалежного життя, проблемах, із якими зустрічається людина у візку в Україні: подолання архітектурних бар «єрів, виготовлення українських візків активно-побутового типу, забезпечення засобами гігієни, допоміжними реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних умів. Програму вів Ярослав Грибальський — координатор програм активної реабілітації Федерації спорту інвалідів України. Цей захід викликав велике зацікавлення у представників мас-медіа.

Наступний етап — табір-семінар для майбутніх інструкторів активної реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року. Організатори намагалися охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея активності та незалежності людини у візку поширювалася й втілювалася, надаючи нових можливостей людям із ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору АР стали спинальники та волонтери майже із всіх областей України. Радісно усвідомлювати, що в Україні відбуваються позитивні зміни на користь людей із особливими потребами. Нехай поки що невеличкими кроками, але й наше сус-пільство стає более цивілізованим, багатшим духовно. Національний центр параолімпійської й дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів — яскраве свідчення цього.

7−16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили VIII зимові Параолімпійські ігри, у які брали доля спортсмени-інваліди із 35 країн.

Президент Національного Параолімпійського комітету України Валерій Сушкевич повідомив, що в Параолімпіаді брали доля 11 спортсменів із дів «яті областей України. Склад параолімпійської збірної був менше, ніж на попередніх іграх у Нагано, що зв «язано із тім, що одна із нозологій (розділ теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній класифікації й номенклатурі, діагнозі, етіології, загальні принципи лікування й профілактику захворювань) виключена із Параолімпійських ігор.

У складі параолімпійської збірної України були бронзовий призер Сіднея й Нагано, абсолютний призер чемпіонату Німеччини Світлана Трифонова із Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано — Оле Мунц з Харкова, чемпіон світу по лижних гонках й біатлону, призер Кубка світу по лижних гонках — Олександр Васютинский із Миколаєва, срібні призери відкритого чемпіонату Німеччини, сумчанин Віталій Лук’яненко, харків «янин Микола Овчаренка й Ірина Кириченко.

Підготовку до параолімпіади збірна проводила на лижних трасах Тисовця, Болгарії й Норвегії. Останній учбово-тренувальний збір, перед змаганнями, збірна провела на трасах й висотах, максимально наближених до олімпійського. За 2002 рік укра-їнські спортсмени-інваліди завойовували 26 кубків Європи й світу, у тому числі 10 золотих, 7 срібних й 9 бронзових.

Література.

1. Стів Шекман. «Ми чоловіки». — До.: «Здоров‘я» — 1997.

2. А. Волошин «Час олімпійських стартів». — До.: «Веселка». — 1990.

3. Спортивна газета.

4. Журнал «Здоров‘я».